З Донбасу в Ростов-на-Дону звозять у величезний морг трупи убитих найманців. На рефрижераторах пишуть цифру 200 — це своєрідний шифр. Вантажем-200 під час Афганської війни називали транспортування літаками в СРСР у цинкових трунах убитих радянських воїнів. Кажуть, такий номер мала форма бланку накладної, яку виписували на цей вантаж. Часто батькам і родичам не дозволяли навіть розкривати труни. У них могла бути просто тирса вперемішку з попелом або обгорілий до невпізнаваності труп.
Та війна була не нашою. Тому коли вантаж-200 прибував у якесь українське містечко, люди були шоковані: що потрібно нашим солдатам у далекому Афганістані? Ура-патріотизму, попри радянську пропаганду, не було. Усі бачили горе батьків, потай лаяли владу на кухнях, поминаючи загиблих. Нині все по-іншому.
В останні дні в інтернеті чимало репортажів про поховання російських терористів, які воювали в Україні. Їх хоронять у Підмосков'ї, Саратові, Краснодарі, Ростові, Чечні... Працівники спецслужб забороняють родичам говорити, де були загиблі. Коли в однієї матері сусіди запитали, чому її син поїхав на Донбас, вона зітхнула: "Кредити..."
Гроші — це основний чинник для найманців, які їдуть добровільно на війну. Серед них чимало безробітних та соціально незахищених. "Мне очень тяжело находиться так, не работая, не живя, просто тупик какой-то. В общем, я уехал в Донбасс, там меня ждут, перспективы есть. Потом расскажу, если останусь жив. Люблю тебя. Все. Я в роуминге, дорогая", - таку записку до дружини написав один із загиблих. Те, що він їхав убивати за гроші братній народ, його, певне, не хвилювало.
Путіну вдалося пов'язати кров'ю практично всю країну. Це його величезний успіх як політика. І це дорога до краху Росії, який стане розплатою, відкладеною на десятиліття, за мерзенність совка, за розв'язування Другої світової війни, за звірства над своїм народом. Йосип Віссаріонович не помер, він розчинився в майбутньому. У країні, де був Гулаг, і яка не бачить в цьому нічого страшного, сподіватися на прозріння даремно. Тут досі вважають Сталіна ефективним менеджером, а розпад СРСР — найбільшою трагедією. Тому вантаж з минулого прибуватиме ще довго.
- Народонаселение России никогда не прозреет, это аксиома, - пише на одному з форумів москвич. - Родственникам тел погибших не выдают и молчок. А шибко активным подбросят чуточку деньжат, как принято на просторах необъятной, и рты на замке, и забыли они своих родственников.
А мене найбільше жахає, коли молоді батьки причіпляють до дитячих колясок георгіївські стрічки — символ нинішніх терористів і сепаратистів на Донбасі. Ніби власними руками прив'язують долі своїх дітей до майбутнього вантажу-200.
1 
1
Комментарии
2