Шість років тому до сусідки приїхав у гості Клаус Гарке з Берліна. Я любив послухати спогади старого німця про війну. Клаус воював у гітлерюгенді. Спочатку потрапив у полон до американців. Там йому не сподобалося й він вирішив утекти. Прибіг e зону окупації Червоної армії. Звідти утекти було неможливо. Клауса на 10 років заслали добувати вугілля в концтаборах на Кузбасі. Німці мають погану звичку добре працювати, тому на перших порах Гарке вибився в ударники. Однак повернення до батьківщини ударна праця не наближала. Тюремна адміністрація кілька разів дурила полонених німців і замість фатерлянду перевозила їх в інший табір.
- Я повірив у своє щастя, коли поїзд виїхав на міст через Одер, - згадував Клаус.
Заслали на 10 років добувати вугілля
Вирішив надрукувати його історію в районній газеті. На День Перемоги замість традиційного вітання голови райдержадміністрації вийшла сповідь людини, яка бачила війну з іншого боку окопів.
- Ти тільки про Сталіна нічого поганого не пиши, - просив Клаус. - Бо тобі буде гірше.
Я сміявся з його страхів. Казав, що в Україні панує демократія. Сталін давно ніякий не кумир, а постраховисько. Мовляв, ніхто за нього не образиться.
За тиждень районна рада надрукувала гнівну відозву. Мене називали фальсифікатором історії. Ніхто не співчував. Навіть друзі дорікали: "Ну, навіщо ти того німця друкував?" Заплювали так, ніби це я воював у гітлерюгенді.
Тепер я знаю, чим наші ветерани відрізняються від їхніх. Німці живуть сьогоденням, а наші ще й досі досі ходять в атаку за Сталіна.
1 
1
Комментарии
37