"Ми на президента жаліємося, всі нам не такі. А самі? Порушуємо, де тільки можна"

Як минає день у галереї сучасного мистецтва

18 травня в київському PinchukArtCentre відкрили дві виставки. Показують 30 скульптур одного з найдорожчих індійських художників Аніша Капура та п'ять картин харків'янина Павла Макова

Субота, 19 травня

12.34

- Хочу блінчіків, хочу блінчіків! Казала тобі, в місті перекусимо, тепер у черзі прийдеться стояти. Тут рівно о 12.00 треба бути, щоб одразу зайти, - шатенка в темних окулярах на половину обличчя тягне за руку нижчого на голову хлопця з п'ятьма сережками у вусі. Приєднуються до 53 людей у черзі до галереї.

На вході до арт-центру стоїть металошукач. Двоє охоронців у чорних класичних костюмах перевіряють сумки відвідувачів. Газові балончики, ножі та фотоапарати забирають. Віддають при виході.

13.17

На четвертому поверсі дівчинка, років 8, підходить до скульптури "Без назви" Аніша Капура. Білий матовий паралелепіпед має увігнуті стінки. За кольором майже зливається із залом. Дівчинка позирає, чи ніхто не дивиться, й намагається торкнутися скульптури.

- Не чіпайте, будь ласка, руками, - каже охоронець. - Щодня до тисячі разів за 8 годин роботи точно повторюю це.

Доки стежить за дитиною, за його спиною в сусідній кімнаті хлопець швидко фотографує дівчину біля іншого експонату.

У кожному місті, де у відрядженнях буваю, першим ділом іду в музей, театр і баню

- Ну от ми на президента жаліємося, всі нам не такі. А самі? Порушуємо, де тільки можна. Здавалося б - ну що тут такого, сфотографувався. Але якщо сказали не можна - значить не можна, - говорить киянин Володимир Віталійович, 45 років. На виставку привів родичів із Росії "показати незвичайне мистецтво". - Німець ніколи на червоне світло не піде, а наші наввипередки біжать. А в результаті - де ми й де німці. Усі виставки в "Пінчуку" досі пам'ятаю. Але все-таки до класичного мистецтва більше схиляюся. В кожному місті, де у відрядженнях буваю, першим ділом іду в музей, театр і баню. Сучасне мистецтво не дуже понятне. Підписався якийсь митець на туалетному папері - витвір мистецтва, 100 тисяч баксів. Я розпишусь - дурачок якийсь, скажуть. Дуже сподобалася картина Павла Макова "Город". Поділений той город бильцями ліжок. Відсіки пронумеровані, деякі позначені хрестиками. Символізує бажання українця мати власну землю. Працюю в будівельній сфері. То справді так, як на картині. Зводили приватні будинки, у яких була одна спільна стіна із сусідом. Та не хочуть українці таке купувати. Все має бути окремо, своє, і щоб свій шматок землі.

14.21

- Хватить уже просвіщаться, давай туалет дивитися. Я тіки заради нього й прийшов, - сміється юнак у білих кедах, джинсах і футболці з яскравою абстракцією. Його співрозмовник вдягнений подібно, мають зачіски з начесаними чубами. - Толік казав, там між дівчачим і пацанячим стіна прозора.

Прямують до туалету.

- Тільки треба роздуплитися, як туди заходити, щоб не облажатися. Бо там же дзеркала скрізь, ні фіга не понятно.

Стіни першої кімнати вбиральні у вертикальні смуги кольорів райдуги. Перші двері праворуч - жіноча, другі - чоловіча. Умивальня повністю дзеркальна. Між чоловічою і жіночою - прозора стіна. В самому туалеті стіни білі, не просвічують.

Хлопці заходять один у чоловічу вбиральню, другий - у жіночу, й через стіну махають один одному, регочуть.

- От облом, непрозора стіна.

Ще хвилин 15 фотографуються на мобільні телефони.

15.26

На четвертому поверсі майже всі експонати - ввігнуті або сферичні дзеркала. Це роботи Аніша Капура. Дві жінки, років під 30, підходять до одного з експонатів. Роздивляються себе з усіх боків.

- Глянь, які ми гарні. Це ми - коли схуднемо! Треба вдома таких дзеркал навішати й можна тістечок скільки хочеш їсти. А попки які гарні, підтягнуті, - сміються.

16.11

На третьому поверсі гармата стріляє в кут снарядами з червоного воску. Це - інсталяція "Постріл у кут" Аніша Капура. Віск розпливається по білій стіні, наче кров. Шматки від снарядів, що нагадують м'ясо, валяються на підлозі.

Мене дівчина покинула. Завтикав. Сходимось і розходимось, і так усе життя

Стріляє гармата кожні 20-30 хв. Від гуркоту глядачі з переляку відскакують від огорожі. На мить усі завмирають, потім гмикають і сміються.

