Мармуровий саркофаг князя Ярослава Мудрого в столичному Софійському соборі відкривали неодноразово. Передусім грабіжники. Уперше, скоріш за все, під час нашестя хана Батия 1241 року. "Взяша же татарове градъ Киевъ месяца (грудня) в 6 день... и святую Софью разграбиша и монастыри вси...", - розповідає про той штурм літописець.
Потривожити усипальницю Ярослава Мудрого могли й пізніше. 1 вересня 1482 року кримський хан Менґлі І Ґірей І, підбурюваний московським правителем Іваном ІІІ, знову дощенту спалив Київ. Пограбував храми. А на знак союзницької вірності надіслав великому князеві московському золоту чашу та дискос - таріль із Софійського собору.
У саркофазі могли збирати воду або чавити виноград
Саркофаг, у якому поховали Ярослава Мудрого, до сьогодні дійшов неушкодженим. Завдовжки 2,36 м, завширшки 1,22 м і заввишки 1,88 м. Складається з двох частин - скрині та віка, виготовлених із суцільних брил мармуру. Гробниця нагадує будинок із двосхилим дахом, оздоблений орнаментом. Зображені давньохристиянські символи: виноградна лоза, хрести, грецькі літери - ініціали Христа, кипариси, пальмове листя, птахи, риби тощо. Український археолог і мистецтвознавець Микола Макаренко, проаналізувавши орнаментацію вважав, що скриня була виготовлена в Малій Азії на замовлення якоїсь багатої людини в VI ст., або, принаймні, не пізніше VIІ ст. Згодом у ній могли збирати воду або чавити виноград. Потім морем перевезли до Херсонеса. Звідси князь Володимир Великий 988 року забрав його до Києва.
Саркофаг, припускають, спочатку стояв у колишній північній галереї. У XVII ст. його перемістили у Володимирський (лівий боковий) вівтар.
"А ще в каплиці в труні з чудового алебастру лежить князь Ярослав, син Володимира, разом зі своєю дружиною. Гробниця висотою в людський зріст, і ще досі не зруйнована, перебуває в майже первинному вигляді"
зі щоденника австрійського посла Еріха Лясоти про відвідини Софійського собору в Києві. 1594 року дипломат проїжджав через місто, коли за дорученням імператора Священної Римської імперії прямував на Січ для переговорів із козаками
Територію Софійського собору 1934 року більшовицька влада оголосила Державним історико-культурним заповідником. Служіння в храмі заборонили. Вилучили золоте та срібне церковні речі. Невдовзі вирішили обстежити зсередини й саркофаг Ярослава Мудрого.
Двотонне віко відсунули за допомогою домкрата. На дні, записано в акті, виявили безладну купу людських кісток, "три невеликих шматки дерева й два уламки квадратової цегли ХІ віку. Інших речових знахідок не було. Комісія констатувала факт пограбування саркофага". На внутрішній стінці князівської усипальниці зробили такий надпис: "25 січня 1936 року відкрито комісією. Виявлено лише розрізнені кістки від чоловічого й жіночого скелетів".
Через три роки саркофаг відкрили вдруге - у присутності членів комісії, яку очолював ленінградський антрополог Вульф Ґінзбурґ. Він водночас керував дослідженням поховань у Києво-Печерській лаврі. Кістки з дна Ярославової усипальниці відправили до Ленінграда для дослідження. Установили, що в саркофазі поховано дві особи: чоловік дуже похилого віку й жінка, віком не менш як 50 років. Анатомічне й рентгенологічне дослідження здійснив Дмитро Рохлін.
Права нижня кінцівка чоловічого кістяка була коротшою за ліву: на тазостегновому й колінному суглобах першої виявили численні вроджені й набуті впродовж життя ушкодження. Сумнівів не було: у саркофазі - останки Ярослава Мудрого - із літописів відомо, що той був кульгавим.
Антропологічні спостереження показали: у зовнішності князя поєднувалися скандинавські риси й ознаки, притаманні слов'янам Подніпров'я. Він був 172-175 см на зріст. Обличчя - середньої висоти, різко випинався ніс дещо хвилястої форми, "тонко окреслені, відносно неширокі вилиці". Михайло Герасимов, який розробив метод антропологічної реконструкції, створив тоді "документальний" скульптурний портрет Ярослава Мудрого.
