Вілла "Коллет". Лазуровий берег. Франція, 1914 рік.
— Пане Ренуар, ви розповіли мені, як колись виготовляли гарні рами, я такі зробив. Але мій заробіток зменшився, — молодий рамник схилився над інвалідним візком літнього художника.
Його худе тіло займає зовсім мало місця у візку. Здається, воно складається із самих гострих кутів. Спина згорблена, руки подібні до обрубків, обличчя — бліде, із сивою бородою. Тіло Ренуара здригається.
— От що, приятелю, — відповідає сухо. — Якщо людина хоче чогось досягти, вона не вимірює свого успіху розміром заробітку. 20 років поспіль у мене не купували картин. Я жив напівголодний, грошей не було, — старечий голос звучить на весь дім: коли Ренуар гнівається, це чують всі. — Але я думав не про це, а про те, які мої успіхи в живописі!
За 50 років П'єр-Оґюст Ренуар виріс із помічника майстра з розпису порцелянових тарілок, який отримував 5 су за дюжину, до видатного в Європі художника, за чиї роботи давали десятки тисяч франків. Він починав уранці один портрет, а ввечері брався за другий. Картини розкуповують миттєво. Але художник думає, що зробив ще дуже мало.
— Я тільки-но починаю щось розуміти. Комусь подобаються мої старі речі? Хай сунуть їх у Лувр, а мені дадуть спокій. Я хочу насолоджуватися щодня своїми відкриттями.
Але не дає спокою стара травма. 17 років тому художник упав з велосипеда і зламав праву руку. Страшенно болить. Ренуар навчився малювати лівою.
— Я отримую задоволення. По-моєму, я дуже доречно зламав руку. Це допомагає мені вдосконалюватися.
Та його тілом уже заволоділа хвороба. Ревматизм і артрит покрутили кінцівки. Рідні підшукують найкращого спеціаліста. Той обіцяє, що художник ходитиме.
— Сьогодні — вирішальний день, — одного разу сказав лікар. Допоміг Ренуарові піднятися і поставив на ноги. — Зараз я заберу руки й ви підете.
Художник зібрав в кулак усю волю, підійняв ногу і виставив уперед. Зробив крок, потім — другий, третій. Свідки цієї сцени, серед яких була і дружина Алін, затамували подих: уже два роки він не може ходити. Ренуар повільно обійшов навколо мольберта, і впав у своє крісло:
— Дякую вам, лікарю, ви — світило! Але я відмовляюсь від ходьби. Вона вимагає такого напруження волі й такої енергії, що на живопис нічого не лишиться. А я, — усміхнувся, — віддаю перевагу малюванню.
Він зображує дітей, оголених жінок.
— Біль минає, а краса лишається, — повторює. — Мої моделі — найвищі створіння Бога. Я продовжую працювати над оголеною натурою доти, доки мені не захочеться вщипнути полотно.
І ще:
— Я ніколи не зайнявся б живописом, якби жінки не мали грудей. Перед деякими з них хочеться стати на коліна.
Кожен день починається з того, що вірні служниці, які багато років жили в його домі й колись були моделями, виносять Оґюста на руках у майстерню. Бинтують вузлуваті руки, а дружина вкладає в пальці пензля. Вона сама хворіє на діабет, але приховує це від чоловіка.
— Він міг не спати цілу ніч, стогнати. Та тільки-но сідав за мольберт, починав мугикати якусь пісеньку, обличчя його світлішало. Праця відновлювала його сили, — поділилася якось зі знайомою Алін.
Художник продовжував писати й коли його двох старших синів забрали на фронт Першої світової й від них не було ніяких звісток.
— Колись, працюючи, я перемагав страждання фізичні, тепер робота допомагає перемагати страждання моральні й невідступну тривогу, — зізнається.
