"А мені лобити со, со мені лобити, со?" Як треба писати дитячі вірші

"Ти знаєш, що ти людина?" Василя Симоненка - так відповіли на запитання про улюблений вірш найбільше школярів на святі дитячої сміхопоезії у Національному музеї літератури 1 квітня. Це останнє, що вони вивчали у школі. Часто згадували Шевченків "Заповіт". Лише один школяр назвав вірш про НЛО і співомовки Степана Руданського.

"Країна" розпитала авторів і видавців, як треба писати дитячі вірші

Лівим копитом пишуть 9/10 авторів

Іван МАЛКОВИЧ, 49 років, поет, видавець:

- Пишу вірші з 8-річного віку, читаю зі сцени - з 5. Вперше мене виштовхали на сцену читати вірш Степана Руданського "Вовки". Це разом із посадою редактора у видавництві "Веселка" у середині 1980-х дало певний досвід із відбору текстів. Тоді на день треба було прочитати мінімум 1,5 кілограма рукописів, переважно з віршами. Навчився швидко розрізняти, чи пролітав над рукописом ангел дару Божого, чи це писано лівим копитом. Лівим копитом пишуть 9/10 авторів.

Колись у "Веселку" завітав чоловік, з вигляду як сантехнік після тяжкої роботи. Думаю: "Чого це він прийшов сюди?" А виявилося, що то чудовий дитячий поет Станіслав Шаповалів. Я його вірші потім і в "А-БА-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Зі" друкував. Ось один із його віршів, які запам'ятовуються з першого прочитання:

В чебуречній греки

їли чебуреки.

Два великі греки -

по три чебуреки,

три маленькі греки -

по два чебуреки.

Скільки ж було греків

та скільки чебуреків?

На сьогодні майже дві третини українців живуть у містах. Тому зараз, як ніколи, актуальні вірші,  співзвучні міському жителеві. Щоб усе було легко, майстерно, співучо, і з відтінком нашого часу. Сподіваюся до кінця травня видати збірку Григорія Фальковича "Хвацькі вірші". Чудовий урбаністичний поет, який усе життя прожив у Києві. Думаю, книжка буде справжнім відкриттям у сучасній дитячій поезії. Усі вірші з книжки я знаю напам'ять, бо видаю тільки те, що подобається передовсім мені:

Їх прозвали Стуком-Грюком

після того, як вони

прибивали ноутбуком

фотокартки до стіни.

Бідний батько, бідна мати!

Так не можна нервувати,

аж змінились на лиці.

Не хвилюйтесь, можна взяти

і до стін поприбивати

інші фотки, а не ці.

Ціную у віршах простоту і оригінальність. А майстерність - це коли здається, що цей текст існував завжди. Те, що непомітне, але без нього немає легкості.

У дитячій поезії доречне все, окрім графоманства і неталановитості. Відіграє роль смак видавця, відчуття міри, таланту. Бо коли приходить справжній Поет, він просто й легко каже про те, що 100 разів уже було, але як він це вміє це повернути!

Більшість людей думають, що вміють писати вірші. Вважають, що привітання "Крєпко паздравляєм, радості желаєм" - це вже поезія

Більшість людей думають, що вміють писати вірші. Вважають, що привітання "Крєпко паздравляєм, радості желаєм" - це вже поезія. Але вірші - то не формально заримовані чотири рядки. Поезія - це та несказанна аура, яка залишається або не залишається в повітрі й у душі через певний час після прочитання вірша.

У нас багатюща ритміка народної пісні, народних віршів. Це добре відчував і навчився майстерно використовувати Павло Тичина, надзвичайно музичний поет. "Не дивися так привітно. Яблуневоцвітно". Або: "Встали мати, встали й татко: Де ластовенятко? А я тут, в саду, на лавці, де квіти-ласкавці". Такі вірші будуть завжди сучасні, бо вони талановиті. А ритміка у обох цих поезіях суто народна, з таким безмежно продовгуватим словом. Пригадуєте народну приспівку: "А печене порося настов-бур-чи-лося".

Коли дитятко тільки вчиться читати, можна показати йому, що є акровірш, чи вірш-рак - який читається зліва направо і навспак однаково. Є вірші мальовані, а є вірш, коли його швидко читати, то вчуваються різні смішні слова. Я часто бавився в таке зі своїми дітьми. Один із них був улюблений і в обох синів, і в племінників, але на жаль, я так і не відважився його опублікувати:

- Ми ходили на прогульку.

