У мене більше немає країни

Мені вже наплювати, що буде з цією країною. Втім, прокуратура забороняє говорити, що насправді я думаю з цього приводу.

Не можу нічого змінити в країні, де дві третини населення з'їли свій мозок, де зомбоящик перетворив ­людей на протоплазму з піною на ­губах. Де 100 мільйонів фанатичних зомбі-фашистів вилізли на поверхню, де дружини відмовляються від загиблих чоловіків-солдатів за гроші, де батьки своїм мовчанням відмовляються від полонених в Україні синів, а діти приходять на могилу загиблого на "Курську" батька з портретом людини, яка сказала "Він потонув".

Навіть не шкода, що в мене більше немає країни. Ця територія, населена цими людьми — не моя країна. Втім, вона завжди була такою. Мали 10-річчя свободи, з 1991-го до 2000-го. І вони не здобули цієї волі — їм дали її, дали безкоштовно, тільки живіть, будуйте майбутнє. Але вони не можуть жити вільними. І цю дармову свободу радо за першої ж можливості обміняли знов на "вертикаль влади", на "мочити в сортирі", на стабільність, велич, підполковника КДБ, портрети Сталіна і "кримнаш".

Мені плювати, чому так вийшло. Плювати, що з ними буде. Плювати, що буде з цією територією. Саме територією. Адже країни вже немає, як немає нації. Є лише групки озлоблених зомбі, що ненавидять всіх інших, хто не належить до їхньої зграї. Життя в гетто — любові до гетто не сприяє.

Я нічого не можу змінити, хоча бачить Бог — намагався. І якби ця країна провалилася в яму сама по собі — ще півбіди. Але ж їй мало палити в танках лише своїх дітей, їй треба вбивати чужих. Зомбі не хочуть вбивати одне одного. Вони хочуть вбивати ще й людей.

Імперія розвалюється. Їй залишилося недовго, за історичними мірками. І що буде далі — чергова кривава громадянська м'ясорубка, нафта в обмін на продовольство й зовнішнє управління, Китай від моря до моря, групка дроблених бандитських православних днр-лнр, православний ІДІЛ (йдеться про терористичну організацію "Ісламська держава". — "ГПУ") або справжній ІДІЛ — уже плювати.

Як саме помре ця територія — неважливо. Страшно від того, що Мордор, здихаючи, потягне за собою тисячі життів нормальних людей.

Я нічого не можу змінити в цій країні. Я намагався — ми намагалися, але не змогли. Їх більше. Їх мільйони. Але все одно — вибачте.

×