Леся Українка в кіно: найкращі фільми, які варто побачити

 

150 років від дня народження Лесі Українки відзначаємо сьогодні, 25 лютого. З нагоди ювілею письменниці говоримо про те, як адаптують її біографію і твори в українському кінематографі.

Про 3 найкращі фільми, пов'язані з Лесею Українкою, Gazeta.ua розповів кінознавець, голова Спілки кінокритиків України Володимир Войтенко.

"Іду до тебе" - реж. Микола Мащенко, 1971

‒ Драма створена до 100-літнього ювілею. Охоплює чотири роки з життя письменниці – з 1897-го до 1901-го. Розповідає про її стосунки з білоруським соціалістом Сергієм Мержинським. За одну ніч біля ліжка смертельно хворого коханого в Мінську написала поему "Одержима".

Лесю грає російська актриса Алла Демидова. У ній відчувається цілісність, концентрована воля і характер. Це добре лягає на образ письменниці, знайомий нам через її твори. У ролі Мержинського – київський актор Микола Олялін.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Актор єдиного художнього фільму про Лесю Українку душив себе шарфом під простирадлом

Сценарист - Іван Драч. Були проблеми, як і з більшістю його сценаріїв. Бо переписували на вимогу відділу культуру ЦК Компартії України. Казали, що текст, як завжди, "позначений серйозними ідейно-художніми недоліками". Потім фільм ще переробляли.

Це цікава робота талановитого режисера з гарними акторами. Хоча й містить багато елементів соцреалізму.

 

"Лісова пісня. Мавка" - реж. Юрій Іллєнко, 1981

‒ Фільм вийшов до іншого ювілею за 10 років після "Іду до тебе". Юрій Іллєнко зробив видовищне, бурлескне кіно. Та не всі сприйняли. Нібито Мавка надто багато красується в кадрі, весь час перевдягається в щось нове. Але вийшло справді вишукано й вигадливо. Навіть якщо до певної міри схоже на показ мод – це підходить для такої особливої героїні.

На роль Мавки Іллєнко взяв свою дружину Людмилу Єфименко. А Іван Миколайчук постав аж у двох іпостасях – дядька Лева і Лісовика.

Попри всяку критику, це художньо виразний, не прохідний з мистецької точки зору фільм, яким можна любуватися. Проте нині в Україні не можна найти українськомовної версії. Можливо, вона у Білих Стовпах під Москвою. А може, й ні.

 

"Лісова пісня" - реж. Віктор Івченко, 1961

‒ Перша екранізація твору вийшла ще до 90-ліття від дня народження авторки. Один із непроминальних українських режисерів Віктор Івченко зняв пронизливе, ніжне кіно. Послідовніше і буквальніше щодо тексту, ніж картина Іллєнка. Також це був великий дебют акторки Раїси Недашківської, яка втілила Мавку.

Ці дві стрічки за "Лісовою піснею" - відмінні за стилістикою. Це різні кінематографічні школи. В Івченка - драматургійно класичний підхід до екранізації. В Іллєнка – взірець українського міфопоетичного кіно.

 

Які ще екранізації Лесі Українки варто зазначити?

‒ "Спокуса Дон-Жуана" за драмою "Камінний господар". Зняли Григорій Колтунов і Василь Левін на Одеській кіностудії 1985-го.

2 твори екранізували на Укртелефільмі. 1988-го вийшла двосерійна "Блакитна троянда" Олега Бійми за першою драмою Лесі й першою психологічною драмою взагалі в українській літературі. А 1971-го - "Камінний господар" Мирослава Джинджиристого. Головні ролі виконують одні з найкращих акторів за всю історію нашого театру й кіно. Дон Жуана зіграв Богдан Ступка, а донну Анну – Ада Роговцева.

Також 1976-го Алла Грачова зробила анімаційну "Лісову пісню" на студії Київнаукфільм.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Записувала кобзарів та жила в Єгипті - 9 фактів про життя Лесі Українки

Кожна з названих стрічок має свої мистецькі чесноти. Попри те, що їх калічили, як стрічку Миколи Мащенка. Попри відмінності в авторських баченнях першоджерел. Усе цікаво дивитися. Бо ці класичні твори багато в чому універсальні. А екранізації відбивають час, у якому були зроблені. Як хтось правильно сказав, несучасних фільмів не буває.

До постаті Лесі підступатися сам Бог велів. Бо виразна, талановита, неординарна. З іншого боку, не так просто. Бо її життя і тексти - багатовимірні, неоднозначні, часто суперечливі.

Вікіпедія подає усього 9 фільмів за творами Лесі Українки. Останній – "На полі крові. Aceldama" 2001 року. Можна сказати, що нам бракує кіноадаптацій? Чому їх так мало?

