Роман ХАРХАЛІС, 87 років, село Наконечне на Яворівщині Львівської області. До війни працював учителем. В УПА призвали 1944-го на підстаршинський вишкіл у Карпати до сотні
- Якось мене голова районної ради запросив у клуб на 9 Травня. Та, Бог із ним, піду. Я з двома своїми посідали з правої сторони. Вони - з лівої, звичайно. І раптом мені дають слово. Що казати? "Я схиляюся перед Червоною армією, - кажу, - що вона знищила найстрашніший фашизм". Я і їх не образив, і свою ідею проніс.
То й наше свято, бо тих німаків побили. Але один ворог пішов, а другий зостався. Тому я не святкую. Хоча міг би, бо в Карпатах воював із німцями. Особисто 28 серпня 1944 року в селі Звір Самбірського району був у великому бою з ними. Їх 50 знайшли, наших пало дев'ятеро.
Подавав заявку в Службу безпеки до Львова, вони підтвердили, що з німцями воював. Пішов на пенсію у 55, а стажу теж 55. Бо був у найстрашніших таборах - на Колимі 10 років. А там день за три.
Пенсію маю добру. Щойно внучка поїхала до Львова - на дорогу дав 20 гривень. Онук щосуботи приїде, поздоровкається. Питає: "Гроші даси?" Йому головне, як зачіска, яке вбрання - молодий. 300 гривень за газ плачу за всю сім'ю. Нову хату на чотири кімнати зять уже ставив. А я в старій маю свою кімнату.
Найгірше, що ні з ким поговорити. Я тут остався останній воїн. Від мене старшого нема. Ровесники, бойові й гімназійні друзі повмирали. А для інших моя тема не підходить. Приходжу з церкви, бувало, а дружина вже з ліжка не вставала, то хоч здоровлюся з нею. А тепер - стіни. Вмерла рік назад. І спогади мені помагала писати. Збирали фотографії наших. Ніде, ні в одному архіві таких нема, як я маю. За такий знімок 10 літ тюрми давали найменше. Тим і живу.
Зробив пам'ятник жінці й собі. Тільки в мене ще дати смерті не викарбувано. До церкви - та й назад додому. Ще на базар сходжу, якогось молока куплю, яйце.
У кімнаті собі сам. Радіо слухаю, що зі Львова передають. Мушу бути в курсі подій. Телевізор - лише новини. Ті фільми мене не цікавлять. А радянські, то борони боже, ніколи не дивився. Газети шораз на столі маю свіжі - "За вільну Україну", "Здоров'я і довголіття", "Шлях перемоги".
Я того не їм, що вони готують. У мене зараз от кропивка свіженька, а кульбаба яка смачна - і в супчик, і салат. Їсти треба чорний хліб, менше солі, цукру та жирного. Більше зелені. На вишколі давали на сніданок і на вечерю горнятко чорної кави без цукру і шматок хліба. А зимою нема кращого як часник. Купую зо 2 кілограми на зиму. На городі не роблю нічого. А нащо мені?
Ото пустили маршрутку містом. То він чи вона годину стоїть чекає, щоб кілометр проїхати. Ноги болять, серце болить - мало рухаються. Без руху сердечний м'яз не укріпиться. Я q нині в рідне село з Яворова 5 кілометрів пішки йду. І їсти треба не так, щоб усе підряд пхати. Голод лікує.
До війни я вчителював. І тут приходить пропозиція йти на вишкіл. Що я не знав, що там мене чекає? Та ніхто не стримав би.
Я мав у 30-му 7 років. Пас корову. Перед вечором їдуть на конях чорних вояки польські. Зганяли до читальні, били до безпам'яті. Заднє місце, пробачте, у хлопців роками гнило. По 300 буків діставали. Кажу ввечері: "Тату, за що нас так поляки б'ють?" "За те, сину, що ми українці, розмовляємо своєю мовою, живемо на своїй землі й визнаємо свою релігію". То мені аж зуби стискалися, мороз по тілу йшов - такий дух був. Уже тоді я чув, що мушу захистити.
Молитву українського революціонера коли читали на вишколі, то жилки дрижали.
Найгірше, що ні з ким поговорити. Я тут остався останній воїн. Від мене старшого нема
Зараз маю одну розвагу - ото висить на стіні. Мандоліна. Як наші хлопці-дівчата з таборів повиходили, то я на весіллях їм грав. А нині вечеряю з піснею - заспокоює нерви.
У Моршині на курорті не був і не поїду. Там мені не дадуть то, що я хочу. Шніцель, як кирзу, зажарять. А тут, що хочу - то їм.
Тисячу штук своєї книжки спогадів за власну пенсію надрукував. Усі роздав.
9 травня 1945 року дуже добре пам'ятаю. Тут у селі Старичах недалеко є військова частина. А ми були на полігоні. Чую салюти, ракети, "ура-ура". Війна закінчилася, думаю, а що нам тепер буде? Кинуть усі сили проти нас москалі. Як сьогодні ту думку пам'ятаю.
1 
1
Комментарии