Квіти й жінки на його полотнах відтворені в теплих, сонячних, радісних тонах. Ренуар вважав, що в світі й так багато нудних речей і не треба їх поповнювати своїми картинами. За це його пізніше назвуть "художником щастя". Тим часом його синові П'єру прооперували поранену руку, Жанові збираються відтяти ногу, бо почалася гангрена, і хвороба Алін уже очевидна. Все навалилося на старого Ренуара. 27 червня 1915-го у дружини почалася агонія. Художника відвезли до неї. Його змученим обличчям котилися сльози.
— Коли я зустрів її, мені було майже 40. Я думав, що життя моє закінчилося, а воно тільки почалося. Ми народили трьох синів. Вона дозволяла мені робити все, що я хотів. Хіба я думав, що переживу її. Їй же лише 56!
Різко нахилився, поцілував дружину.
— Ходім, — прошепотів. Попросив відвезти його в майстерню.
На мольберті був ескіз — недописаний букет троянд. Худі плечі художника здригалися від ридань, але він узяв пензля й знову почав малювати.
Він проживе ще чотири роки. І скаже:
— Здається, я трохи умію писати картини. Мені знадобилося для цього більш як півстоліття, але до досконалості ще дуже далеко.
Попереду буде пневмонія, прийом у Луврі й остання фраза, сказана у ніч на 3 грудня 1919 року:
— Сьогодні я дізнався щось нове.
1841, 25 лютого — П'єр Оґюст Ренуар народився в Ліможі, Франція. Був шостою дитиною в родині кравця. 1844-го сім'я переїжджає до Парижа. Там іде співати до церковного хору. Його хочуть віддати й далі вчитися музиці, але в 13 років у хлопчика проявляється дар художника. Влаштовується помічником майстра з розпису фарфорових тарілок.
1862 — складає іспити до Школи витончених мистецтв, за два роки його картину відбирають для Салону державної художньої виставки. 1874-го влаштовує з друзями першу виставку імпресіоністів.
1890 — одружується із молодшою на 19 років Алін Шарго, з якою знайомий 10 років і від якої має сина П'єра (1885). У шлюбі народжуються Жан (1894) і Клод (1901), знаний як "Коко", він часто позує Ренуарові.
1897 — ламає руку при падінні з велосипеда. Це загострює ревматизм, від якого художник страждатиме до кінця життя. 1912-го — прикутий до інвалідного візка, але продовжує працювати. Виставки Ренуара відбуваються в Парижі, Лондоні, Нью-Йорку. Його картини добре купують.
1919, 3 грудня — помирає від запалення легень. За життя Ренуар створив приблизно шість тисяч картин. Найдорожчим полотном є "Бал в Мулен де ля Ґалетт", яке продали на аукціоні "Сотбі" 2002 року за $78,1 млн.
Речі ділив на бідні й багаті
Ренуар дотримувався власних правил. Годинники, на його думку, мали бути або срібні, або золоті. Білизна — тільки полотняна. Носив той самий одяг протягом 10 років. Сир камамбер чи брі шкріб ножем, бо боявся, що відріже занадто товстий шматок.
Речі ділив на бідні й багаті. До бідних належали: англійські газони, білий хліб, натерті підлоги; м'ясо, тушковане на сковороді; соуси з борошном; кулінарні барвники; бутафорські каміни, пофарбовані чорним лаком; нарізаний хліб — він любив його ламати; фрукти, очищені ножем зі сталевим лезом — він вимагав срібного; бульйон, з якого не зібраний жир; вино в пляшці з барвистим ярликом і гучною назвою; лакеї, які подають у білих рукавичках, щоб заховати брудні руки.
Багатими вважав: палену кістку; бургундську або римську черепицю, оброслу мохом; шкіру здорової жінки або дитини; сірий хліб; м'ясо, підсмажене на дровах або деревному вугіллі; свіжі сардини; тротуари, вимощені плитами; попіл у каміні; вилинялий одяг робітників, багаторазово випраний і залатаний.
2 
1
Коментарі
7