Пабло Пікассо зрадів смерті першої дружини

Рим, весна 1916-го. Уже відомий і скандальний 35-річний художник Пабло Пікассо не може відірвати очей від сцени. Там танцює молодша на 10 років балерина Ольга Хохлова з Ніжина.

— Із такими, як вона, треба одружуватися, — попереджував його Сергій Дягілєв, засновник трупи Російського балету.

— У ній є мудрість і спокій, — захоплювався Пікассо. — А це куди більш рідкісний дар, ніж уміння танцювати. Її неприступність воістину аристократична.

Він малював кожну жінку, яка з'являлася в його житті. Ольгу — теж. Вона просить зображати її в реалістичній манері, бо футуризму і кубізму, що прославили художника, не розуміє. Її цікавить не так мистецтво, як слава Пікассо.

— Чи може художник стати серйозним чоловіком? — допитувалася у матері митця, вирішуючи, чи виходити заміж за нього.

— З моїм сином, який створений тільки для самого себе, не може бути щаслива жодна жінка, — відрізала та.

Відповідь балерину спантеличила. Але вибору вже немає. Дягілєв зібрався на гастролі в Латинську Америку. Додому їй, доньці полковника царської армії, не вернутися — там революція. Й Ольга Хохлова, розуміючи, що краще шлюб із відомим художником, ніж клопітне життя балерини, зважується стати мадам Пікассо. Їх повінчали у російській православній церкві в Парижі.

— Ти маєш стати модним художником і малювати портрети багатих і впливових замовників, — казала Ольга чоловікові.

Спершу закоханий Пабло в усьому її слухається. Подружжя поселяється у квартирі в центрі Парижа. Заставляють її меблями з червоного дерева. Ольга та Пабло відвідують прийоми й бали. Але триває світська ідилія недовго. Художник каже:

— Маскарад закінчений, мені треба працювати.

У майстерні відновлює той хаос, що супроводжував його все життя і тільки в якому міг творити. Усюди розкидає різні предмети, свої роботи. І постійно працює, навіть ночами. Ольга, прагнучи цілком заволодіти чоловіком, час від часу влаштовувала скандали. Пікассо не хотів себе обтяжувати умовностями, що заважали творчості. Замкнувся в собі. Часто розповідав про французького художника XVI ст. Бернара де Палісі. Той розпалював камін своїми меблями.

— Це горіння в ім'я мистецтва. Я кинув би у піч і дружину, і дітей, аби не згас у ній вогонь, — повторював Пабло.

Він зненавидів жінку. І це почуття до неї втілював у роботах. У серії картин, присвячених кориді, зображував її то у вигляді коня, то старої мегери. Половину їх велетенського ліжка заслав старими газетами.

— У нас навіть різні смаки, — казав художник.

— Ольга любить чай, тістечка й ікру. Ну а я? Я люблю каталонські сосиски із квасолею.

Навіть народження сина Пауло не врятувало шлюбу. Вихід один — розлучення.

— Вона занадто багато від мене хотіла, — пояснював причини розриву. — Це найгірший період у моєму житті.

Як шкодував Пікассо, що колись підписав шлюбну угоду. Згідно з нею, він мав віддати дружині половину статків і картин.

— Ти запевняєш, що любиш мене, — говорив Ользі. — Цілком можливо, але любиш, як шматок смаженої курки, намагаючись обгризти його до кістки.

Вони так офіційно і не розлучаться, продовжуючи жити разом. Художник не хотів ділитися грішми.

У січні 1927-го в натовпі Пабло побачив вродливу дівчину із сіро-блакитними очима. Схопив її за руку:

— Я — Пікассо. Ви і я разом зробимо великі речі.

Марі-Терез Вальтер, так її звали, було 17 років. Вона нічого не знала ні про мистецтво, ні про Пікассо. Мала вигляд дитини, слухалася і підкорялася в усьому

46-річному Пабло. "У житті художника почалося найбільше сексуальне захоплення, що не знало ні табу, ні кордонів", — пише один із його біографів.

— Я поділяю жінок на богинь і килимки для підлоги. Й особлива радість перетворювати перших у других, — казав Пікассо.

Ольга не витримала присутності суперниці під одним дахом і разом із сином утекла від чоловіка. До кінця життя вона з відстані стежила за його любовними пригодами. Померла від раку на самоті 1954 року в курортному місті Канни на півдні Франції.

— Ось тепер вона справді зникла, — сказав Пікассо, дізнавшись про її смерть.

На похорон він не прийшов, а невдовзі вдруге одружився із коханкою Жаклін Роке, молодшою на 46 років. Жінка називала його Мій Бог і запевняла, що Пікассо не можна залишати самотнім у його віці. Доглядала за ним — на старість хворого, сліпого, майже глухого — до смерті. Найдорожчий художник світу помер 8 квітня 1973-го у 91-річному віці.

За кілька секунд до агонії Пікассо прийшов до тями.

— Ви досі неодружені, лікарю? — посміхнувся.

— Одружуйтесь. Шлюб — чудова річ.

×