— Тільки політики й письменники мають шанс виговоритися. Перших ми чуємо, навіть коли не хочемо. А другі можуть зробити це лише у своїх книгах, — каже письменник і дипломат 77-річний Юрій Щербак. 28 серпня у столичній книгарні "Є" він презентує свій роман-антиутопію "Час великої гри. Фантоми 2079 року". Твір вийшов у київському видавництві "Ярославів Вал". Має 440 сторінок, коштує 84 грн. Це продовження антиутопії "Час смертохристів. Міражі 2077 року".
— Після виходу попереднього роману читачі закидали мені антиєврейські нотки, — Юрій Миколайович наливає в склянку мінеральну воду. — Я пішов до мого друга, видавця Леоніда Фінберга. Спитав, чи є в книжці щось антисемітське. Фінберг пообіцяв видати довідку, що нічого такого у ній немає. Перший роман був передмовою, розминкою перед написанням повноцінного твору.
У ньому Юрій Щербак змальовує події після ядерної війни.
— Намагався описати, як відроджується народ, нація, держава. Використовував власні спогади про закінчення Другої світової.
До зали забігає 4-річний хлопчик. Роздивляється стелажі з книгами. Рукою махає Юрію Миколайовичу і сміється.
— Заходь, Лесику, сідай. Це мій онук. Він справжній українець, тільки рідною мовою говорить. Зараз мене не покидає думка, що живу в 1912 році, напередодні великих подій. Влітку остаточно зрозумів, що наша країна окупована люмпенсько-жлобською владою. Вона жорстоко веде лінію на розпалювання етнічної війни. Такого не було навіть при комунізмі. Вони прийняли мовний закон, щоб поділити український народ на російськомовних та україномовних. Це — державний злочин.
На сцену виходить поет 82-річний Дмитро Павличко. Поправляє лацкани чорно-білого картатого піджака.
— Мій батько, щоб дістати роботу, мусив віддати мене до польської школи в селі Яблунів (межує з рідним селом поета, Стопчатовим на Івано-Франківщині. — "ГПУ"). Сьогодні в нашій державі матимуть переваги ті батьки, які віддадуть дітей у російські школи. Це роблять, щоб російська мова, яка вже давно панує в наших містах, захопила й сільські райони.
— А про книжку Щербака коли він говоритиме? — питає чоловік із чорними вусами й в окулярах сусіда в залі.
Павличко кашляє, продовжує:
— Навіть за часів царської Росії влада собі такого не дозволяла. Тоді хоч забороняли українську мову, та діяли українські видавництва, працювали музеї. А зараз музей Шевченка в Петербурзі вже два роки закритий на замок. Росія Шевченка ненавидить. За 20 років нашої незалежності "Кобзар" жодного разу не вийшов в перекладі російською. Пам'ятаєте, хто з росіян переклав "Марію" Шевченка?
— Пастернак! Бунін! Ахматова! — вигукують присутні.
— "Марію" переклав Пастернак, а Ахметова переклала "Тарасову ніч", — каже Дмитро Васильович.
У залі сміються, дехто аплодує — бо Павличко назвав Ахметовою поетесу Анну Ахматову. Раніше так обмовився Віктор Янукович
— Це божевілля на мене теж діє, бо я постійно про це думаю, — виправдовується Павличко.
— Роман Щербака прочитають усі. Одних захопить любовна історія, других — прогнози і передбачення майбутнього, а треті побачать у ньому багато сьогоднішніх речей, — каже видавець книжки Михайло Слабошпицький, 66 років. — Юрій Щербак говорить про страшні речі, які нас спостигли і ще можуть спостигнути. Прямо їх в тексті немає. Але ми це прочитуємо, бо така оптика.
2 
1
Коментарі
1