— Багато хто досі тримає фото Мащенка вдома як ікону. Двом сотням сімей із кіностудії імені Довженка він допоміг отримати квартири. І не важливо, хто ти — народний артист чи прибиральник, — розповідає поет Станіслав Чернілевський, 62 роки, на поминках режисера Миколи Мащенка. Він зняв фільми "Овід" та "Як гартувалася сталь", 15 років очолював кіностудію ім. Довженка. Помер у четвер, 2 травня, на 85-му році життя.
— Второго такого человека в украинском кино я не знаю. Если бы не его темперамент, в Киеве не появился бы фестиваль "Молодость", — режисер 71-річний Роман Балаян опівдні 7 травня прийшов на прощання з Миколою Мащенком до столичного Будинку кіно. За столиком у буфеті відкриває мінералку без газу. — В 1973 году меня хотели уволить со студии. Директор картины "Ни дня без приключений" сказал, что я сорвал день съемок. Злой был, что я его не защитил от хулигана. Он вел себя неприлично в ресторане, и я решил подождать, когда его ударят. Но в кабинет дирекции влетел Мащенко со словами "Не сметь Рому увольнять". Хотя он тогда еще не был большим начальником. За его спиной была лишь слава фильма "Комиссары". В нем Мащенко впервые заговорил о сомнениях и спорах в партии. А его Пашка Корчагин искренне верит в светлое завтра. И Коля тоже так считал, но "ура" советской власти он никогда не кричал.
На сцені кінозалу — затоптані білі пелюстки. Попід стіною десяток поховальних вінків. Труна з червоного дерева оздоблена золоченими фігурами янголів. Під ретро-кадри і тужливу музику до неї підходять присутні. Зі сцени спускається акторка Лариса Кадочникова, 75 років. Сідає в залі. Одразу говорити не може — очі заплакані, просить почекати. З Мащенком познайомилися на пробах до його фільму "Комісари", в якому зіграла вчительку-дворянку, яка закохалася в комуніста.
— Он был трудоголиком. Энергичный, эмоциональный, нервный. Съемки "Комиссаров" в Карпатах были сложные, он — очень требовательный. Насколько мягкий в общении, настолько жесткий на площадке. Например, у меня сцена — монолог, крупный план. Вдруг он текст прямо под носом меняет. Надо собраться сходу, выучить новый. Требовал от актеров колоссальных эмоциональных затрат — но зато я поняла, почему на экране все это дышит.
А в жизни он был милейший, безумно красивый. Жена его Женя — монтажница. Он искал преданную женщину. Влюблены в него были много актрис, много красивых женщин. А он выбрал ту, которая посвятила ему жизнь.
Через день разговаривала с ним по телефону — всегда сначала был низкий хрипящий голос. Говорю: Николай Павлович, вы же выглядите на 40 лет. Он смеялся, тут же голос звонкий, бодрый, кокетничал.
Думаю, он мужской режиссер. Как-то он мужчин больше чувствовал. И строил фильмы на них.
Чути гуркіт — у черзі до труни жінка років 50 непритомніє. Її обливають водою з пляшки. За хвилину приходить до тями, виходить.
Наприкінці залу самотньо сидить поет 76-річний Іван Драч. Поруч поклав кепку з написом англійською "орел".
— Тиждень тому зустрілися, випили по 50 грам, — каже Іван Федорович. — Планували знімати фільм про останні дні Лесі Українки у Грузії. Микола Павлович був сповнений натхнення, хоча хворів, останні роки мало з'являвся на людях. Його мати була свинаркою, а він виріс аристократом сільського походження. Завжди напарфумований, випещений, пильно за собою стежив.
Він любив крупні плани. Вимагав, щоб кожен порух душі відбивався на обличчі.
— Президент прислал венок, — шепчуться у другому ряду дві літні жінки. Доти обговорювали лікування катаракти в домашніх умовах. Кремезний чоловік у костюмі підносить до труни вінок із білих троянд.
О 13.00 серед останніх з'являються голова столичної міськдержадміністрації Олександр Попов, міністр культури Леонід Новохатько та міністр освіти Дмитро Табачник із дружиною.
— Як до вас напроситися на розмову? — питає Табачника голова Спілки кінематографістів Сергій Тримбач. Міністр записує на папірці свій мобільний.
Миколу Мащенка він знав 20 років. Режисер не раз запрошував дружину Табачника, Тетяну Назарову, зніматися в нього.
