Психологи та психотерапевти частіше почали використовувати – арт-терапію – метод лікування за допомогою художньої творчості у своїх практиках. Цей метод, за словами фахівців, практично немає протипоказань і може застосуватися у роботі з усіма віковими групами. У деяких випадках, за допомогою художньої творчості пацієнтам легше висловитися, ніж пояснити словами.
– Техніки арт-терапії застосовуються для вирішення багатьох проблем, – коментує психолог Реабілітаційного комплексу для людей з особливими потребами Олександра Посмітюха з Умані Черкаська область. – Це можуть бути психологічні травми, втрати, кризові стани, внутрішньо- і міжособистісні конфлікти, вікові кризи. Через творчість терапія дозволяє виявити особистісні проблеми. Рятує від самотності та депресій.
Методику можна використовувати як у роботі з дітьми, так із дорослими. Для людей похилого віку методика швидше виняток, ніж правило.
– Арт-терапія сприяє підвищенню самооцінки в людей різного віку, проте люди похилого віку не завжди її сприймають, – розповідає психолог. – Саме арт-терапія вчить розслаблятися і позбуватися від негативних емоцій і думок. Покращується пам'ять, розвивається увага, мислення.
Для цих занять не потрібно особливої підготовки. Є різні види арт-терапії, один із найпоширеніших – малювання. Малювати може кожен. Під час роботи людина відходить від пережитого і починає переосмислювати його. Не варто переживати за те, що ви не володієте якимись певними талантами, арт-терапія не націлена на створення досконалого. Тут важливий не результат, а процес. Ви просто творите своє світовідчуття - малюєте щастя, розфарбовуєте сімейні негаразди, замальовуєте проблеми з коханими. Завдяки заняттям арт-терапією, люди починають відчувати гармонію з собою та з навколишнім світом, усвідомлюють свій життєвий шлях, починають дивитися на події, що відбулися, з іншого боку. Основна ідея арт-терапії - за допомогою створення власних картин відволіктися від переживань.
Ще є гарний спосіб, який допомагає як людям середнього так і старшого віку – малювати свої страхи чи проблеми, а потім малюнок спалювати. Є випадки, коли це допомагає позбутися боязні за кілька сеансів, а трапляється що потрібно 5 – 6. Іноді люди приходять – сім'я на межі розриву. Купа проблем, то жінка лається з чоловіком без перестанку, то з дітьми. Бесіди ні до чого не приводять. Коли ж вона починає малювати, то по малюнку стає ясно, що проблема захована в дитинстві.
85-річна Василіса Захарчук з міста Умань на Черкащині малює картини на картонках з коробок, які відшукує на смітниках. Малювати почала у 82 роки. Пенсії на захоплення не вистачає, тому Василіса Володимирівна шукає не зіпсовані картонні коробки. Вирізає прямокутники і малює на них квіти. За п'ять років намалювала більше тисячі картин.
Василіса Захарчук живе в одній з дев'ятиповерхівок в центрі міста в однокімнатній квартирі. Двері відкриває тільки знайомим. Має двох синів, троє онуків, троє правнуків та одну правнучку. Старший син Володимир живе в Росії, молодший Сергій із сім'єю в Умані. Василіса Володимирівна народилася в Росії. В Умань переїхала з чоловіком із повоєнного Сталінграда. Кімната, в якій мешкає жінка, велика. Коробки з картинами складені в кутках . Картонні картини складені по кілька десятків і зв'язані, щоб не розсипалися.
– Діти виросли, чоловік помер, а я залишилася одна, – розповідає російською Василіса Володимирівна. – Почала плакати, не знала, що робити, щоб зупинити сльози і почала малювати. Мені було 82 роки, по телевізору побачила, що хлопчик маленький в Америці робить фігурки з пляшок, які на смітнику збирав. Пенсія маленька, тому купувати матеріали дорого було. Я спочатку почала робити аплікації. На смітниках збирала коробки, вирізала великі прямокутники і обтягувала їх тканиною. Лоскути тканини мені давала сусідка, яка працювала на швейній фабриці. Я вирізала квіти з тканини, робила з них букети. Як має бути, може сказати художник-професіонал. Я роблю так, як мені подобається. Все зробила, а тоді дивлюся: ще можна таку квітку і таку. Доклеїла.
Перші картини намальовані на склеєних аркушах А4.
– Моя подруга працювала в педуніверситеті прибиральницею. Зараз вона вже виїхала з Умані. А тоді ще працювала і коли почула, що я малюю почала приносити листки паперу. Це мої перші роботи. Я дивлюся телевізор чи у вікно. Щось там бачу і малюю. Зразу могла малювати цілий день. Вночі, коли безсоння було то телевізор дивилася або ж малювала.
Майстриня і зараз продовжує робити аплікації.
– Зараз малюю тільки вдень, вночі вже не бачу, – каже Василіса Володимирівна. – Ось це циганське озеро, біля якого ми жили в Сталіграді. А на картонках малюю великі картини. Спочатку вирізаю, тоді грунтую. Вже потім роблю основу, а тоді виходить те, що в голову прийде. В основному квіти малюю в горшках. Рідні мені кажуть, що в мене це найкраще виходить. Спочатку пробувала овочі і фрукти малювати. Зараз за ці роботи мені соромно.
На фарби і олівці художниці не вистачає пенсії. Коли закінчуються і немає можливості купити – просить. Свої роботи Василіса Захарчук дарує безкоштовно. Найкращі картини хоче залишити онукам.
– Якось на день міського самоврядування намалювала нашій мерії картину – рука велика гарна, тримає букет квітів. Не знаю для чого я її намалювала, але як намалювала, то вже треба занести. Принесла, а не знала кому віддати. Але таки віддала, то не знаю, чи сподобалася їм картина, відгуків не було.
Картини Василіса Володимирівна нумерує після того, як їх взяли на виставку на одне з підприємств і кілька картин не повернули.
3 
1
Коментарі
1