"Я всю верхівку освятив"

П"ятниця. Одинадцята ранку. Біля церкви в селі Катюжанка на Київщині незвично порожньо. Зазвичай останні сім років подвір"я в цей час уже стоптане кількома тисячами ніг. А вулиця Поштова й кілька прилеглих до неї вщент заставлені машинами й автобусами. Номери - українські, російські, білоруські, грузинські.

Щоп"ятниці, суботи й щонеділі отець Олександр, священик Московського патріархату, зцілює від алкогольної, тютюнової та гральної залежності. Жінок - від безпліддя. Плати не бере. Тільки добровільні пожертви.

- Я нікого не кодую, гіпнозом не займаюся. Накладаю єпитимію - заборону. Хто її порушить, отримає ім"я Юди й носитиме на собі розп"яття Христа, - пояснює отець Олександр. - Людина до мене підходить і каже, від чого хоче зцілитися і на який строк. Наприклад, від алкоголю на рік. Чи на два. Чи довічно. Якщо курять, особливо багато, можна залишити кілька цигарок, щоб легше було.

Священик вислуховує кожного, мастить єлеєм лоба, долоні, молиться святим, "які сподобилися у святості по лікуванню". Людський конвеєр не зупиняється годинами. Але сьогодні отець Олександр прийняв лише кілька сотень алкоголіків і курців. Людей мало, бо на вулиці -13?С, а попереду новорічні й різдвяні свята.

- Усі вже про інше думають, не до зцілювання, - каже священик. - Більшість тих, хто приїжджає зараз, просять на час свят зняти єпитимію. Так можна - на день, тиждень чи кілька тижнів.

А влітку за крок від храму вирує життя: з десяток катюжанців розставляють ятки з чебуреками, морозивом і напоями та жваво торгують із клієнтами священика. Односельці заздрять, а паломники нарікають: "Бач, і на людському горі бізнес роблять". А зараз засніженою вулицею бігають двоє собак. Зрідка пройде закутаний по вуха хтось із місцевих.

Отець Олександр виганяє з гаража чорну Toyota Land Cruiser. Менш як за годину він буде в центрі Києва.

Більшість тих, хто приїжджає зараз, просять на час свят зняти єпитимію. Так можна - на день, тиждень чи кілька тижнів

- У мене в селі хата є, все є, тільки не можу там залишитися. Якби люди дисципліновані були. Прийом із десятої до опівдні, а зазвичай усе розтягується до другої по обіді. Залишишся відпочити, ще група приїде, скажуть: "Ми не знали, ми здалека".То з Білорусі, то з Росії... і загонять до смерті. Тому краще поїхати в Київ, у квартиру зайти, ніж оці муки терпіти, - перед тим, як рушити, отець Олександр читає кілька молитов, хреститься.

- Що тут твориться зранку! Не можу заїхати, машину поставити. Мусульмани приходять, юдеї... Бог їх теж створив. Я й за них молюся, тільки хрестика не ставлю. А зцілюються не всі. Буває, гріхів у людини дуже багато, чи біси поселилися, чи хула на Бога була, чи п"янство. І душа не приймає божественного духу, - пояснює.

Отець Олександр тисне на газ, обганяючи одну за одною машини. Щоразу, коли проїжджаємо повз церкву, автоматично хреститься. Населений пункт чи ні - стрілка спідометра не нижче за 100 км/год.

- Порушувати будемо - платимеш ти, поняв? Усе до копійки. Ха-ха. Скажу, що мене підганяв, - сміється. - Та не бійся. Хто мене тут зупинить? Пару телефонів наберу... я ж усю верхівку освятив. Тут ніхто не троне, - каже отець Олександр з легким смутком, так ніби змирився з чимось не дуже приємним.

- Думаєш, це моя машина? Нє-а. Подарували. Прийшли хлопці круті, кажуть: "Батюшка, ми знаємо, що вам у травні 60 років. Хочемо подарувати машину". Я їм: "Ви купите, а люди скажуть: "Он піп крутий поїхав". Розумієте, що ви мені зробите?" "Батюшка, - кажуть, - ми вже вирішили".

