"Англомовний Шевченко став нашим бестселером" - видавець Максим Ходак

10

Книги супроводжували моє життя, - розповідає. - Дід у Львові очолював видавництво, а баба була редактором у видавництві Львівського університету. Цей інтерес та усвідомлення певної місії привели мене до заснування Glagoslav.

Зараз інтерес до Східної Європи і слов'янських країн низький. Це помітно навіть через закриття кафедр слов'яністики – якщо раніше вони були в кожному університеті, то зараз лишилися тільки у деяких. Радянського Союзу боялися і цікавилися ним. Після розпаду комуністичного блоку – скептично роздивлялися: "а що ж там за залізною завісою". Зараз цей інтерес спав.

Про Україну знають мало. Якщо голландець і чув, що десь існує така країна, то вона не викликає у нього позитивних асоціацій. Нас не вчили робити піар. Ні самим собі, ні своїй справі, ні державі. Сила людей Заходу в тому, що вони будь-що можуть запакувати в гарну обгортку і змусити світ цим захоплюватися.

Glagoslav створює проекти, які допомагають побачити слов'янський світ таким, яким він є насправді – а не у стереотипах. Хочемо донести до західного читача різноманіття слов'янської літератури, а через літературу – культуру.

Англійська мова відкриває шлях до найбільшої, найбагатшої, та найвпливовішої читацької аудиторії. Однак перекладна література – це дороге задоволення. Хороший переклад книги – коштує 10-20 тисяч євро. Видавництва не мають таких грошей, їх треба вибивати у фондів, писати гранти.

У Радянському Союзі було щонайменше два видавництва із завданим вектором – "на захід". Вони перекладали іноземними мовами, в першу чергу – англійською. Займалися промоцією і розповсюдженням книг. Так, це був пропагандистсько-політичний проект. Але з падінням режиму нічого не прийшло йому на заміну.

Лідером з перекладів є Росія. Але більше як 50 відсотків усіх її перекладних видань припадає на кількох авторів – Пєлєвіна, Акуніна, Улицьку. З українською ще гірше – перекладів практично немає. На пальцях можна перерахувати кількість перекладених книг за 26 років незалежності.

З іншого боку вони можуть бути й нікому невідомими. Ми випадково дізналися, що в Австралії існувало видавництво "Байда букс", котре ще у 1980-ті роки займалося перекладами. Та цих книг уже ніде нема, це була "доінтернетівська" епоха. Знайшли контакти – ведемо переговори про перевидання.

Ідея видати "Кобзар" виникла у мене одночасно з ідеєю створення видавництва. Ця книга важлива для української культури. При цьому віднайти англомовне видання в роздріб – щось неможливе. Існуючі переклади, скажімо Торонтського університету, можна було купити на форумах як раритет за ціною в кількасот євро.

Ми хотіли зробити "Кобзаря" доступним і не звертатися до старого перекладу – сучасному читачеві хотіли дати вірші сучасною англійською, зрозумілою, такою, яка дає можливість концентруватися на змісті. Я познайомився з перекладачем зі США – Петром Фединським. Він працював у медійній сфері ("Голос Америки"), а коли вийшов на пенсію, весь час присвятив перекладу творів Шевченка.

Так, і це дало змогу втілити ідею. Залучені кошти допомогли підготувати спеціальне подарункове видання.

Сучасна тенденція передбачає видання книги в кількох версіях. "Кобзар" видали у чотирьох: у м'якій обкладинці, у твердій обкладинці, в подарунковій версії та у форматі електронної книги. "Кобзар" став нашим бестселером.

Григорій Сковорода, Максим Рильський, Богдан-Ігор Антонич, Юрій Винничук, Ірен Роздобудько, Сергій Жадан. Зростає інтерес до Марії Матіос. Готуємося видати Остапа Вишню.

Ми видаємо авторів, які вже отримали визнання на батьківщині. Але це не ультимативно. Нашим автором може бути і дебютант, громадський діяч, який може донести проблеми та думки, актуальні для суспільства. Основою редакційної політики є можливість розкрити всю палітру різноголосся слов'янських соціумів. Нас цікавлять такі твори. Вони матимуть успіх, адже та сама Голландія, на противагу, – одноманітна.

