Марко Лукич уважав, що без випивки акторові не можна. Після Емського указу про заборону українських спектаклів "кріпко заложив за галстук" і "кружляв" з горя цілий тиждень
Актор, режисер, педагог, співак, композитор, художник, антрепренер. Це все - Марко Кропивницький. Провів на сцені 39 років. Підрахували, що за цей час виходив грати в середньому кожного третього вечора. Його називають батьком українського театру. Він справді міг би сказати вслід за французьким королем:
- Український театр - це я!
Бо коли Кропивницький починав, український репертуар налічував із десяток п'єс - "Наталка Полтавка", "Сватання на Гончарівці", "Назар Стодоля", "Шельменко-денщик". Із таким репертуаром театр міг існувати лише у вигляді так званих "російсько-малоросійських" труп. А вже за кілька літ після появи на сцені Кропивницького з'явилися самостійні мандрівні театри, афішу яких повністю складали українські п'єси. І чи не більшість із них належала перу самого Марка Кропивницького.
У культурному просторі шантрапа "залишала після себе те, що залишає піхота після постою - самі лиш сортири"
До нього не було й театральних шкіл. В артисти йшли невдахи з інших професій - лабазники, прикажчики, солдати, перукарі. Часто-густо були неграмотними, тож наймали собі читця й за ним заучували ролі на слух. Ця братія звалася шантрапою. У культурному просторі "залишала після себе те, що залишає піхота після постою - самі лиш сортири", - казав Кропивницький. Він же набирав до театру інтелігентів. Було, брав молодих людей, які й не нюхали сцени. І вже за місяць показував першу виставу. А через рік з успіхом гастролював із ними по всій Російській імперії - від Тифліса до Петербурга й Варшави.
Звідки взявся такий чоловік? Сам уважав, що всім завдячує своїм батькам. Тато Лука Іванович служив на Херсонщині управителем маєтків Фундуклея та Кантакузена. Мав круту ковбойську вдачу, любив коней і випивку. З 15 років виходив битися сам проти трьох і не кинув цієї звички надалі. Край, де він жив, був ще мало освоєний. Сюди сходилися утікачі - кріпаки й гайдамаки, а під вікнами гуляли вовки. Мало хто з місцевих ходив без зброї.
Мати Капітоліна Іванівна - позашлюбна донька поміщиці й гусара. Кокетка й амазонка, також любила коней. Марко в неї був первістком. За переказом, народився вдома, в тата на колінах. Коли хлопцеві виповнилося 5 років, втекла до гусарського ротмістра. Батько взяв два пістолі й пішов до кривдника. Не застав того вдома. У дворі гуляли двоє дрохв. Він однією кулею застрелив обох. Промовисто глянув на лакея й пішов геть.
Коли Маркові виповнилося п'ять років, мати втекла до гусарського ротмістра. Батько взяв два пістолі й пішов до кривдника
Згодом Капітоліна розкаювалася. Вірила, що Бог простить її, якщо вона вихрестить побільше євреїв. А ті задарма не хотіли вихрещуватися. Просили щонайменше по 15 рублів за душу. Стільки Марко заробляв щомісяця, будучи столоначальником у Бобринці.
Перейняв від батька наполегливу круту вдачу, а від матері - майже жіночу вразливість. До кінця життя пам'ятав, як колись малим вигодував двох лисенят і дуже подружив із ними. Ті почали красти курей. Йому казали пристрелити звірят. А він не міг. Завозив далеко в степ і залишав, але вони поверталися. З горя й безвиході захворів, а коли одужав - лисенят уже не було.
Любив зброю й у юності навіть стрілявся на дуелі. До коней мав сентимент надзвичайний. У його "козацьких" спектаклях, якщо дозволяла обстановка, кавалерія була обов'язково. Приміром, якщо зі сцени був вихід у сад, то звідти запускали дев'ятеро вершників. У пожежників чи поліцейських наймали коней, які не боялися оркестру. Навіть на тісну сцену Кропивницький випускав бодай одного. Інколи це виглядало комічно. Наприклад, козак прощався з дівчиною й мчав на коні за куліси. А там - тісно, зад тварини залишався на сцені. Актриса тим часом - лицем до публіки - голосила:
- Мій соколе сизокрилий, де тебе шукати?
