Купець першої гільдії Василь Болотов у 1850-х тримав у центрі Харкова крамницю розкішних подарунків. Заможні люди купували в нього скульптури, коштовні люстри, мармурові чорнильниці тощо. Постійним клієнтам хазяїн також пропонував "з-під поли" порнографічні картки. А ще - карикатури на харківського генерал-губернатора Сергія Кокошкіна, який періодично накреслював грандіозні плани, але мало що з того робив. Карикатури Болотов замовляв у місцевого художника. Покупці, подивившись, завжди голосно реготали. І купували, бо сюжети щоразу були нові.
Певно, карикатури ті дарували друзям. Або просто давали подивитися. Бо з часом чи не весь Харків підсміювався з губернатора-пустомелі. Кокошкін, як то буває, про все дізнався останній - ніхто з підлеглих не наважувався доповісти йому про карикатури. Попросив керівника своєї канцелярії роздобути десяток малюнків - подивитися, що воно таке. Той поїхав до Болотова - знав, де продається. Адже й сам не раз купував.
Кокошкін спочатку закипів, тоді розреготався. У нього було гарне почуття гумору. Але насміхатися з нього! Вирішив провчити Болотова. Приїхав у його крамницю. Ходить, неквапливо роздивляється товар. Бере з полиць речі, оглядає. Зрештою побачив у куті дві тумби, на яких стояли розкішні канделябри з віденської позолоченої бронзи. Кожен рублів по 700. Квиток до Варшави, приміром, тоді коштував 7,20 руб. Губернатор підняв один із канделябрів. Побачив на тумбі аркушики. Болотов миттєво підскочив і схопив їх.
- Ану отдай! - Кокошкін прилип очима до карикатур. - А... а... а? Так вот какую ты ведешь торговлю?
- Ва... ва... благородие... - намагався вимовити Болотов, але губи не слухалися.
Упав на коліна.
- Прислать ко мне на дом эти два канделябра с тумбами, - наказав губернатор і пішов до виходу. - А с тобой я разделаюсь!
Купець поклав на стіл сторублівку. Керівник канцелярії навіть не глянув у її бік. Поклав другу. Те саме
Канделябри з тумбами було негайно відправлено в генерал-губернаторський будинок. А сам купець поїхав до керівника губернаторської канцелярії по пораду.
- Та що тут казати, друже, коли погано! - відповів той українською. - Диви, щоб не довелося тобі в поліції лежати пузом на лавці!
- Для чего? - здивувався Болотов.
- Будешь отдыхать, а солдаты будут махать розгами, щоб мухи не сідали...
- Да что вы? Я же первогильдейный, меня бить нельзя.
- Ти шо, не знаєш наших законов? Стаття написана великими буквами - не можна. А під нею маленькі букви - можна... Готуй гаманця, друже. Може, вдасться щось зробити.
Купець поклав на стіл сторублівку. Керівник навіть не глянув у її бік. Поклав другу. Те саме. Лише після третьої чиновник заховав гроші в шухляду й дав зрозуміти, що аудієнцію закінчено.
За два дні по Болотова прийшов поліцейський пристав і відвів його до генерал-губернатора.
- Ну что, купец? - загримів Кокошкін. - Мне надо за твой товар рассчитаться. Говори, где взял картинки?
І, не даючи слова мовити, почав лякати довічною каторгою, навіть викликав до кабінету двох конвоїрів із гвинтівками.
- Ваше-ство! - заридав Болотов. - Помилуйте, простите!
- Вот тебе мое милосердие! - раптом заспокоївся Кокошкин. - Теперь идет постройка здания благотворительного общества. Выбирай: или Сибирь, или пожертвуешь на строительство пять тысяч рублей, и я прощу твою вину!
Болотов вибрав гроші. Тим більше, що благодійне товариство очолювала дружина генерал-губернатора. І велика сума, що за чутками, зникла з рахунку будівництва, щезнула не без її відома. Тепер нестачу "відновили". Від купця відчепилися. А віденські канделябри з тумбами залишилися в будинку генерал-губернатора.
3 
1
Коментарі
2