Мовознавець і народний депутат Ірина Фаріон презентувала третє видання своєї монографії "Мовна норма: знищенна, пошук, віднова". Авторка каже, що новим матеріалом книгу не розширювала, лише прибрала диск, який був у попередніх виданнях.
"Я не належу до тих авторів, які чистять свої тексти. Написав - віддав. І все, пташка полетіла. Надто багато ідей, щоб повертатися до того, що ти вже зробив, і вносити якісь нюанси".
Нове видання свого творіння депутатка планує активно поширювати у стінах парламенту, навіть пообіцяла протягом року взятися за мовну "чистку" лексики нормативних актів. Каже, що й за написання книжки взялася через те, що наслухалася мовних помилок з уст депутатів:
Для мене закон - це щонайменше дипломна робота. наш парламент нагадує кустарну фабрику законотворення. Це пральна машина, що викидає на поверхню невипрану постіль
"Мене не особливо цікавила культура мовлення - ні як науковця, ні як політика. Але у 2006 році мене обрали депутатом Львівської обласної ради, і я почула зовсім інше мовлення, ніж те, яке було в моєму середовищі. Я була шокована з мовлення депутатів і чиновників. Почала збирати помилки у їхньому мовленні. На це йшло дуже багато часу, мене це страшно дратувало. На кожну сесію Львівської обласної ради я робила спеціальні таблички, зроблені за типом норм, і кожному з депутатів потім роздавала цю табличку з видруком його помилок. Так я бавилася чотири роки. Матеріалу назбиралося дуже багато. Шукала якусь нетипову форму подання. Ось так назбиралася ця книга. У нас парламент мені нагадує кустарну фабрику законотворення. Це пральна машина, яка викидає на поверхню зовсім не випрану постіль. Для мене закон - це щонайменше дипломна робота. А це є якесь кустарне клепання. Наші депутати мають такий стосунок до мови, як я до космічної обсерваторії".
Книга Ірини Фаріон містить розділи, присвячені синтаксису, фонетиці, лексиці й морфології. Найбільш уражений русизмами в депутатів, за словами їхньої колеги - синтаксичний і лексичний рівні.
Найстрашніше - "зроблено мною" замість "я зробив". Ми так потребуємо сильних яскравих харизматичних індивідуальностей. То чому ми сильне "я" вилучаємо з нашої мовної системи?
"На сесії Львівської обласної ради я почула, що "археологами розкопано те-то". Я сказала: "Пощо археологами копати? Вони що, лопат не мали?" А найцікавіше, що мене ніхто не зрозумів. Подумали: "Що вона там собі морозить?" Це найстрашніше - "зроблено мною" замість "я зробив". Ми так потребуємо сильних яскравих харизматичних індивідуальностей. То чому ми "я" сильне вилучаємо з нашої мовної системи? Може, через те і трошки кульгаємо на харизматичні особистості у політиці?"
"Слова можуть бути українські, а мислення абсолютно не українське, - каже Ірина Фаріон. - Кілька тисяч слів з української мови було вилучено лише з того мотиву, що вони відмінні від такого ж характеру лексики в російській мові. Тобто, дратувало радянську еліту, що в українській мові замість "галстук" є ще краватка, крім чашки є ще "горнятко" і "філіжанка". На лексичному рівні мені працювалося найдраматичніше. Тому що бачилося, як "розстрілювалися" слова. Словник Агатангела Кримського досі не перевидано, бо навіщо нашій державі такі здобутки? Але саме та лексика, яку збиралися заасфальтувати, повернулася в мову. Мова - це ключик до звільнення. Тому така страшна війна іде зараз на мовному ґрунті. Це війна на екзистенційному ґрунті - між українським буттям і українським небуттям, і мова про це сигналізує найбільш уміло. Тому найтяжче вам буде читати цей розділ про репресовані слова і про віднайдення первинних значень слів," - передбачає Фаріон.
Кілька тисяч слів з української мови було вилучено лише з того мотиву, що вони відмінні від такого ж характеру лексики в російській мові. Дратувало радянську еліту, що в українській мові замість "галстук" є ще "краватка", крім "чашки" є й "горнятко"
Українська мова одна із найбагатших мов світу на синоніми не лише лексичні, а й граматичні, переконує Фаріон.
"Лексика - це те що ти знаєш. А граматика - як ти це все впакуєш. Колись оголосили війну українським граматичним формам, і ми сьогодні вже не кажемо: "з надмірної любови", як казав Іван Франко. Галичанин. Але ж і Сосюра, донеччанин, так писав: "Навколо радости так мало". Відмова від українських форм у родовому відмінку іменників третьої відміни у мене викликає внутрішнє повстання і бунт. Радянська освіта знищила український правопис 1929 року. Ми досі послуговуємося правописом Йосипа Віссаріоновича Сталіна. Зрушити це поки що складно. Моя бабуся все казала: "Не пам'ятаю його імени". А я, радянський виплодок, виправляла її і казала: "Не імени, а іменІ", - правильна школярка. Бабця співчутливо на мене дивилася і не виправляла мене. Тепер мені соромно. Що вони ще поробили з нашими граматичними формами: у нас іменники з кінцевим -о, на превелике щастя, змінюютсья. Ніхто ж не каже "я був на село", "Петро сидить не на відро". То якої Марини говорити, "їду в метро"?
Мова - це ключик до звільнення. Тому така страшна війна йде на мовному ґрунті
Ніколи не подарую цій владі того, що я вчилася в радянських університетах і радянській школі. Вони забрали у мене Донцова, Бандеру, Сціборського. Я їм ніколи цього не подарую і нещадно буду змагатися з ними за правду в системі освіти. Уявляю, наскільки я була б потужнішою людиною, якби мала змогу це осягнути в 20 років, а не в 35 чи 40".
Українська мова гнучка і піддатлива до синоніміки форм, а відтак і для творчості. Цю її властивість, каже Фаріон, гріх не використати.
"Люблю не просто маніпулювати мовою, а заглиблюватися, лезом входити всередину кожного слова. Одна журналістка не могла навіть вимовити слово "віднова". Воно здавалося їй дивним. Це означає, що ми настільки заносили свою мову, наше мовлення стало таким тривіальним, сірим і буденним, що ми не вміємо просто вимовити красиве українське слово, яке світиться".
Вони вже заходять на нашу територію. Один підійшов: "Разрешите подержать вас за руку. Я выучил слово горнятко". Маємо дотискати їх
Парламентських опонентів Ірина Фаріон має намір мовно "виховувати".
"Прийшли в парламент люди зовсім іншої якості. Вони дуже бідні, у них нічого, крім грошей не лишилося. Вони вже заходять на нашу територію. Один підійшов: "Разрешите подержать вас за руку. Я выучил слово "горнятко". Наступного дня прийшов з томиком Ліни Костенко. Розумієте, що воно є український ген? Маємо дотискати їх. Ми сильні і одинокі. Тому мусимо іти в ногу з часом.
2 
1
Коментарі
318