— У нас є всі його книжки. Йому все давалося легко, але за тим стояв талант і праця, — Табачник спускається сходами. Від нього пахне дорогими парфумами. — Запам'ятався зворушливим хлоп'ячим ставленням до життя — йому все було цікаво. Якось приїжджав московський театр, я був на виставі. Він каже: я приніс ящик шампанського, пішли до Алли Демидової. Відповідаю, що незручно, я з нею не знайомий. Він: нічого, я добре знайомий. Ми пішли до гримерки, вона була змучена, але, побачивши Миколу Павловича, зраділа.
Прощання триває 2 год. Коли труну виносять із Будинку кіно, зо дві сотні присутніх кілька хвилин аплодують.
— Років вісім тому він мені підписав книжечку "Мамо, рідна, єдина...", — каже міністр культури 59-річний Леонід Новохатько. Його матове взуття пасує до вовняної тканини сірого костюму. — У мами Мащенка було десятеро дітей. З них тільки троє своїх. Після війни вона вийшла за вдівця, у якого було четверо. Потім їй родичі "кинули під хату" трійко. Вона їх забрала.
Міністр збирається на Байкове кладовище. У процесії вирушають два автобуси. Труну везуть чорним катафалком "мерседес".
На цвинтарі домовину від сонця заховали під зелений намет. Поруч на стільцях сидять родичі. Частина присутніх туляться в холодку під березою. Ховають Мащенка на 52-й алеї, поряд із могилами міністра закордонних справ Геннадія Удовенка, актора Богдана Ступки, футбольного тренера Валерія Лобановського.
— Якось запитав його, чи боїться смерті, — починає прощальну промову журналіст Геннадій Кириндясов, 64 роки. — "Ні, — відповів. — У моєму селі дід і баба тримали дві труни. Дідова стояла ближче до дверей, бо збирався піти перший. Хлопчаками ми залазили в ті труни і гралися. Відтоді смерть для мене не страшна".
За кілька метрів грають троє трубачів. Акторка Раїса Недашківська в чорному в білий горох капелюсі витирає сльози.
Актор Володимир Абазопуло, 61 рік, спостерігає за похованням в затінку крислатого клена. Після операції він утратив голос. Розмовляє за допомогою вживленого в горло апарату. Абазопуло зіграв головну роль у картині Мащенка "Богдан-Зиновій Хмельницький". Зйомки тривали сім років через перебої з фінансуванням.
— На "Хмельницькому" актори часто погоджувалися зніматися без грошей. Мащенко просив, щоб хоч сіна дістали для коней. Він мені спочатку запропонував роль Максима Кривоноса, а потім затвердили Богданом. Мащенку мої очі сподобалися. У театрі за спиною шепталися: "Та що ж це таке! Нашого Богдана спочатку зіграв москаль Мартинов, а зараз — грек Абазопуло". Радили взяти іншого, але Мащенку неможливо було щось нав'язати.
Поминальний обід накрили у двох залах ресторану "Вавилон" у Будинку кіно. У вестибюль вибігає білява 6-річна дівчинка в темно-синій сукні. Плескає по воді фонтану.
— Це моя донька Марія, похресниця Миколи Павловича. На 3 травня він запросив нас до себе на дачу під Вишеньками (село в Бориспільському районі Київщини. — "ГПУ"), а 2-го — його не стало, — розповідає Володимир Прудніков, 67 років, колишній директор готелю "Ніка" при кіностудії Довженка. — Дружина і донька Миколи Павловича подзвонили, попросили приїхати до них. Я закрив йому очі й рот. Обличчя не було спотворене судомами. Знайомий лікар сказав, що значить, помер від інфаркту. Микола Павлович уночі прокидався, попросив викликати "швидку". Лікарі їхали більш як годину, його за цей час не стало. Міліцію, що приїхала раніше за "швидку", попросили дозволити не робити розтин.
12 мільйонів гривень — бюджет останньої картини Миколи Мащенка "Богдан-Зиновій Хмельницький". Режисер планував 24 серії, але вийшов один 2-годинний фільм.
— Гетьманом мав бути Богдан Ступка, та Мащенко відпустив його грати Мазепу в стрічці Юрія Іллєнка. Туди ж віддав і весь реквізит свого фільму, — згадує оператор 51-річний Сергій Борденюк. — За сім років роботи над "Хмельницьким" я встиг завершити декілька серіалів — такі були перерви.
Всього Мащенко зняв 18 фільмів.
2 
1
Коментарі