І так, і ні. У нас була чудова співпраця з окремими представниками діаспори. Однак в цілому, все виявилося не так, як можна було би припустити. Знаючи, що найчастіше в третьому поколінні батьківська мова забувається, пробували дати можливість доторкнутися до культури предків через англомовний переклад.

Особливо на початках вчитися було важко. Glagoslav проторював шлях, у якому не було готових рішень. А експерти за свої консультації хотіли непідйомні суми – один американський фахівець пропонував консультувати за 500 доларів на годину.

Англомовний ринок перенасичений літературою. Крім оригінальних англійських текстів тут безліч перекладів з усіх мов світу. Конкуренція між видавцями, між авторами – дуже висока. Книжки губляться на ньому, а нішева література відтісняється на периферію. У ній зовсім виключається можливість спонтанної покупки. Саме так західні видавці розцінюють слов'янську літературу – через призму страху, що її не куплятимуть. Тому українським і не тільки, письменникам, так важко пробитися до великої англомовної аудиторії.

Є проблема із журналістами та критиками – ситуація у книговидавничій індустрії ставить їх на п'єдестал. І вже не вони полюють за авторами, як це було раніше, а навпаки – автори на них. Існують бази даних журналістів і критиків, з контактною інформацією, характеристикою, хто і чим цікавиться, про що пише – це допомагає постукати у вірні двері.

Традиційна паперова книга тримає останні позиції. В деяких країнах, зокрема в Німеччині вона відвойовує простір в електронної. Є особливості жанру – дитяча література, подарункова книга. Змінився спосіб її купівлі – утримувати величезні книжкові магазини стало збитково, торгівля перейшла на сайти. Зростає попит на аудіо-книги – це теж виклик для видавництв. Люди не знаходять у своєму житті часу на читання, а слухати можуть і їдучи в авто, чи через навушники – в громадському транспорті. Отож в останні роки ми взяли за правило випускати свої видання в трьох версіях: друкованій (м'яка і тверда обкладинки), електронній (різні цифрові формати для різних ґаджетів) та аудіо-форматі.

Ярмарок - це сотні, тисячі видавництв, сотні тисяч відвідувачів. Більшість із них – професіонали галузі. Це видавці, дистрибутори, агенти, автори. Уявіть собі зал, розміром із футбольне поле – у ньому натовп агентів, що спішать провести якомога більше переговорів і підписати вигідні контракти на продаж, купівлю прав.

На початках нас сприймали з дещо насторожено, думали, що за нами хтось стоїть. Потім стало зрозуміло, що Glagoslav незалежний, аполітичний – і це, без сумніву, значний плюс до нашої репутації.

Так. Хоч це виявилося достатньо дорого.

Активні видавці, автори самі вириваються в Європу для налагодження контактів. Скажімо, Оксана Забужко презентує себе сама, Сергія Жадана представляє його український видавець. З боку європейських гравців немає інтересу їхати шукати таланти в Україну. З пошуком, загалом, сутужно – одиниці беруться за таке. Більшість хочуть відомі імена, аби одразу знати, де, як і кому пропонувати їх книги. Це стосується і перекладної літератури.

Лише тісна взаємодія автора і видавця здатна забезпечити книзі хорошу промоцію. Зараз не час письменників-соціопатів, відлюдників, які ховаються по горищах чи бібліотеках. Якщо вони хочуть здобути визнання за життя, мають рухатися до своїх читачів.

Щодо урядових інституцій – ми контактуємо з Міністерством культури, Українським інститутом книги. Однак ці контакти мали би бути міцніші.

Розуміння значення культури. Вона формує потенціал країни, напряму пов'язана з економікою. Гроші на культуру – це не вода в пісок. Інвестиції окуповуються. Люди вкладають у ті країни, які знають, які розуміють, які викликають певні позитивні асоціації. Ці асоціації мають виникати при згадках про Україну. Якби на Заході дізналися про багатство української літератури - класичної і сучасної – це був би суттєвий крок до розуміння України Заходом, аби вона з далекого й чужого стала своїм, приємним.