Вісім улюблених казок Миколи Зінчука
1. "Про лисяче серце"
Лис часто ходив на берег річки й там лапою ловив рибу.
Одного разу риб'ячий король наказав підданим, щоб вони того лиса зловили й до нього доставили. Сказав: "Ми з'їмо його серце і станемо такими ж сильними". Риби впіймали лиса і кажуть говорять: "Поведемо тебе до нашого короля. Він хоче твоє серце з'їсти". Лис одразу знайшов вихід. Сказав, що серце забув удома. Риби його відпустили. А після того більше лиса не бачили.
Цю казку знайшов у 1980-х на Чернігівщині. Її розказала стара жінка. Сусідку покликала, разом винесли з хати стіл і стільці, поставили в саду. До самого вечора казки мені розповідали - змагалися, хто більше знає.
2. "Король і мужик"
Пан застрелив свиню селянина, бо забігла на його город. Ніхто із селян не хотів писати царю скаргу на того пана, а дядько був неписьменний. То він намалював схему й пішов до короля. Той саме прогулювався одним із сіл у звичайному одязі. Побачив селянина й питає, куди він іде. Мужик відказує: "Несу скаргу до короля". Король подивився на малюнок, але нічого не зрозумів. Попросив пояснити. Селянин усе йому розказав. Король показав селянинові дорогу до палацу, а сам уперед поїхав.
Селянин прийшов у палац, а король уже сидить на троні. Глянув на схему і все селянинові розказав. Той здивувався: "Зразу видно, що ви король - учений чоловік. Бо я тут одному дурневі годину розказував, то він нічого не второпав". Король написав указ, щоб пан віддав селянинові ділянку до межі, на яку забігла його свиня.
Записав її в селі Любарка Житомирської області за кілька днів після Чорнобильської катастрофи. Казку розказував дядько 1912 року народження. Він лежав у лікарні з попухлими ногами. Я приходив до нього два дні, а на третій він помер.
Казку розказував дядько 1912 року народження. Він лежав у лікарні з попухлими ногами. Я приходив до нього два дні, а на третій він помер
3. "Марічка й розбійник"
Жив собі бідний чоловік коло цвинтаря. І було в нього багато дітей. Одного разу він сказав їм: "Ходімо в місто, і я куплю вам чобітки". Узяв усіх, крім однієї доньки. Залишив її стерегти хату. Дівчинка сама зосталася й під вечір почала боятися. Вийшла надвір і почула голос: "Постав на плиту воду гріти, щоб я міг ноги помити". Коли вода нагрілася, в хату зайшов старий чоловік і сказав: "Тепер помий мені ноги". Дівчинка почала мити, а вони все жовтіють і жовтіють. "Не відмиваються, бо багатьох людей я в землю закопав". Потім стала йому руки мити, і вони почали жовтіти. Чоловік каже: "Не відмиваються, бо багатьом людям я цими руками животи розпоров". Далі наказав почистити йому зуби. І вони почали жовтіти. Чоловік пояснив: "Багатьох людей я цими зубами з'їв. І з тобою таке саме зроблю". Промовив ці слова і з'їв дівчинку. Повернувся батько з дітьми, почав доньку шукати, але так і не знайшов. Після того випадку не ходила більше сім'я на базар.
Це стара мадярська казка. Записав її в Берегівському районі Закарпаття. У мадярів усі казки страшні.
4. "Різниця"
Один король не знав, що таке різниця. Наказав слугам зрубати дуб, розколоти його на дві частини. З однієї зробити хрест, а з іншої - шибеницю. Пофарбували їх однаковою фарбою й поставили посеред міста. Люди знімали капелюхи і хрестилися біля хреста, а шибеницю минали. Король наказав одного затримати. Спитав його: "До хреста ти перехрестився, а біля шибениці й не зупинився. Ти зрозумій - то зроблено з одного дуба, ті самі майстри робили, однаковою фарбою фарбували. То яка тобі різниця?" Чоловік попросив, щоб король підписав бумагу, що не каратиме його. Потім відповів: "Як ви хочете поцілувати свою молоду царицю, то чого цілуєте в губи, а не в задницю? Яка вам різниця? То те саме тіло". Король хотів його покарати, та згадав про бумагу. Дав чоловікові золотий червонець і відпустив. Відтоді знав, що таке різниця.
Цю казку записав у селі Нелипівці Кельменецького району Буковини в пасічника Сікорського. Доки він качав мед, мене посадив за стіл. Поставив свіжу паляницю й тарілку меду. Я раював - і мед їв, і казку слухав.
До хреста ти перехрестився, а біля шибениці й не зупинився. Ти ж зрозумій - то зроблено з одного дуба, ті самі майстри робили, однаковою фарбою фарбували. То яка тобі різниця?