І от 31 грудня приїжджаю. Мамочка рідна - виганяють Land Cruiser Prada! Тут двіжок - 360 лошадок! Місяць боявся на ній їздити, такий шуганий був. Уночі їздив. Я, я... в мене мову віднімало... Сідав у машину - ноги тряслися. Ну, як можна в село на такій їздити?! Думаю, як у церкві в мікрофон казатиму, що храм будуємо, хто скільки може пожертвувати?

Священик приймає людей у старій церкві - однокімнатному будинку. Нову звели менш як рік тому. Для паломників добудовують трапезну, хрестильну, готель на кілька кімнат.

Сьогодні устиг освятити дачу, фірму, дві квартири. Прокинувся о четвертій ранку

- Я страшно люблю людей, тому намагаюся всіх приймати. Коли любов є, ти будеш помагати. Бо Бог є любов. Людині треба пояснити гріх, пояснити, що від цього страждає сім"я. Я говорю про кинутих дітей, змушую їх задуматися, що вони матерів у гроб заганяють, що вдома горе роблять. І буває, що пробиває. Такого, здається, дебільного... дивишся - обісцяний весь, обісраний, смердить від нього! А я бачу, що душа в нього хороша. А йому ніхто ніколи цього не казав. Чоловік від священика хоче почути не про вічну кару - він і так життям покараний, поламаний. Хліба немає, в державі безумство якесь твориться, з роботи звільнили, менти штрафують, машину забирають. У нього вже починає дах їхати. Він той стакан хряпне і "та пішло воно все..." Ну, що я буду - карати його? - отець Олександр хвилюється й від цього, здається, сильніше тисне на газ. - А коли з ним сядеш, поговориш по-людськи, без зайвого духовного пафосу... Треба розуміти, що в нього й рани, і хвороби, і гріхи є. Пояснити: приходь у церкву, будемо причащатися, сповідатися, разом міняти спосіб життя.

- Більшість священиків не такі.

- Е-е, розумієш, що виходить - треба народитися з цим. А вони, коли добираються до влади... знаєш, як її люблять. О-о-о, як їм це подобається! Вони тобі будуть усе духовно говорити, але не підпустять до себе й на 30 метрів. От тобі приклад: приїхав до мене батюшка, зібралося повно народу. Вирішили сфотографуватися. І так усі намагаються поближче до мене, до мене. Сіли, значить, а батюшка цей... немає йому місця. Отець Андрій, кажу, а ти на підлогу сідай. А він: "Отче Олександре! - перекривляє поважним тоном. - Я все-таки батюшка, я на іншому місці маю бути! Що ви так мене принижуєте?" Я в шоці. Глянув на нього, в мене аж перемкнуло щось. Ну, я так м"яко підійшов, кажу: "Отче Андрію, це моя квартира, я можу де завгодно, ви сідайте на моє місце, а я на підлозі примощуся". Ні-і-і. Я такого не розумію. В мені таке не закладено.

- А борода, як в інших.

- А борода має бути. Ти що? Що ж за батюшка без бороди? - сміється. - Не можна. Якщо приймеш монашество, то взагалі бороду не бриєш і волосся не обрізуєш. Коли я був у Лаврі, то бачив одного старця, у бані, коли він роздягнувся - борода в нього була навколо пояса обв"язана. А я білий священик - не монах, то можна підстригати трохи. Із людьми спілкуюся, маю бути в формі. От коли в монахи піду, тоді вже мочалка буде рости. До колін.

- Чому інші священики моляться, а не зцілюють?

- Ха! Мені брат те саме каже: "Чому треба, щоб тільки ти машину чи там фірму освятив? Невже в іншого священика благодаті нема?" Кажу йому: "Це так само, як є два хірурги, і до одного йдуть, а до іншого - ні". Талант од Бога, дар. Його не навчиш.

Батюшка кілька днів тому повернувся з Афону, монастирської держави на однойменному півострові на сході Греції. Тому сповнений сил. Раніше після служіння його не раз забирала "швидка" - дихати не міг, серце боліло.

