— Емоційно цю книжку дуже важко читати, — каже літературознавець Ростислав Семків, 42 роки, про роман Кадзуо Ішіґуро "Не відпускай мене". Це єдиний твір цьогорічного Нобелівського лауреата з літератури, що виходив українською.
Антиутопію "Не відпускай мене" Ішіґуро написав 2005-го. Дія відбувається у фантастичній країні, схожій на Велику Британію другої половини XX ст. 30-річна Кет згадує дитинство в незвичній школі-інтернаті, за сюжетом. У закладі виховують людських клонів. Вони — живі донори органів для трансплантації.
Учителі, так звані "опікуни", постійно наголошують, наскільки важливо бути здоровими. Навчальна програма заохочує учнів займатися різними видами мистецтва. Нехтують знаннями й навичками, необхідними для життя. Вже дорослі донори Кет і Томмі дізнаються, що інтернат — це експеримент для покращення становища клонів. Мета — змінити ставлення суспільства до них як до бездушних постачальників медичної сировини. Через складну політичну ситуацію експеримент не вдався. Інтернат закрили, а клони так і не отримали жодних прав. Їх знову "вирощують" у попередніх умовах.
— Інакшість головних героїв спочатку не розумієш. Вони переживають звичайні людські емоції. Дивує лише, чому ізольовані від світу. Але спеціалізованих закладів у нашому суспільстві дуже багато й вони різні. Це може бути релігійна школа, інтернат для сиріт, військова академія, — розповідає Мар'яна Савка, 44 роки, поетеса, головний редактор "Видавництва Старого Лева".
— Вихованці весь час задумуються, чому привілейовані. Бо побіжно дізнаємося про умови утримання інших клонів. Їх вихованням ніхто не займається, на естетичні потреби не зважає, слідкують лише за здоровим харчуванням і оберігають від хвороб. Як худобу. Герої роману опинилися в закладі, де вчителі просто більш по-людськи ставилися до клонів.
Книжка написана про майбутнє, яке може настати дуже несподівано. До такого можемо бути не готові морально. Клони не вважаються людськими істотами, хоча їх важко назвати кимось іншими. В історії ніколи не існувало рівності між людьми. Завжди була дискримінація. Класова, національна, расова. У "Не відпускай мене" Ішіґуро ставить питання — ким є людина. Чи це біологічний вид, чи щось значно більше?
Що більше суспільство технологічно досконале, то більше в нього цих морально-етичних викликів. Як маємо ставитися до людей із певними вадами, до того, хто не такий, як би нам хотілося в ідеалі?
У нашому видавництві виходила книжка італійського єврея Прімо Леві "Чи це людина". Автор пройшов через нацистський концтабір. Розповідаючи про катів і жертв, теж ставить питання — де закінчується поняття "людина". Наскільки людство відійшло від ідеології нацизму, чи вона повертається.
Наприкінці осені у "Видавництві Старого Лева" побачить світ останній роман Кадзуо Ішіґуро "Похований велетень".
1 
1
Коментарі