У російському фільмі "Сталінград" про фронтове братерство розказують у форматі 3D.
Сюжет нового фільму Федора Бондарчука розгортається протягом двох днів у листопаді 1942-го року. Радянські війська планують контрнаступ на німецькі частини, які зайняли лівий берег Волги. Операцію провалено. Лише невелика група розвідників під командуванням капітана Громова змогла перебратися на інший берег і закріпитися в одному з будинків. Вони отримують наказ - втриматися будь-якою ціною...
"Фільм почали робити одразу після "Аватару". Зв'язалися з Вінсентом Пейсом з Лос-Анджелесу. Саме він довгий час просував 3D у світі, - розповідає продюсер фільму Олександр Роднянський. - І перше що ми йому сказали - "от подивіться сценарій - у нас люди будуть помирати в 3D..." На що той відповів: "Зрештою, формат 3D - це можливість максимально наблизити глядача до того що відбувається на екрані". І якщо ви звернули увагу то в "Сталінграді" немає куль, що проносяться повз вас, не розриваються снаряди, а є відчуття присутності - приміром, штукатурка падає..."
Режисер Федір Бондарчук на прем'єрі свого фільму "Сталінград" у Києві розказав, чому знову взявся за фільм про війну:
Коли ми вперше вимовили слово "Сталінград" - це було п'ять років тому. Ми хотіли зробити фільм, який самі ніколи не бачили. Висловитися до кінця у цій темі. А IMAX 3D технології сьогодні дозволяють домогтися відчуття неймовірно детального і переконливого, об'ємного світу. Мені захотілося занурити сучасного глядача до випалений міста листопада 1942-го року, досягти ефекту присутності.
Я відмовився від будь-якої ролі в фільмі. Хоча пропозиції такі були. У "Сталінграді" звучить мій голос за кадром. Ми монтували картину одразу на майданчику - робили чернеткову збірку і я на телефон записував свій голос до цього монтажу. Так народилася ідея озвучити деякі частини фільму.
Зіграти головну роль німця Петера Кана спершу пропонували Тілю Швайгеру, але у нього є свої правила, кого грати, а кого ні. Нацистів - не грає принципово. Так народився Томас Кречманн. Як тільки потрапив на майданчик, то військову форму вже не знімав. Обживав її. Він доробив і переосмислив усю свою лінію. Консультувався по німецькій мові 70-річної давнини. Запропонував, щоб усі німецькі ролі з текстом грали лише німецькі актори.
Петр Фьодоров, який зіграв Громова, взагалі не підходив до Томаса Кречманна. Вони обоє сторонилися один одного під час зйомок.
Також ми робили багатогодинні інтерв'ю з ветеранами у Волгограді. Виходили на справжні особисті історії. Спершу звісно вислуховували годину-дві лекції - це не їхня особиста історія, а завчена розповідь про війну. Але потім, з'ясовуючи що пили і що їли, чого боялися і що найбільше дратувало і що робило неможливим існування тут і зараз - розкривали неймовірні подробиці. Для мене, наприклад, було цілковитим здивуванням, що всі без виключення на питання "чого ви більше всього боялися? Де була та точка неможливості існування?", вони відповідали "воші"... І з таких маленьких крихт ми вишивали цю картину.
Це не документальний фільм. Ми знімали "античну трагедію" і ступінь умовності тут присутній. Наприклад, усі культові місця тогочасного міста ми зібрали на одній площі - фонтан, продовольчий магазин, будинок... Це все таки не документальне кіно. Він про два дні, про емоції і про відчуття.
Кожен для себе має вирішити сам, на які питання відповідає фільм. Можу сказати, що одне з таких питань у фільмі - помста. Це другий рік війни. Багато хто воював за конкретну людину - відчув це під час інтерв'ю з "дітьми Сталінграду". Мстилися за Катерину, Лєну, Марфу... У кожного були свої історії - жорстокі і трагічні.
В романі Василя Гроссманна (за мотивами "Життя і доля" знімали фільм - Gazeta.ua) одна з основних тем - свобода. У нас розвивався сценарій до образу дому. Дім - як територія свободи.
2 
4880
Коментарі
7