- Ох, у мене історія була - справжній анекдот. Приїхав мужик, який пропив корову, свиней, потім коня з возом, потім так жінку довів, що вона його кинула, то він і хату пропив. І уже валявся десь, ну, спився повністю. А з колгоспу автобус найняли, щоб алкоголіків цих привезти. Ну, привезли і його, цього придурка. Потім проходить час, приїжджає водій автобуса. Я згадав, питаю: "Як там той мужик?" Каже, корову, коня купив... Я там упав і ржав, не міг підвестися. Каже, все купив, і жінка вернулася. Самий обісцяний був, самий паскудний. Його, каже, навіть наші ханурики і то не любили. Постійно десь валявся. І от тобі, будь ласка. Душа, видно, хороша, серце хороше. Так що в Бога все буває.

Отець Олександр служить 12 років. Перед тим із 36-річного віку був послушником у Києво-Печерській лаврі. Там випадково проявився його дар. Прийшли п"ятеро чоловіків із пляшками одеколону й запитали, як можна зцілитися. Олександр вирішив відвести їх до мощей святого Захарія. Помолився й відпустив. А через кілька днів ті привели ще чоловік 15. І всі зцілилися.

Він знає, що не схожий на традиційного батюшку - і манерою розмовляти, і поведінкою.

- Я тобі скажу, що там де простота, там ангелів усі 100. Ніколи не думав, що буду священиком. Я - творча особистість. Був художником, виставлявся, і в Петербурзі. Знаю, що таке ван Ґоґ, Ґоґен, Клод Моне, Ренуар, Сезан. Звик бути по майстернях, із людьми. Якби  висвятився у 20 років, то, може, й був би типовим. А я священиком став майже у 50. Тому, бач, я битий життям, розумію горе людське.

Дивишся - обісцяний весь, обісраний, смердить від нього! А я бачу, що душа в нього хороша. А йому ніхто ніколи цього не казав

Це так само, як є два хірурги, і до одного йдуть, а до іншого - ні. Талант од Бога, дар. Його не навчиш

Я священиком став майже у 50. Битий життям, розумію горе людське

Столична однокімнатна квартира отця Олександра - у будинку за кілька хвилин ходи від Лаври. Вікна на третьому поверсі виходять на парк Слави. Помешкання він також отримав у подарунок. Зцілив жінку з Москви, яку чоловік запроторив у психлікарню. У цій квартирі отець Олександр живе сам. Дружина Олена, з якою він у шлюбі 36 років, витримала кілька днів. Коли почалися постійні візити, зі словами "ні, мені тут друга Катюжанка не потрібна" повернулася в село. У вихідні приїздить до дочки. Та живе на столичній Оболоні й недавно подарувала батькам другу онучку. Перша відсвяткувала 14-річчя.

У понеділок о п"ятій вечора священик повертається додому. Втомлено піднімається сходами. У квартирі передовсім цілує ікони на стіні, читає кілька молитов і, крекчучи, сідає в зелене рибальське крісло біля вікна. У ньому він приймає гостей, залишаючи їм світлий диван і таке ж крісло навпроти. Зразу за ним - односпальне ліжко й шафа.

Сьогодні отець Олександр устиг освятити дачу, фірму, дві квартири. Перед тим, як завжди, прокинувся о четвертій ранку. Дві години молився, годину читав одкровення старців. Потім завівся мобільний.

- Якщо не вимкну - дзвінки безконечні. Якось зателефонували о другій ночі. Чоловік каже: "Жінка вмирає, метастази її вбивають". А вона курила. "Вмирає, - каже, - повна кімната лікарів, візьміть телефон, скажіть хоч два слова". Коли я взяв телефон, то почув, як вона крикнула: "Не лікарів повна кімната, батюшко, а повна кімната бісів і нечистої сили. Забирають душу й серце". Через п"ять хвилин вона померла.

Отець Олександр виглядає молодше свого віку. Бігає, моржує, взимку босим по снігу ходить. А от холодильник у нього порожній і вимкнений, бо в кожній хаті зустрічають із накритим столом.

- Кожен приготував, кожен починає просити, просити, просити. Важко це.

Дзвонить мобільний - о восьмій вечора освячення ще однієї квартири.

×