А в неї за плечима тим часом кінь махав хвостом.
Від батька Марко Лукич мав також іншу пристрасть, особливо в молоді літа, - випивку. Вважав, що акторові без цього не можна. Бо якщо граєш мільйонера, то й після вистави довго не можеш вийти з ролі. Щоб позбутися роздвоєності, шкідливої для психіки, треба випити. 1876 року, коли з'явився Емський указ про заборону українських спектаклів, Марко Кропивницький, як сам згадував, "кріпко заложив за галстук" і "кружляв" з горя цілий тиждень.
Та на сцені не дозволяв цього ні собі, ні іншим.
Усі, хто бачив Кропивницького, розповідали про його "богатирський зріст". Насправді ж був трохи вищим за середній. Одначе, в ролях - від Стецька до Отелло й Тараса Бульби - справляв враження масштабне. Московська преса писала: "Это какой-то оборотень!". Дивував тим, як швидко переодягався та гримувався, коли за вечір грав по дві-три ролі.
Однак дві прості речі йому не давалися: не вмів фотографувати, хоч дуже хотів навчитися, й виголошувати промов. Робив це лише з папірця або просто читав вірші замість них.
Популярність Марка Лукича та його театру за кращих часів була неймовірною. У Харкові студенти просили Кропивницького:
- Їдьте вже від нас, бо ми через ваші спектаклі всі свої подушки попродавали.
А в Одесі квитки "на Кропивницького" перепродували - 5 рублів за однорубльовий.
Марко Лукич мав успіх у жінок, хоч і зазнав із ними чимало нещастя. Перша його дружина Олександра Вукотич була актрисою, померла 1880-го. Народила трьох дітей мертвими. Потім усиновили Костю. Згодом той теж став актором.
Був у Кропивницького й син Павло - від актриси Любові Квітки.
Марко Лукич збирався одружитися з актрисою Антоніною Маркович, але цей бурхливий роман не склався.
На старість захопився філософією Шопенгауера й вірив, що люди дедалі більше звіріють
А 1887 року взяв дружиною лікарку Надію Гладущенко, з якою познайомився під час петербурзьких гастролей. Жили щасливо, мали трьох дітей - Володимира, Олександру й Ольгу. Усі згодом також пов'язали життя з театром.
На старість Марко Кропивницький захопився філософією Шопенгауера й вірив, що люди дедалі більше звіріють. Він грав на сцені, хоч це було важко через прогресуючу глухоту. Казав:
- Вуха мої навіки одняли в мене суфлера!
Бувало, заходив до перукарні, казав українською:
- Поголити!
Якщо його не розуміли, не повторював - виходив геть.
1840, 22 травня - Марко Кропивницький народився в селі Бешбайраки Херсонської губернії (тепер Кіровоградщина). Батько - зі старої шляхти, перші згадки про рід - 1583 року. Мати - дворянського походження, покинула сім'ю, коли Маркові було 5 років.
1856 - закінчив повітове училище в Бобринці (нині - райцентр на Кіровоградщині). Надалі ніякої освіти не одержав. Спробував вступати до гімназії, був вільним слухачем юридичного факультету Київського університету. Служив писарем у повітовому суді Бобринця. Одержував 3 крб на місяць. Скоро став столоначальником.
1864 - написав першу п'єсу "Микита Старостенко", згодом переробив її на "Дай серцю волю, заведе в неволю". Разом із поліційним чиновником Іваном Тобілевичем (Карпенко-Карий) організував театральний гурток у Бобринці. Там грала й мати Кропивницького.
1871, 13 листопада - дебютував у ролі Стецька у "Сватанні на Гончарівці" в одеському народному театрі, куди його взяли з окладом 175 крб на місяць. 1874 року створив українську трупу, їздив із нею до Петербурга.
1876 - вийшов Емський указ Олександра ІІ про заборону спектаклів українською мовою. 1881-го з'явився таємний циркуляр Міністерства внутрішніх справ: дозволяти українські вистави "по усмотренію" місцевої влади. А та перестраховувалася й давала дозвіл неохоче.
