У Києві стартує "АмнезіЯ project" - кожен зможе розказати на камеру, про що хоче забути

Починаючи з 5-го лютого, протягом 5-ох тижнів, кожен бажаючий може долучитися до мистецького проекту "АмнезіЯ". Це буде поєднання музики, літератури, живопису та відео.

Організатори хочуть зібрати своєрідний архів, який представлятимуть в українських містах в рамках виставок та мультимедійних заходів. Проект реалізується у кількох вимірах: література, музика і візуальне мистецтво. Основне завдання проекту – створити відкриту платформу для креативного діалогу поміж мистецтвом, музикою, літературою та максимально широкою аудиторією.

В основі - книга Олександра Михеда "АмнезіЯ", що складається зі 106 розділів і має фраґментарну структуру. Книга - це власні рефлексії автора на тему пам'яті.

"Проект ми готували 10 місяців, - розповідає про задум куратор проекту Олександр Михед. - Ця ідея об'єднує в собі різноманітні інтерпретації не лише тексту книги, а й різноманітні інтерпретації поняття "пам'яті": як люди забувають речі або навпаки, як вони хочуть зафіксувати події зі свого життя".

"На усіх презентації та заходах від нашого проекту кожен бажаючий зможе відповісти на питання: "Яку подію свого життя Ви б хотіли забути, але знаєте, що ніколи не забудете?". Ми фіксуватимемо історії звичайних людей, щоб створити портрет "Пам'яті" - від особистого спогаду до пам'яті цілого покоління. Бо і в 20 років, і в 40 років - люди мають свої спогади, можливо, травми" - додає Олександр Михед.

Перша презентація проекту відбудеться 7-го лютого о 18:00 у приміщенні Київської малої опери. На сайті проекту будуть викладатися фрагменти книги, музичні треки та картини.

Спеціально для "АмнезіЯ project" новостворена команда "OY Sound System" – у складі Марка Галаневича (учасник гурту "ДахаБраха"), Тараса Галаневича (DJ Galatar) та київського музиканта Жене Cлов'яна - написала 10 треків. А також 10 молодих художників створили нові роботи у своєрідному діалозі з окремими фрагментами книги.

ФРАГМЕНТ з книги Олександра Михеда "АмнезіЯ":

98.

// Познайомився з молодим-популярним-поетом-автором-кількох-збірок-поезій. Десь хвилині на 2 чи 3 він запитав мене, чи не читав я бодай одну з його книг. Мені стало якось ніяково і трохи соромно. Я почав виправдовуватись, що бачив журнальні публікації і т.д., але, мусив я зізнатись, усвідомлюю, що це не те. Він, підкидаючи благословенний рятівний патичок, підказав: „Чи може ти поезію не дуже?.." Десь там, у течіях підтекстів неслися ймовірні закінчення фрази: не дуже любиш або розумієш, або просто ти не те щоби не доріс, ти всього-навсього не здатен її зрозуміти. Врозуміти. Я перевів все на жарт і намагався вести розмову далі, уникаючи гострих кутів. Це майже вдалося, не рахуючи кількох іронічних хуків та кувалд піддишло...

Що робить людину власне поетом? Книги, кількість збірок, переклади іншими мовами, включення текстів у шкільні програми, літературні премії, поетичні вечори й зустрічі з вдячними читачами, антології покоління, рейтинги продажу? Що? Здатність заримувати й порівняти неочікувані речі? Пити горілку, як ніхто інший? Плювати на всіх з висоти своїх натхненних висот? Роздавати автографи та інтерв'ю, підписувати книги, звинувачувати владу й підносити опозицію, наявність членського квитка та хронічної графоманії. Що робить людей поетами? Що дає їм право ся називати?...

Мабуть, найближче до відповіді підійшов мій батько, називаючи диваків, брехунів, перелюбників-коханців, невдах-співаків та всіх тих юродивих, блаженних, святих блазнів, нечесаних засранців, збоченців та ідейних пияків, що переступили загальні норми й правила, зі святою любов'ю називаючи їх то художниками, то самогубцями, але найчастіше – поетами.

// Випадковість музики. Вона вривається мелодіями будильника і стільникового. Сигнали смс налипають на зубах. Ритми зубної щітки. Випадкова музика в навушниках сусіда зліва і хрип-рипіння старця праворуч. Випадкова музика в ранкових підземних переходах. Приспіви вранішніх безкоштовних газет. Кава і сигарети. Речитативи милостині та прохання допомогти на операцію вриваються в навушники і на секунду перекривають двигтіння гітар і улюбленого хриплого голосу. Мені подобається проходити повз вітрини супермаркетів електроніки і роздивлятись на десятках різних екранів випадкові новини та фільми. Або впіймати за хвоста інформаційну стрічку на зупинках та обмінних пунктах. Або йти повз ятки з газетами і читати 2-ї свіжості заголовки вчорашньої преси. І зупинятись на мить, вихопивши таке: „Ввечері знову передавали падіння температури, коливання курсів валют і вечірку суперзірок. Подробиці шукайте в рубриці „Світські хронічні алкоголіки" та інших літописах гламурної сучасності". Випадкова музика. Самотній гітарист співає в переході:

Каждий ахотнік хочет знать,

гдє сідіт фазан.

Каждий алхімік іщет золото,

словно схімнік одіночество.

Каждий алкоголік хочет знать,

гдє заникана бутилка

і ампула зашита.

Актьори іщуть амплуа,

вампіри – гдє вкусний капіляр.

Чєлавєк-скріпка патірял футляр.

І каждая блядь сєводня

хочет стать моєй мілєді,