Минулого тижня спеціалісти комплексу переробки курчат Миронівської птахофабрики із села Степанці Канівського району побували на ярмарку вакансій у райцентрі Підволочиськ Тернопільщини. Запрошували на роботу місцевих безробітних. У Черкаській області працівників знайти не можуть.
— У нас постійно є вакансії, — каже заступник начальника відділу кадрів птахофабрики Надія Миргородська. — Підприємство велике, 2800 працівників. До того ж зараз розширюємося. Найближчим часом набиратимемо ще кілька сотень людей. Канів — невелике місто, а тут кілька потужних підприємств, звісно робітників бракує.
Середня зарплатня на птахофабриці — 2,5 тис. грн. Є вакансії птахівників, підсобних робітників і переробників птиці.
— Із кваліфікованими кадрами ще складніше — важко знайти водіїв, які мають усі категорії, тракторних навантажувачів. При цьому їм пропонуємо зарплатню понад 3 тисячі гривень. Іногородніх забезпечуємо безкоштовним житлом, — розказує Миргородська.
Місцеві розказують, що на птахофабрику не йдуть через складні умови праці.
— Зарплати в нас непогані, але важко працювати, — каже канівка Наталія, робітниця птахофабрики. — Якщо платять за 8 годин роботи, то весь цей час і маєш відпрацювати, не розгинаючи спини. На території немає й лавочок. Найважче в цехах по розробці, там сиро й смердить свіжорозробленою птицею. Багато на виробництві селян із навколишніх сіл, вони більш втягнуті до важкої роботи. Хто доїв череду вручну чи на сонці тижнями сапав за 700 гривень, то ще й радий, що має втричі більше. А горожани, як правило, довго не витримують.
Неохоче йдуть працювати й в обласний тубдиспансер у селі Геронимівка Черкаського району. Із 590 робочих місць там мають 115 — вакантних.
— Через специфіку роботи ми маємо постійний брак кадрів, — каже головний лікар 64-річний Мирон Олійник. — Офіційно нашу роботу трактують як неперспективну. Зрозуміло, люди бояться бути в контакті з хворими. Минулого року один наш працівник захворів туберкульозом. Хоч і отримують наші спеціалісти на третину більше за своїх колег у "перспективних" лікарнях, але йдуть сюди не надто.
У консалтингових агенціях Черкас постійно пропонують роботу касирів супермаркетів.
— 1300 гривень зарплати і дві перерви по 5 хвилин на туалет чи каву. На обід — 15 хвилин. А весь інший час обслуговуєш клієнтів, рахуєш гроші. Важко і фізично, і розумово — переживаєш, шоб усе зійшлося. Увечері додому приходиш, наче вагон розгрузила. За такі гроші я б залюбки пішла в кабінеті з кондиціонером папери в папки складать. Колеги кажуть, що в середньому тут витримують по чотири місяці, — каже черкаска Оксана, 35 років. Другий місяць працює касиром.
В області постійно бракує зварювальників. Через рік-два роботи на підприємстві, спеціалісти йдуть працювати на себе.
— Знаю багатьох молодих хлопців, які рік попрацювали на виробництві за тисячу гривень, а потім навчилися варити й розрахувалися. Тепер шабашать. Мають удвічі більші заробітки, — розказує 38-річний Олександр Коломієць з Умані. Він уже понад 10 років не працює зварювальником. Говорить, що важко.
— Літом у спеку мусиш бути в брезентовій робі. Упрів, трохи роздягнувся, і вже готовий. Узимку на холодній землі лежиш. Постійно дихаєш газами. Оскільки маєш справу з розпеченим металом, обов'язково будуть опіки рук і ніг. Електрозварювальник-початківець зварить шов, прийме щитка й дивиться на роботу. До кінця дня обов'язково "нахапаєшся зайчиків" — попалиш роговицю. Біль такий, ніби піску в очі насипали. Три дні треба капати новокаїном, доки нова наросте. Якщо газом варити, то існує небезпека вибуху кисневого балона. Їх повинні щороку перевіряти, але на практиці такого немає. Раніше, коли карбідом варили, то взагалі страшно було. Трохи щось не так — і чекай вибуху.
Кілька років поспіль постійні вакансії є на посади висококваліфікованих токарів, слюсарів, електромонтерів, фрезерувальників і водіїв навантажувачів, розказують в обласному центрі зайнятості.
2 
1
Коментарі