Чоловік, що заряджав гармату, мовчки повертається в сусідню кімнату. Спілкуватися відмовляється.

- Це так автором задумано. Він мовчки заряджає гармату й іде, - пояснює працівник довідкового центру галереї. - Це має бути одна людина протягом усієї виставки. Тільки якщо захворіє, можна замінити. Вибрали з декількох охоронців. Потім піротехніки від Капура показували, як і що робити.

17.12

У черзі 211 людей. Із них - зо 30 старшого віку, решта - молодь.

Усередині колони дві високі стрункі дівчини в міні-спідницях роздивляються щось у мобільних телефонах.

- Чому вирішили прийти сюди? - питаю.

- На Капура подивитися. По телевізору пушку побачили, цікаво стало.

- Подобається сучасне мистецтво?

- Ой, нє, більше класичне. Сучасне - таке чудне. Насиплять жменю сміття - і на тобі мистецтво, - сміються.

- Так а чого прийшли тоді?

- Час є і неподалік були, чого б не зайти.

- А черга не дратує?

- Дратує, вже 15 хвилин тут. Нагадало, як у дитинстві за цукром стояла, коли мама на роботі була.

- То чого стоїте?

Стенають плечима й усміхаються. В обох - по камінцю Сваровські на зубах.

18.50

У кімнаті приблизно 6х4 м показують 8-хвилинний фільм 37-річної бразилійки Синтії Мерселле "Хрестовий похід". Позаторік вона здобула премію Віктора Пінчука Future Generation Art Prize - $60 тис. готівкою та ґрант на нові твори $40 тис. На екрані - перехрестя сільської дороги. 2 хв зображення не змінюється. За цей час семеро відвідувачів заходять і виходять із кімнати.

На екрані з кожного боку перехрестя в різнобарвних футболках сходяться по чотири чоловіки. Грають на трубах і барабанах. Міняються місцями й розходяться. Хлопець із великими кольоровими татуюваннями на обох руках дивиться фільм п'ять разів поспіль.

Мистецтво рухається до того, що кожен так зможе. Просто не кожен зробить

- Мене дівчина покинула. Завтикав, - каже 25-річний Андрій Черкасов, веб-дизайнер. - Сходимось і розходимось, і так усе життя. "Пінчук" - це наш "Діснейленд". Сюди модно ходити. Можна на цілий день зависнути й не знудитися. На виставку у вихідний - уже звична справа для киян. Хріново тільки, що більшість приходить, аби потім сказати: "Була в "Пінчуку" на вихідних. Хєрня повна. Не розумію сучасного мистецтва". Так чого ти сюди йдеш? У Будинку художника діє прекрасна постійна експозиція живопису - бачили там колись чергу? А кому ті пейзажі зараз треба. Подруга за чаєм не слухатиме: "Таку прекрасну картину бачила. Яка там колористика!" Ідеш дивитися на великий член, що пирскає спермою, - проходимо повз скульптуру Такаші Муракамі "Самотній ковбой", голого хлопця у стилі аніме. - А потім розповідатимеш - фу, яка гидота.

Андрій іде в сусідній зал із фотографіями українця Бориса Михайлова із серії "Футбол". На знімку жінка лежить на траві, чоловік закочує їй під спідницю футбольний м'яч. На наступному фото вона в повний зріст із м'ячем під сукнею. Виглядає, ніби вагітна.

- Сучасне мистецтво - це віддзеркалення часу, в якому живемо. Трахатися й бухати нам подобається, а дивитися на це - бридко. Покажіть нас милими і цнотливими. Задумайтеся: в столиці країни третього світу, де на головній вулиці немає урн, показують найбільшу в Східній Європі персональну виставку визнаного майстра скульптури. Аніш Капур - геній, його роботи до 2 мільйонів баксів коштують. А ми по півгодини стоїмо в черзі, щоб фиркнути йому в обличчя. Ніхто не візьметься почитати - листівки на другому поверсі безкоштовно дають, - щоб хоч спробувати щось зрозуміти. Мистецтво рухається до того, що кожен так зможе. Просто не кожен зробить.

20.14

- Ти ж хотіла 70-метрову гардеробну - ось це вона, - говорить своїй супутниці рекламник Вадим Яценко біля фотографії німця Андреаса Гурскі "Копальня". На знімку одяг підвішений на металеві гачки.

- Гурскі - легендарний, по всьому світу їздить у пошуках тем для фотографій, - каже Вадим. - Чому ці роботи коштують мільйон доларів - пояснити не можу. Але дуже подобаються. У Капура сприйняття світу зовсім інакше. Вражає. Бачить об'єм у пласкому й пласке в об'ємі. Усі його роботи - скло, метал, цемент - в одному напрямку. Це дуже важливо для художника. Вчора був тут, сьогодні прийшов і ще ходитиму.

20.30

Біля галереї чекають ще з півсотні людей. Охоронці кажуть, що більше сьогодні не пускатимуть, запрошують прийти завтра.

×