1882 - створив у Єлисаветграді Товариство українських артистів (Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька та інші, їх називали корифеями). Того ж року дістали дозвіл виступити в Києві. Успіх був такий, що Кропивницькому протягом 10 літ заборонили сюди їздити.
1886 - 1887 - тріумфальні гастролі Товариства в Петербурзі й Москві. Дві вистави показували спеціально для Олександра ІІІ. Цар забажав зустрітися з артистами. Їх переманювали на імператорську сцену. Це були останні сезони Театру корифеїв. Уже 1888-го вони розійшлися, Кропивницький створив нову трупу.
1889 - купив хутір Затишок під Куп'янськом на Харківщині. Через рік оселився там із сім'єю. Для тутешніх дітей створив театр - тоді ще взагалі не було дитячих театрів. Спеціально для нього писав п'єси-казки "Івасик-Телесик", "По щучому велінню".
1910, 17 квітня - останні гастролі в Аккермані, нині Білгород-Дністровський на Одещині. У ніч на 22 квітня помер від крововиливу в мозок у поїзді між станціями Голта (нині Первомайськ) та Підгородня на Миколаївщині. Похований у Харкові.
700 ролей
зіграв за життя Марко Кропивницький. А ще були півсотні п'єс, десятки постановок, сотні учнів та послідовників
20 695 душ
відвідали спектаклі Марка Кропивницького під час гастролей у Петербурзі в грудні 1886 року. На вистави французьких гастролерів у той самий час сходило 18 350 чоловік, а на російську оперету - 13 850
"У Росії, навіть на імператорських сценах, подібного артиста просто немає!"
про Марка Кропивницького петербурзький критик і видавець Олексій Суворін (1834-1912)
"Вона думала! Не треба думати! Я тут за вас усіх думаю!"
Молоді артисти боялися Марка Кропивницького більше, ніж публіки. Вимогливий був надзвичайно. У "Назарі Стодолі" грав старого сотника, а молодий актор - Назара. Вночі після вистави Марко Лукич розбудив його й каже:
- Щось сьогодні публіці не було страшно, коли ми з тобою рубалися на шаблях. А давай іще!
І вони обоє, в підштаниках, фехтували до ранку.
У п'єсі "Зайдиголова" є епізод. Розмовляють дівка й парубок, він перекушує соломину надвоє й каже:
- Оце так і ми з тобою!
Цей епізод Кропивницький-режисер репетирував з акторами так довго, що за кулісами говорили:
- Уже два снопи соломи перегризли!
На репетиціях був неможливо уїдливий.
- Кажуть, ви були на засланні в Сибіру? - звертався до актора.
- Був.
- Господи, хто вас звідти випустив?!
Навіть із Заньковецькою не церемонився:
- Що ти там ото граєш?!
- Та я ж думала…
- Вона думала! Не треба думати! Я тут за вас усіх думаю!
Один актор дезертирував од Кропивницького. Потім захотів повернутися й надіслав пишну телеграму: "Набридло орлу літати - шукає рідного гнізда!". Марко Лукич відповів: "Пролітай мимо!".
Марко Лукич не дуже знав російську, але на сцені прекрасно передавав вимову росіян
Під час вистави любив смішити партнера. Іван Карпенко-Карий часом цього не витримував і вискакував за куліси. Самого ж Марка Лукича розсмішити на сцені було годі: обличчя спокійне, лише живіт ходив ходором од сміху. Це називалося "танець живота".
Марко Кропивницький виріс у краї, де панувала мішанина народів. Можна було навчитися польської або волоської мови. Херсонські чиновники в побуті розмовляли ще українською, тож Марко Лукич не дуже знав російську. Коли хтось дивувався, як це він на сцені так добре передає вимову росіян, одказував:
- А на те я артист!
До його театру приходили найматися євреї. Питали, чи не треба їм для цього вихреститися.
- А навіщо? - відказував. - Хіба ж тип сховаєш?
1 
1
Комментарии