Бурштинову кімнату шукають у підземеллях Умані

 

Торік в оселі 37-річної Ольги Омеляненко з Умані під землю провалилася веранда. Жінка мешкає навпроти Центрального базару.

— А що тут вдієш — під будинком йде старовинний хід, — зітхає Ольга. — Мусили привезти кілька машин землі, аби ту дірку засипати.

Досі ні історики, ні місцева влада не можуть точно встановити протяжність ходів під містом, їх точне розташування. Підземелля дають про себе знати випадково — коли утворюються провалля.

70-річний пенсіонер Іван Безкоровайний розказує, що вперше підземні ходи під Уманню побачив 1955 року на центральній площі міста під час її реконструкції.

Один  намагався дослідити. Він був на глибині 2 метри. Під дорогою виявилося приміщення — десь 6 метрів на 4, з нього виходили два ходи. Склепіння викладено цеглою, долівка схожа на асфальт. Я пройшов близько 30 метрів, потім відчув задуху і повернувся. Але з собою прихопив кілька цеглин. Однією старовинною цеглиною ми потім розбили 12 сучасних. Така міцна була.

75-річний Михайло Авраменчук припускає, що підземні ходи в Умані мають два поверхи:

— За радянських часів працював на будівництві заводу "Мегометр". Корпус приміщення будувався на спеціальних палях — їх забивали механічно. Всім було видно, що паля йшла нормально близько 3 метрів, потім провалювалася десь на 2 метри й далі йшла нормально ще 2 метри. А потім знов провалювалася. Цілком ймовірно, що ходи мали два поверхи: перший використовували за часів Гонти й Залізняка для втеч і переховувань, а другий міг стати сховком для скарбів.

Історик Валентин Ващенко стверджує: син графа Калиновського будував Умань як фортечне місто. Заперечує, що то гайдамаки прорили ходи.

Біля скелетів лежали золоті хрести, ікони, прикраси

— Гайдамаки були тут місяць, може, трохи більше. За цей час фізично б не встигли зробити такі ходи. Вони їх просто використовували.

Городяни міста вірять, що під землею досі лежать скарби.

— Вважаю правдоподібною версію, що в уманських підземеллях могли заховати знамениту Бурштинову кімнату, — говорить 41-річний уманчанин Віктор Поляніченко. — Уже п"ять років вивчаю архіви. Припускаю, що Бурштинова кімната розташована під землею в районі Вічного вогню.

Із Поляніченком не погоджується інший уманчанин, 82-річний Валерій Забудський:

— 1943 року на власні очі бачив, як німці копирсалися у Софіївці. Вони технікою піднімали плити в парку і опускали туди якісь контейнери.

90-річний Ігор Безликий розповідає, що спускався до підземель  1935-го:

— На тому місці, де зараз податкова адміністрація, побачили величезну яму. Ми з хлопцями спустилися донизу, запалили сірники й вклякли від жаху — перед нами дві домовини. Хтось штовхнув віко. Там біля скелетів лежали золоті хрести, ікони, прикраси. Взяли хто що. Я собі наперсний золотий хрест. Вирішили, що повернемося сюди наступного вечора, бо сірники закінчувалися.

Тієї ж ночі Ігоря, його батьків та всіх друзів заарештували працівники НКВС, відправили на примусові роботи у шахти на Донбас.

— Повернувся в Умань тільки 1947 року. Люди розказували, що те урвище три дні оточували солдати, поки не винесли всіх скарбів, — згадує Безликий.

×