"Дуже треба 30 тисяч доларів. Ми тобі 40 тисяч вернемо, тільки позич"

5

Двом співвласникам видавництва "Факт" дали по шість років в'язниціз конфіскацією майна

– Плохо там. В камере 35 человек. Одна форточка. Камеры на местном жаргоне называются "хаты". Его перекидывали с одной "хаты" в другую. ­А в каждой – свои законы, – розповідає біля дверей Печерського районного суду столиці Оксана Кравцова. 5 червня її чоловіка, співвласника столичного видавництва "Факт" Інокентія Вирового та його партнера Станіслава Чистякова засудили на шість років із конфіскацією майна. Третій видавець Леонід Фінкельштейн пішов у справі свідком. Позов подали шестеро підприємців. Вировий та Чистяков узяли у них 3,5 мільйона гривень і не повернули. Суд назвав це шахрайством у великих розмірах, вчиненим групою осіб

Оксана – невисока худорлява жінка років 30. У неї салонний манікюр і педикюр, але на шиї висить кулон зі стеклярусом, а в кишені джинсів – ­дешева мобілка.

– "Факт" належав до трійки найпотужніших українських видавництв, – розповідає вона. У 2000-2006 роках Оксана Кравцова була технічним редактором та фотографом видавництва, а потім пішла у декрет. – Ми ­видали роман "Музей покинутих ­секретів" Оксани Забужко, книжки Василя Стуса, Василя Герасим'юка, Олександра ­Ірванця. Гроші Інокентій і Стас справді позичали. Частину – у банку, під заставу майна, а частину у знайомих – під відсотки. Тіло кредиту віддали, а відсотки вже не мали чим.

Усього кредиторів у видавців було не менше сотні. Сума боргу – приблизно 30 млн. грн. Половина ошуканих позичальників – підприємці, топ-менеджери та менеджери середньої ланки. Вони давали видавцям від 150 тис. грн під 3–10%.

Луїза Мамардашвілі працює касиркою в обміннику біля столичної станції метро "Тараса Шевченка".

– Ці хлопці на моїх очах виросли, ми дружили сім'ями, – розводить руками Луїза Гіївна. – У травні 2010-го Інокентій сказав: "Нас начальник кинув і втік. Дуже треба 30 тисяч доларів. Ми тобі 40 тисяч вернемо, тільки ­позич". І я пожаліла, у знайомих зайняла грошей. 2611 доларів віддали. Чоловікові за мої борги довелося ­Volkswagen ­Touareg продати.

Інший кредитор працює менеджером середньої ланки на одному з FМ-радіо. Йому заборгували майже 800 тис. грн. Просить не називати прізвища:

– Не хочу, щоб тягали в прокуратуру. Та й перед друзями соромно, бо розвели, як лоха, – червоніє. – Чистяков і Вировий купили машини представницького класу і знайомилися з багатими людьми в столичних автоклубах. ­Чистяков розказував казки, що Вировий – на короткій нозі з народними депутатами, начебто був одним із засновників Держтелерадіо. Часто запрошував на дачу під Києвом: поганенька, але ремонт гарний. Там просив грошей то на видавництво, то для себе. Сказав мені: "Як не віддам, бери мою KIA Cerato і дачу". Потім виявилося: KIA – під заставою в банку.

Бізнесмен Микола Проскурка – один із тих, хто позивався до видавців. Позичив їм 200 тис. грн:

– Цю справу засунули в політичний контекст, – каже Микола. – Читаю статті в інтернеті. Мовляв, притісняють видавництво, яке видавало сучасну українську літературу. Вони себе показують декабристами, які постраждали від рук кримінальних авторитетів. Якби ми були кримінальниками, то просто відрізали б їм бошки – і все забрали.

Інша група кредиторів – письменники, літератори, ­перекладачі. Вони давали більше грошей, але меншими сумами. Редактор рубрики "Стиль" у журналі Esquire ­Ukraine Тетяна Кремень позичила $5 тис:

– Видавництво "Факт" в особі Фінкельштейна і Вирового дуже просило на тиждень чи два, – розказує вона. – Документально нічого не оформлювали – всі ж інтелігентні люди. Пройшов місяць, потім більше. Повернули тисячу доларів. Фінкельштейн відійшов від справ за станом здоров'я, перемовини були з Вировим. У режимі телефонних дзвінків: "Інокентій, є гроші?" – "Скоро! Дуже скоро! Гроші вже є! Зідзвонимося на днях! Завтра віддам всю-всю суму". Слухавку брали рідко, передзвонювали ще рідше. Через півтора року я забила на ці гроші, набридло. ­Хочеться вірити, що моя інвестиція пішла на добру справу.

Письменниця Маріанна Кіяновська у Facebook пише, що позичила Фінкельштейну "дуже велику суму". Не позивається, бо свого часу "любила читати "Графа Монте-Крісто".

– А ще тому, що коли я була мала, моїм батькам згорів дім, – розповідає Маріанна. – Іноді людина опиняється у безодні страшних обставин. Я щиро вважаю, що Інокентія і Стаса зробили крайніми. Не без вини з їхнього боку. Але вирок з виною неспівмірний.