‒ Очевидно, що замало. Мабуть, немає інтересу. Переважно фільми створювали до якогось ювілею. Це нормально. Але подивіться, як британці знімають за Шекспіром та про нього. Може, до ювілеїв також, але мають інші причини звертатися до цієї постаті. Очевидно, як писав Шевченко, ми живемо "на нашій – не своїй землі". Досі. Бо йдеться не просто про ґрунт, а про людське єство, суспільство.

У Лесі Українки багато текстів, які можна і треба передати не тільки сцені, а й екранові. Але проблема глибша. Як колись сказала мені Оксана Забужко: "А ти знаєш, скільки у Великій Британії написано біографій Шекспіра?" Назвала якесь божевільно велике число. А що у нас про Лесю? А це важливо, щоб люди з різним баченням і розумінням у різний час дивилися на життя ключових культурних діячів. Після того в суспільстві прокидається й живе особлива цікавість до творчості цих людей. Очевидно, у нас цього зі зрозумілих причин не було.

Люди мистецтва мають звертати увагу інших на те, що ті не можуть або не хочуть помітити. Але це біда загальносуспільна. Українське суспільство не висунуло якоїсь притомної й достойної провідної верстви.

Регулярно екранізувати Шекспіра – в англомовному світі самоочевидна річ. Без нього не можна уявити сучасне британське та американське кіно.

‒ Це частина єства британців і західної культури загалом. А ми свого часу за бездержавності це не усвідомили. Держава потрібна передусім для того, щоб плекати у світі щось особливе, що належить людям, які в ній живуть. Головне, що відрізняє від інших – це культура.

Нам не вдалося створити стійку державу хоча б у першій половині XX століття. Тому зараз важко. Багато втратили і продовжуємо втрачати. Але вже 30 років, як постала українська державність. Це спонукає думати й осмислювати. Розуміти, що без минулого в культурному вимірі не буде цікавого й достойного майбутнього.

Зараз розробляються 2 проєкти, пов'язані з письменницею. Драма "Леся Українка. Узлісся" і мультфільм "Мавка. Лісова пісня". Що від них очікуєте?

‒ Я чекаю взагалі більше українського кіно. Тут працює закон великих чисел. Кількість впливатиме на шанси, що серед цього буде хоч щось достойне.

Читав перший варіант сценарію "Леся Українка. Узлісся" 3 роки тому. Розкритикував. Це класичний байопік. Спроба показати все життя письменниці - від народження до смерті. Такою розповіддю складно зацікавити глядача. Зазвичай стрічки про визначних персон будуються навколо якоїсь ключової події в їхньому житті. У цьому випадку можна було б зосередитися, наприклад, на історії написання "Лісової пісні" - найзнаменитішого та найбільш екранізованого твору авторки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Невідоме людям і таким має залишитись - Леся Українка приховувала особисте життя

У мене є застороги, але це не означає, що вийде невдалий фільм. Можна вибудувати таким чином, щоб знайти драматургічні загострення. Залежатиме від режисера, акторів, інтерпретації.

А взагалі такий задум міг би втілитися у форматі серіалу. Сучасна західна телевізійна практика це підтверджує. У 8 чи 12 серіях можна простежити все життя людини у виразних його частинах.

Знімати картину має грузинська режисерка Нана Джанелідзе. Лесю Українку грає Дар'я Полуніна. Є вже тизер в інтернеті. Виглядає симпатично. Але чи це кіно буде і коли, поки неясно.

Що можете сказати про анімаційну стрічку?

‒ Цікаво, що у них вийде. Та проєкт виглядав непереконливо з творчої точки зору. Малюнок шаблонізований з американської анімації. Режисера знайшли не дуже виразного. За розробкою не було помітно серйозного підходу, ґрунтовного дослідження, на якому будувався б візуальний ряд. Намалювати можна що хочеш, але треба ж від чогось відштовхуватися, на чомусь проростати. Але буває здивування в хорошому розумінні. Тому подивимось.

Головним українським телехітом торік став серіал "Спіймати Кайдаша". Наталка Ворожбит осучаснила й актуалізувала класичний твір Івана Нечуя-Левицького. Чи можливо зробити щось подібне з текстами Лесі Українки?

‒ Як правило, класичні сюжети універсальні. Написані хоч 100 чи 200 років тому, а все одно залишаються сучасними. Підлягають інтерпретаціям і переосмисленням. Так само з "Кайдашевою сім'єю", яку Наталка Ворожбит ще більше актуалізувала до ситуації, в якій зараз живемо.

У Лесі Українки таких творів теж вистачає. Просто хтось має це побачити й захотіти адаптувати, як це зробила Ворожбит. Так завжди й було. Залежить від чиєїсь потреби, бачення, волі, бажання. Іноді кажуть: "От ми не знаємо Лесю або Шевченка". Так читайте.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Атлантиду" Васяновича можна поставити поряд із "Землею" та "Тінями забутих предків" - кінознавець

×