Там собі купили кульку.

- Чи була гарненьКА КУЛЬКА?

- Шо ви кажете - какулька?!

- Я такого не казав.

Я вас ось про що питав:

Ви ходили на прогульку?

- Так, ходили.

- Там собі купили кульку?

- Купили.

- Чи ж була гарненька кулька?

- Знов ви кажете - "какулька"...

- Я такого не казав,

Я вас ось про що питав...

І так - до безкінечності.

Дуже важливо, щоб батьки не робили з діток лицемірів, дозволяли їм певну міру дотепної розкутості. Колись в одній компанії був я, Богдан Бенюк і ще один чоловік. Наші дітки бавилися разом. Малі кажуть - "Ку-ку". А Бенюк: "Накакаю тобі в руку!" Той чоловік: "Як ти можеш такого вчити дітей? Скажи ліпше: "Дам тобі в руку розочку". На що я заперечив, що в даному контексті "накакаю тобі в руку" значно краще від "розочки". Треба сказати, що той чоловік у дорослому  побуті страшенно матюкався. Такі люди невільні, вони носять добропорядні маски. А я не матюкаюся, але люблю слова з перчинками. Дитину не можна виховувати лише високим, її треба й розсмішити.

Бо діткам потрібна і висока лірика - "Тече вода із-за гаю, та попід горою", "А я у гай ходила по квітку ось яку". І вірші смішні й веселі, як у Степана Руданського чи Марійки Підгірянки - "Скочив котик, сів на плотик, миє ротик і животик".

Треба виховувати дітей і на добрих взірцях перекладної поезії. Ще коли працював у "Веселці", ми з Олегом Жупанським робили книжку французької дитячої поезії "Троє цуценят покидають Париж". Там був вірш, який закінчувався: "А мені лобити со? Со мені лобити, со? Я в галмиделі сизу, солоденьке сось смокцу". Саме з цієї книжки мій тоді 4-річний син захотів читати сам. Питає: "А со - там так написано?" Кажу, так, ось сам дивись. Бачиш? Він як почав реготати. Для нього було ціле відкриття, що хтось, виявляється, може писати і його мовою.

У моєму розумінні талановиті поезії зібрані в нашій книжці "Улюблені вірші". Зараз готуємо другий том "Улюблені вірші - 2", з абсолютно новими віршами. Там так само буде багато перекладів і віршів українських поетів - сучасних і класичних.

Діти не готові до реального життя. На вулиці вони, як бройлерні курчата

Анатолій КАЧАН, 69 років, поет, голова творчого об'єднання дитячих письменників при Спілці письменників:

- Дитяча рима має бути дзвінка, повноголоса. Також має бути дуже короткий рядок. Інакше дитина не зможе запам'ятати. В мене 15 книжок вийшло, всі вірші знаю назубок. Деякі потрапили у підручники. Якщо я не зможу свої вірші прочитати напам'ять, то і діти одержать за них двійки.

Легко вчити ті поезії, в яких співучий розмір. Яків Щоголів не був дитячим письменником, але його "Висне небо синє, синє та не те. Світить та не гріє сонце золоте" дитина прочитає двічі й знатиме все життя. Такі вірші є в Олеся, у Вінграновського, Максима Рильського і ще в кількох. Якщо дитина мучиться і не може запам'ятати - це не поезія.

Колись запитав Миколу Вінграновського, чому він деякі вірші ставить і в дорослі, і в дитячі збірки. Відповів: "Коли пишу для дітей, то соску в рот не беру". По суті, немає поезії дитячої і недитячої.

У нас немає людей, які епічно мислять. Самі розваги і кавеенщина

З дітьми заграють, кажуть: ви - індіґо. Та які вони індіґо, коли не можуть своїми словами привітати друга з днем народження! Діти не готові до реального життя. На вулиці вони як бройлерні курчата.

Абетки, скоромовки, загадки - допоміжні жанри. Без них - сім років мак не родив і голоду не було. Провідні в дитячій літературі - драматургія, психологічна проза, гумор, оповідання і повісті. Рівноцінної заміни Григорові Тютюннику і Миколі Вінграновському сьогодні немає. Зникло багато дефіцитних жанрів - поема і, зокрема, історична поема. У них працювали Олександр Олесь і Володимир Малик. У нас нема людей, які епічно мислять. Самі розваги і кавеенщина. Найвищий жанр - це лірика для дітей. А зараз не час лірики - ще не наїлися доларів і землі.