У кількох десятків літераторів видавці позичили від $5 до $20 тис. Їм віддавали літературні премії, гонорари. Один із митців, на прохання Фінкельштейна, заклав батьківську квартиру. Тепер виплачує $60 тис.

– Хлопці вважали, видавництво – їхня спільна справа, – говорить дружина Вирового. – Коли Фінкельштейн начебто захворів і припинив з'являтися на людях, його кредитори прийшли у "Факт". Хлопці їх заспокоїли – всі борги переписали на себе.

Леонід Фінкельштейн у літературних колах має прізвисько Фінік. Приліпив його видавцеві письменник Анатолій Дністровий. 2009-го Леонід Петрович начебто переніс інфаркт. Має інвалідність першої групи. Продав за $220 тис. квартиру в центрі столиці. Живе на околиці Києва біля метро "Лісова". У квартирі на першому поверсі – ґрати на вікнах і броньовані двері. Ми приїжджаємо о 16.30. Поштова скринька порожня. Телефонуємо на домашній. У квартирі хтось є – слухавку знімають і вимикають на телефоні звук. Проте не відчиняють. Сусіди по фотографії Леоніда Петровича не впізнають.

– Я за пять лет ни с кем из соседей так и не познакомился, – говорить сусід по сходовому майданчику Сергій.

Вікна квартири Фінкельштейна зачинені та спущені жалюзі. На одній шибці висить вицвілий рушник у соняхи. Балкон захаращений плінтусами, кошиками з лози, шматтям.

– Преса зробила з "Факту" "великомученика", а так не є. Якщо вони не вміють бізнесом займатись, то і лізти не треба було, – каже директор видавництва "Кальварія" Анетта Антоненко. – А то "от ми такі великі просвітники", а нас засудили. Гроші лічбу люблять, і тут демагогія ні до чого.

Суд арештував майно двох із трьох видавців. Два мобільники із сім-картками – у Вирового, iPhone, зарядний пристрій, банківську картку, чорний шкіряний гаманець та годинник Omega – у Чистякова.

– Вони переписали все майно на знайомих, – каже Микола Проскурка. – Але це їх не врятує. Бо за законом усі маніпуляції з майном із 2010 року вважають недійсними. Виконавча служба його арештує, опише і продасть.

1 липня Інокентій Вировий відсвяткує перший день народження у камері. Йому виповниться 39 років.

Гроші спонсора витратив "на власні потреби"

Інокентій Вировий був директором державного видавництва "Техніка". 2010 року взяв у спонсора 52 тис. грн на два університетські підручники – про методи властивостей металів та високопористі метали. Але витратив їх "на власні потреби". Так написано в постанові Шевченківського райсуду столиці 13 жовтня 2011 року. Мав сісти за ст. 191 – привласнення та розтрата майна і ст. 363 – зловживання владою та службовим становищем. Інокентію Святославовичу загрожувало 12 років в'язниці. ­Проте він потрапив під Закон "Про амністію в 2011 році". За ним людей, які мають неповнолітніх дітей і скоїли нетяжкий злочин, звільняли. Справу закрили.

Книжками "Факту" торгує видавництво "Спадщина-Інтеграл"

Півтора року перед арештом Вировий і Чистяков працювали у видавництві "Спадщина-Інтеграл". – Були неофіційними засновниками, хоча документально це й не оформили, – каже дружина ­Вирового.Власником "Спадщини-Інтеграла" є юрист Олег Володарський. – Він перевіряв діяльність "Факту" за зверненням кредиторів, – розповідає Оксана Кравцова. – І пообіцяв видавництво захистити.

– Вировий колись казав, що не може врятуватися від Володарського. А потім вони стали великими друзями, – додає Іванна Вертинська. Вона – одна з шести жертв, що подали до суду. В Єдиному державному реєстрі вказано, що "Спадщина-Інтеграл" зареєстрована на Олену Комендяк, колишню дружину бізнесмена Юрія Башкіра. 2010-го письменники Маріанна ­Кіяновська та Анатолій Дністровий звинуватили "Спадщину-Інтеграл" у піратстві. Маріанна вважає, що видавництво потай додруковувало її збірки – новел "Стежка вздовж ріки" та віршів "Дещо щоденне", які раніше виходили у "Факті". Те саме каже Дністровий про свою книжку "Невідомий за вікном".

У грудні позаторік "Спадщина" стає співзасновником журналу ­"Сучасність". З видання йде редактор Тарас Федюк та майже вся редакційна рада. – Вони до мене звернулись наприкінці 2011-го, – розповідає Тарас Федюк. – "Сучасність" уже півтора року не виходила, бо не було грошей. В "Інтегралі" обіцяли поставити її на ноги. Інститут національної пам'яті і Фонд молодіжних ініціатив віддали свій контрольний пакет "Інтегралу". Але грошей на журнал нові власники не давали. Люди ж не можуть працювати без зарплати. Я звільнився. З "Сучасності" пішли більшість членів редакційної ради на чолі з Іваном Дзюбою та Ігорем Юхновським.

×