"Найбільше боюся близьких людей. Ніхто не робить так боляче"

Анжеліка Рудницька, 40 років, співачка. Народилася 11 червня 1970 року в Рівному. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету ім. Шевченка. Брала участь у студентському голодуванні "Революція на граніті" 1990 року. У листопаді 1994-го разом із поетом Олександром Бригинцем створила Мистецьку аґенцію "Територія А". З квітня 2005-го вела  щотижневу програму на ICTV "Мистецький канал Територія А", що у вересні перетворилася на щоденний "Хіт-парад". 1998 року вперше записала пісню - "У долі своя весна"Володимира Івасюка. 2002-го вийшов її перший альбом "Будь зі мною" (NAC), через рік - "Anzhelika.ru", 2006-го - "Знайди мене". 2004-го Анжеліку Рудницьку паралізувало і півроку вона провела в ліжку. Коли одужала, почала малювати й вишивати картини. Має персональні виставки в Угорщині, Франції та Україні.


їла м'ясо

17 років тому. Не пам'ятаю, як я його їла, але добре пам'ятаю, як я від нього відмовилась. Приїхала з мамою і сестрою в село до бабусі. Там жило мале козеня. Ми, діти, з ним гралися: бігали по двору, годували з рук, плели йому віночки й чесали за вушком. А перед від'їздом бабуся вирішила дати нам в дорогу м'яса. І це козеня потягли різати. Я чула, як воно кричало. З того часу я не вживаю м'яса взагалі. Раніше, якщо в холодильнику не було ковбаси, вважала, що у нас нічого їсти. А після цього випадку ми з мамою і сестрою певний час не могли дивитися на м'ясо. Зараз, коли приходять гості, готую м'ясні страви на око, не пробуючи. Всі кажуть, дуже смачно. А мені зовсім не кортить.

була дуже голодна

У грудні. Багато працювала в офісі й не мала змоги вибігти поїсти. А офісний харч -- це чай, бублики, сухарики. Мала глобальне бажання наїстися. На Новий рік відірвалася. Мій найулюбленіший раціон - салати і каші. Коли вирішую не їсти - не відчуваю голоду. П'ять діб не їла 1990 року під час студентського голодування, і робила це свідомо. Пила тільки переварену воду. Коли є ідея, то вона дає силу.

ризикувала

На Новий рік, коли стала на ковзани. З дитинства не була на ковзанці. Спочатку не було нагоди, потім через хворобу. Лікарі суворо застерігали: нічого екстремального, що може спровокувати падіння. Племінники тримали мене за руки. Фігури, які вміла в дитинстві, відтворити не змогла, але покаталася від душі. І жодного разу не впала. Тіло пам'ятає навички. Головне - подолати страх.

боялася

Постійно. Найбільше боюся близьких людей. Ніхто не робить так боляче, як вони – бо знають, куди треба бити.

сперечалася

Учора - з маленькою племінницею з приводу колядок і щедрівок. Як людина, що досліджує фольклор в університеті, доводила їй, що вони були задовго до народження Ісуса Христа, й адаптувалися до християнської культури. Їй у школі казали інакше.

наважувалася щось кардинально змінити

Під час хвороби почала малювати. І це радикально змінило все. Коли ж видужала, уже не змогла жити, як раніше.

сильно втомлювалася

Коли літала у корейське місто Йосу на фестиваль у грудні. Перельоти й переїзди забирали всі 24 години.

казала неправду

Можу прибрехати несвідомо, як і всі. Буває, не думаючи щось скажеш, а потім - стоп! - це ж неправда. Якби зараз сказала, що ніколи не брешу - це була б найсвіжіша моя брехня.

червоніла

Перед Новим роком у сауні. Там завжди дуже сильно червонію.


витрачала велику суму грошей

Кілька років тому - на червоний Mercedes.


просила пробачення

Регулярно. Завжди є за що: на ногу наступила, когось штовхнула випадково. А нещодавно просила пробачення у свого 9-річного племінника, бо не дала йому висловитися. Він - середульша дитина в сім'ї. Десь вичитав, що саме таким постійно бракує уваги. Хотів повідомити це нам, дорослим, а я його перебила.


молилася

Я це роблю щодня. На Різдво ходила до церкви.


спускалася в метро

Чотири роки тому племінники захотіли покататись на метро. Кажуть: "Ми вічно в цих машинах їздимо, як нудно!" То ми не їздили, а каталися. А ще позаторік у грудні їхала проводити майстер-клас із ліплення вареників для дітей зірок. Довго стояли в заторі, я спізнювалася. Тому залишила машину на водія і спустилася в підземку. Це було досить екстремально, тому що вже був грудень, а я - в самих туфлях, напівроздягнута. Коли зайшла в такому вигляді в метро, на ескалаторі до мене підходили люди і запитували, чи не треба чимось допомогти.


сміялася від душі

Кілька днів тому - з мамою, сестрою та її дітьми грала в боулінг. Прикольно дивитися, як малеча вчиться розставляти пальці й кидати кулі.

×