Галина Греса з Теребовлі Тернопільської області, 52 роки, має гіперактивного сина. Віддала його у спортивну школу.
"Йому вже 21 - закінчує виш, працює, знає дві іноземні мови. А перші 7 років - це треба було пережити. Він весь час рухався і ніколи не втомлювався. Займалися у спортшколі шість років, починаючи з чотирьох. Щодня тренувався зі спортивної гімнастики по 4 години. Навчився дисципліни. І тільки після тренування можна було вкласти дитину спати! Років у 12-13 це пройшло і ми пішли зі спорту. У спортивній школі дійсно всі діти були "такі", а в звичайній школі таких обдарованих дітей - одиниці, і вони дуже незручні для вчителів", - розповіла вона.
"Вчителям не подобається надмірна активність дітей, тому що потребує додаткової роботи", - каже директор Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України Володимир Мартинюк, 60 років.
Я б не казав, що це хвороба. Такі діти були завжди і їх не побільшало. Гіперактивність може мати різне походження. Найчастіше це брак уваги батьків чи надмірна опіка, перевантаження інформацією. Інколи це негармонійність розвитку різних систем мозку.
По мірі того, як дитина росте, змінюються різні її характеристики — фізичні, біологічні, біохімічні. І коли якісь "не встигають", з'являються відхилення.
Ми називаємо цей синдром мінімальною мозковою дисфункцією. Він може проявлятися як гіперактивність. Такі діти непосидючі на уроках і вдома, не прислуховуються до вчителя, занадто активні на перервах. Не зовсім адекватно реагують на батьківські зауваження, бувають агресивними, імпульсивними. Усі ці ознаки об'єднує поняття синдрому гіперактивності і дефіциту уваги. Прояви порушення з'являються з 4-5 років.
Ці діти завжди неуспішні в школі через неуважність. До 14 років усе вирівнюється. Але якщо сприймати це як хворобу, цим дітям буде важко адаптуватися в колективі. Їм потрібне не медикаментозне лікування, а нормальна психологічна робота в сім'ї. Перед тим, як лікувати, дитину має протестувати психолог, щоб побачити, на якому етапі є порушення. Потім він спілкується з батьками і розробляє для них рекомендації з виховання.
Психологи радять частіше хвалити гіперактивних дітей. Вони не слухають зауважень, але чутливі до найменшої похвали. Не бийте їх, підтримуйте, щоб дитина вам довіряла. Якщо щось забороняєте — поясніть, чому. Визначте для неї рамки — що можна, а що ні. Підтримуйте чіткий розпорядок дня — лягати спати, прокидатися, гуляти в один час. Проводьте з дитиною більше часу — своєю зухвалістю вона хоче привернути вашу увагу.
3 
1
Коментарі