Жіночий скелет, припустили ленінградські дослідники, міг належати другій дружині князя Інгігерді (Ірині), доньці скандинавського конунга (короля) Олафа. Жінка була значно молодшою за Ярослава, який удруге одружився десь у 40 років. Масивної статури, на зріст близько 162 см, мала риси зовнішності північного (скандинавського) типу.
За рік тлінні останки Ярослава Мудрого та його дружини повернули до Києва. Однак чомусь не поклали назад у саркофаг, а звеліли сторожеві заповідника закопати їх на подвір'ї. Сторож не виконав цього розпорядження і заховав останки.
Після війни з'ясувалося, що один кістяк зник. Другий зберігався у фондах заповідника. У 1960-х ним завідував Сергій Висоцький - учений, який усе життя вивчав графіті на стінах Софії Київської. Він наполіг, щоб кістки повернули до саркофага. Висоцький був упевнений, що вони належали князеві Ярославу.
- Запитую, де ж знаходяться останки княгині Ірини? - згадує колишня працівниця заповідника Ірина Тоцька. - Він відповів, що вони, мабуть, залишилися в Ленінграді.
Кістки розмістили в жовтій дубовій коробці, усередині оббитій червоною шовковою тканиною. У квітні 1964-го Ірина Тоцька цю коробку в присутності членів спеціально створеної комісії встановила на дні гробниці. Залишили також скляну колбу з актами про відкриття саркофага, газети, датовані днем перепоховання, монети й керамічну плитку. Напис на ній повідомляв, що в усипальниці знаходяться тлінні останки Ярослава Мудрого.
Востаннє гробницю князя відкривали торік. 9 вересня 2009-го вчена рада Національного заповідника "Софія Київська" ухвалила провести обстеження тлінних останків князя. Планувалося, зокрема, створити новий, "документальний" портрет Ярослава Мудрого на підставі новітніх методів комп'ютерної графіки. Учені сподівалися за допомогою найсучасніших медико-анатомічних і генних досліджень отримати дані для вивчення генофонду Рюриковичів - першої династії правителів Русі-України.
Саркофаг відкрили 11 вересня. Нещодавно закінчилися медико-анатомічні дослідження й антропологічні обміри останків. Їх провели київські фахівці. Висновок: кістяк, який знаходився в дубовій коробці 1964 року, належить не князеві Ярославу Мудрому, а жінці, яку було поховано поруч. Це було несподіванкою для вчених.
- Якось у 1970-х, коли я уже обіймала посаду заступника директора з наукової роботи, мені доручили провести екскурсію для невеликої групи українців із Сполучених Штатів Америки, - розповідає Ірина Тоцька. - І ось підводжу їх до саркофага, кажу, що тут поховано Ярослава Мудрого. Раптом одна миловидна сивоволоса пані з типово українськими рисами обличчя заявляє: "Ні, кістки Ярослава в Америці". Колеги порадили мені не звертати на це уваги.
ЦИТАТА:
"Німці, виходячи з Києва, дозволили забрати - на прохання декого з українців, - і останки Великого Князя Ярослава. Ці останки разом із чудотворним образом Св. Миколая, т. зв. "Мокрого" (пам'ятка ХІ віку), що також переховувався в Св. Софії на хорах, опинилися в руках одної особи. Коли цю особу 1952 року запитано, де вона поділа останки Великого Князя Ярослава, і де чудотворний образ Святого Миколая, відказала: схована на еміграції в добрих руках. Особа ця живе тепер в Нью-Йорку, і зовсім неясно, чому вона ховає великі й святі пам'ятки всеукраїнського значення… Це ж пам'ятки всього українського народу, а не окремої особи".