5. "Бідні жидки"
Якось цар розпорядився, щоб із країни вигнали всіх жидів. Жандарм проходить вулицею, бачить: три жида йдуть - Мушко, Гершко й Абрум. Хотіли сховатися, але жандарм їх помітив. Наказав, щоб негайно забиралися. Та вони не послухали й знову попалися йому на очі. Повів їх до царя. А той каже: "Ідіть у мій сад. Хто принесе овоч чи фрукт, який я найбільше люблю, того не каратиму". Мушко приніс із саду сливки. Цар наказав, щоб ті сливки запхали жиду в задницю. Гершко приніс груші, цар і їх наказав у зад забити. Забивають, а Гершко сміється, аж заливається. Цар його питає: "Ти чого смієшся? Он тому сливи забивали, то він вищав, наче свиня". А Гершко відказує: "Та побачив, що Абрум гарбуз несе".
Цю мені теж пасічник Сікорський розказав.
6. "Про Сталіна"
Жив чоловік із жінкою і мали купу дітей. Дуже вони голодували. Раз каже жінка чоловікові: "Сходи до Сталіна в Москву. Може, він порадить, що робить, аби краще жити". Чоловік узяв у вузлик холодної мамалиги й пішов. Приходить до Сталіна й просить поради. А той каже: "Не надо спать". Вернувся чоловік додому й переказав жінці відповідь. Поклали вони дітей спати, а самі сидять. Просиділи 2 години, потім жінка каже: "Чого дарма будемо сидіти, пішли в поле наламаємо качанів". За ніч зробили три ходки. Понаносили в хату ще картоплі, моркви, буряків, яблук і груш. Стали гарно жити й навіть порося вигодували. Жінка поклала у корзину кілька десятків яблук і каже: "Повези товаришу Сталіну. Він нам так допоміг".
Приїхав чоловік до Сталіна. Яблука поставив біля кабінету, а сам зайшов усередину. "Послухали вашої поради й стали краще жити. Дякуємо вам", - сказав і відчинив двері, щоб гостинець взяти. Дивиться, а корзини вже немає. Почухав голову: "Йосипе Віссаріоновичу, і тут не сплять".
Записав у селі Романківці Сокирянського району Буковини наприкінці 1970-х. Мені її розповів старий чоловік у лікарні. Після того сказав: "Такого вам більш ніхто не розкаже, бо люди бояться. А я вже скоро на тому світі буду".
Такого вам більш ніхто не розкаже, бо люди бояться. А я вже скоро на тому світі буду
7. "Брехун"
Якось пан попросив брехуна, щоб той йому щось збрехав. Сказав: "Якщо я тобі повірю, то дам коня". Іван-брехун відмовляється: "Та не маю часу, бо онде міняють порцеляну за попіл. Я маю трохи попелу, то шкода, щоб пропав". Пан бігом до жінки: "Та й у нас є багато попелу. Ану наберім!" Набрали попелу в мішки й везуть. А Іван уже вертається. Вони питають: "Іване, а є ще ті, що міняли порцеляну на попіл?" Іван відповідає: "Пане, ви повірили мені, а я брехав". "Та ти ж казав, що збрешеш, але нині не маєш коли. Ти так ся квапив," - і дав йому коня за то, що збрехав.
Казка із села Ріпне Рожнятівського району Івано-Франківщини. Записав її від Івана Литуса, який мав 100 років. Вже не видів і погано чув. Але дуже добре й виразно розказував.
8. "Два бажання"
Жили два брати: один багатий, а другий - бідний. Багатий мав маленького жадібного сина, а в бідного було троє невеличких гарненьких синочків. Бідний мав два бажання - щоб було в що одягтися та їжі вдосталь. Раз дорогою іде дідусь. Попросив у сина заможного брата яблучко, а той каже: "Іди геть, жебраче. Я тобі нічого не дам". На іншому подвір'ї побачив трьох хлопчиків, які бавилися біля куща смородини. Спитав, чи мають вони щось поїсти. Дітки дали дідусеві п'ять ягідок смородини, які на кущі лишилися. Він їм подякував і пішов. А наступного ранку на тому кущі у промінні ранкового сонця сяяло п'ять монет. Діти їх зривали, і кожного дня вони знову виростали. Сповнилися бажання молодшого брата - його сім'я жила заможно і щасливо. А у багатого брата сад засохнув.
Цю записав у селі Токове Синельниківського району Дніпропетровської області. Там усі казки у скорочених варіантах, дуже куценькі. У східних областях далі зайшов процес деградації в усному побутуванні народної казки. На Закарпатті одна людина могла розказати по 50 казок, а на Дніпропетровщині знають по три-чотири.
2 
1
Комментарии