Народний артист Павло Зібров отримав посвідчення довіреної особи кандидата в президенти Юлії Тимошенко. Він упродовж 13 років підтримує Юлію Володимирівну і словом, і піснею. Цієї осені долучився до мистецької акції "З Україною в серці!", організував тур народних артистів на підтримку Тимошенко.
Кажуть, ви — найдавніший агітатор за Юлію Тимошенко?
— Так. Я з Юлією Володимирівною з найперших її виборів 1996 року, коли вона балотувалася по Бобринецькому виборчому округу Кіровоградської області. Там ми й познайомилися. Із першого погляду вразила краса і молодість. Потім я став свідком, як вона говорить. Юлія Володимирівна виходила на сцену і видавала промови без "папірця"! При чому не просто емоційні промови. Вона тримала в голові прізвища, посади, цифри... Запам"ятовувала всіх, із ким її знайомили. І навіть через досить довгий період, коли бачила знайому людину, згадувала її, підходила і віталася. До речі, на тих виборах ми досягли феноменального результату — 92,3 відсотка голосів!
Напередодні президентських виборів ви вирушили в тур на підтримку Тимошенко районними центрами?
— Районні центри, селища — це найкласніша і найвдячніша публіка! Мені приємно виступати перед ними. Зараз обласним, великим промисловим центрам виборчими штабами приділяється велика увага. Ми ж їдемо до районних центрів і до великих селищ міського типу. Так, як нас приймають у невеличких містах і селах, так не приймають ніде. Приїжджаєш, а вони кажуть, що 20 років не бачили: сцена, звук, музиканти з балетом… Вони чекають і за годину до початку вже збираються. Сім"ями приходять, квіти приносять, які нарвали біля своїх хат.
Районні центри, селища — це найкласніша і найвдячніша публіка!
А коли ви вперше відчули смак виступу в райцентрах?
— Знову ж таки завдяки Юлії Тимошенко. 2002-го я поїхав агітувати за партію "Батьківщина" в музичний тур своєю батьківщиною — Вінницькою областю. Ми тоді, пам"ятаю, 15 концертів організували. Я й уявити не міг, що по 15 тисяч людей будемо збирати. Звикли, що стадіони на Пугачову, Ротару ходять. А тут — на Павла Зіброва. Як зараз перед очима стоять Немирів, Жмеринка, ці короваї, "подношенія", рушники, бенкети, прийоми — це треба пережити. Не так "страшний" сам концерт, як "страшно" до того і особливо — після того. І проводна, і на капота, і на коня... Дізнавалися, де ти живеш, чекали під вікнами, залазили і падали з балконів! Так що не думайте, що тільки за Дімою Біланом бігають дівчата. Буває, що серед фанів і серйозні тьоті, які лазять на балкони. Весело тоді було!
Глядачі запитують, яка вона — Юлія Тимошенко?
— Річ у тому, що я навіть не чекаю, щоби мене запитували. Бо під час мого концерту-лекції кілька разів згадую Юлію Володимирівну — як керівника, як жінку. Наприклад, співаю я "Женщина любимая". Потім кажу, стільки цікавих речей у мене пов"язано із цим романсом. Коли були в Китаї, зайшли в малий актовий 7-тисячний зал на металургійному заводі, і цей зал заспівав "зєнсіна любімая" — ми плакали... Розповідаю і про сльози Юлії Тимошенко, пов"язані з цим романсом. Був урядовий концерт чотири роки тому в палаці культури "Україна". Тоді урядом керував Янукович, Юлія Володимирівна була в опозиції. У залі сидять чиновники з Кабміну і представники Партії регіонів. За сценарієм усі артисти мали виконувати по одній пісні. І тут я побачив у залі Юлію Володимирівну. Одразу набрав телефон свого звукорежисера і повідомив, що співатиму дві пісні. Закінчив я першу, уже мають оголосити наступного артиста. І тут — "Женщина любимая". На вступі кажу: "Я в залі бачу Юлію Тимошенко. Юліє Володимирівно, я знаю, що це ваш улюблений романс, і хочу сьогодні саме для вас його заспівати". Можете собі уявити, що було? Юлія Володимирівна під кінець пісні піднялася і з квіточкою в руках пішла до сцени. Я елегантно, щоправда, невдало — підвернув тоді ногу, зістрибую зі сцени і йду назустріч. Коли ми зустрілися, вона — маленька, худенька — обійняла мене і зі сльозами на очах сказала: "Павле, дякую, що заспівали!" Подарувала квіточку і пішла.
Відчуваєте підтримку аудиторії? Як реагують на агітацію?
— Я ніколи в житті не виступав лектором. Я просто розказую про свою громадську позицію. Приємно, коли під кінець концерту навіть той, хто ще не визначився, підходить, дякує і каже, що піде голосувати. Це важливо, щоб твоя зернина проросла. Обов"язково приходять незадоволені люди. Але після концерту мені не доводиться їх переконувати. Це роблять самі глядачі, які обрали з тобою одну стежку.
Зайшли в актовий 7-тисячний зал на металургійному заводі, і цей зал заспівав "зєнсіна любімая" — ми плакали
Хто ще бере участь у вашому турі?
— Народні артисти Ніна Матвієнко, Іван Попович, Павло Дворський, Лілія Сандулеса, знаменита "Кобза", а також заслужені артисти брати Яремчуки. Виступаємо з сольними програмами. Разом збираємося тільки на запис. Нещодавно записали пісню "Голосуй за Юлю!"
Місцеві колективи просяться із вами заспівати?
— Завжди! Приїжджаєш, підходять: "Є лауреат, наша зірка". Коли заввідділом культури міста чи району рекомендує достойних артистів, то чому б ні? У нас великий сценічний майданчик. Нехай люди співають! Мені радісно, що допоміг проявити себе місцевому таланту. А взагалі, мені приємно працювати в цьому турі. Коли те, що ти робиш, збігається з ритмом серця і бажанням душі — це величезне задоволення. І все тоді вдається. А коли агітують за гроші — це все одно, що переспати з некоханою жінкою! Вона тобі не подобається, а ти мучишся.
3 
1
Коментарі
1