Іларіон (Огієнко), митрополит Української автокефальної православної церкви, часопис "Віра і культура", що виходив українською в Канаді, 1954 рік
Як потрапили до Нью-Йорка кістки Ярослава Мудрого? У вересні 1941 року до Києва увійшли німецькі війська. У Софійському соборі відновили богослужіння. Сторож, який переховував останки Ярослава Мудрого, передав їх владиці Никанору - архієпископові УАПЦ. Той зберігав їх у своєму кабінеті.
У жовтні 1943-го до Києва наблизилися радянські війська. Священники та працівники Національного заповідника "Софія Київська", остерігаючись репресій із боку комуністичної влади, залишили місто. "Коли почалася евакуація Києва 1943 року Владика Архієпіскоп Ніканор не мав змоги вивезти їх (останки князя. - "Країна") і тим самим урятувати їх від евентуального знищення, - писав український журнал "Рідна церква", що виходив у США, у номері за жовтень-грудень 1967-го. - Натомість 8 жовтня 1943 року взяв їх з Києва майор німецького війська Пауль фон Денбах (колишній сотник української армії Павло Дмитренко). І 9 жовтня 1943 року вивіз до Варшави. Там передав кості князя Ярослава Мудрого на перепоховання Високопреосвященному архієпископу Палладію, який почав опікуватися ними та подбав вивезти їх до Америки".
У Сполучених Штатах після архієпископа Палладія їх довго зберігав у себе вдома отець Іван Ткачук. По його смерті 1990-го вони зберігаються в потаємному місці однієї із нью-йоркських церков Української православної церкви в США.
Уперше став на ноги в 10 років
Князь Ярослав Мудрий був сином Володимира Великого та полоцької князівни Рогніди. Мав уроджену хвору ногу, тому з дитинства не міг ходити. Стосунки між батьками погіршувалися. Урешті-решт мати, немила свавільному й нестриманому батькові, повернулася до рідного Полоцька. Ярослава взяла із собою.
988-го Володимир Великий охрестився в Херсонесі. Остаточно розлучився з Рогнідою й узяв шлюб із візантійською принцесою Анною. 10-річний Ярослав дізнався про це від матері. Вражений звісткою, він уперше став на ноги. Автор Густинського літопису, складеного на початку XVII ст. на основі давньоруських, візантійських, польських і литовських джерел, пише про це так: "Ярослав, хром сий от чрєва матєрє своєя, іжє бє прі нєй сідя, єгда услиша сія словєса от матєрє своя, взблагодарі Бога о разумє і добром ізволєніі єя; і абє здрав бість і начат ходити б досєлє нє ходив".
Усе одно Ярослав на все життя залишився кульгавим. Хоч і в молодості, і в зрілому віці не ухилявся від військових походів. Був "хоробрим на раті", пише літописець.
У повсякденному житті князь уникав велелюдних бенкетів, які часто влаштовував його батько. Писемні джерела свідчать також, що й не любив полювати. Віддавав перевагу спокійнішому рибальству. У польському літописному зводі "Хроніки Ґалла Аноніма", складеному на початку ХІІ ст., є такий факт. Князь Ярослав дізнався про те, що на Русь вторглося військо польського короля Болеслава Хороброго, у човні з вудкою в руках - якраз тої миті, коли він плюнув на великий і вказівний пальці, збираючись нанизати черв'яка на гачок.
При Софійському соборі князь заснував першу на Русі книгозбірню."Цей же Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця вірних людей, а ми пожинаємо, приймаючи науку книжну", - пише автор Київського літопису. "Мудрим" князя Ярослава назвали ще давньоруські літописці.
У похилому віці князь частіше залишався в своїй заміській резиденції у Вишгороді під Києвом. Там і пройшли його останні дні. У ніч з 19 на 20 лютого 1054 року Ярослав Мудрий помер. Його поховали в збудованому за його правління Софійському соборі. "Всеволод тоді опрятав тіло отця свойого, положив на сани, і повезли [його] до Києва, - зазначає літописець. - Попи по обичаю співали співи, і плакали по ньому всі люди. І, принісши, положили його в раці мармуровій у церкві Святої Софії. І плакав по ньому Всеволод і люди всі. Жив же усіх літ Ярослав сімдесят і шість".
2 
1
Комментарии
9