У дитячій поезії багато халтури. Переважає піна над водою. Римують загальновідомі речі. Щоб вирости у дитячого письменника, треба пройти через школу спілкування з дітьми. Якщо не здивуєш малечу, яка неповторно бачить світ, - гріш тобі ціна.

Дуже мало маємо авторів, які пишуть на історичну тематику. А це дуже важливо, бо ми - постколоніальна держава. А ще менше - які звертаються до сучасного. Дітей треба підтягувати, а не догоджати їм і розважати. Ніколи не напишу "любіть українську мову, бо вона солов'їна". Це треба показати на конкретних прикладах - фразеологізмах, прикметах, прислів'ях, акровіршах.

Склав 20-25 безконечників. Це містичний жанр. Безконечник "Молодий місяць" - гра. Дитина читає його напам'ять і ніби ненавмисне збивається, просить у класу спробувати ще:

На Дунаї із води

Сходить місяць молодий.

В нього ріжки золоті

На голівці пробиваються.

Поясніть мені тоді,

З ким він битися збирається?

Може, з дідом у човні?

Може, з нашим козенятком?

?Кози?, вибачте мені.

Можна, я почну спочатку?

Бракує українського шкільного календаря - віршів до випускного вечора, проводів Букваря. Все копіюється або витягається з інтернету.

Найбільший гріх для дитячого поета - давати мораліте.

За вбивство зайчика я прирікав би на довічне ув'язнення

Іван АНДРУСЯК, 42 роки, поет:

- Відколи себе пам'ятаю, писав дуже серйозні й дуже дорослі вірші - навіть тоді, коли сам іще пішки попід стіл ходив. Щоправда, коли народився мій старший син Івась - зараз йому 17 - то я пробував щось таке капосне наримувати. Але нічого путнього тоді не вийшло - лише так, "для хатнього вжитку". Бо насправді до дитини треба дорости. Це так просто не дається, особливо чоловікам. Декотрі доростають аж тоді, коли стають дідусями. Але мені пощастило: дотягнувся, коли народилася найменша донечка Стефа - зараз їй 9-й рік іде. Далі вже ріс разом із нею. Тоді навіть подумати не міг, що це може бути цікаво комусь іще, крім мене і Стефи. Тож і писалося все так, як було насправді. Скажімо, про те, що "на животику у тата дуже гарно пострибати"; або ж про пізнання світу -

…як сніданок чи обід:

книжку, іграшку, листок,

кицю, Лізин чобіток,

ополоник, зерня маку,

дідусевого собаку,

татів ремінь, з вікон рами,

дисертацію у мами,

табуретку й просто луб -

все попробує на зуб.

Народжуються вірші у спілкуванні з малявками, в грі, в балуванні. І одразу ж записуються. Бо незаписані дуже легко втікають. Заборонені - всі теми, які нецікаві дитині.

До дитини треба дорости. Це так просто не дається, особливо чоловікам

Мої малявки є головними прототипами і "провокаторами" дитячих текстів, відтак і найпершими читачами-слухачами, найкращими порадниками і найприскіпливішими критиками. Також до певної міри прототипом є і я сам. А ще птахи, зайчики, бегемоти та інші веселі істоти, без яких цей світ був би цікавий хіба ніцшеанцям, фройдистам та феміністам.

Існує три категорії по-справжньому страшних істот. Політики - бо вони ніколи не думають те, що кажуть, і ніколи не кажуть те, що думають. Мисливці - бо вони вбивають зайчиків, а за навмисне вбивство зайчика я прирікав би на довічне ув'язнення. І кандидати педагогічних наук, які не працюють у школі й бояться дітей, а тому вигадують найрізноманітніші способи знущання з них.

Дитячий поет - не професія, а стан душі. Моя професія - літературний редактор, почасти журналіст-культуролог. Цим я заробляю на життя собі та своїй сім'ї. А віршами я заробляю значно більше - душевну гармонію. Цитувати можу багато, але якщо треба спинитися на чомусь одному, вибрав би вірш Романа Скиби:

плаче свинка у калюжі,

бо до неї всі байдужі,

…бо чомусь ніхто на світі

не дарує свинкам квіти!

×