Станіслав Лем обізвав дурнем російського режисера Тарковського

21-річний Станіслав Лем ледь втиснувся у переповнений трамвай. В окупованому німцями Львові наближалася комендантська година. Раптом на підніжку стрибнув поліцейський у чорній формі й притиснувся до Станіслава ззаду, щоб схопитися за ручку дверей. У Лема тьохнуло серце: "Тільки б нічого не запідозрив".

Під жакетом він мав пакет із патронами й кількома гранатами, які поцупив зі складу трофеїв німецьких військово-повітряних сил для підпільників польського руху опору. Станіслав часто там бував по роботі — працював зварником у німецькій геологорозвідувальній фірмі. Усе обійшлося. Зброю встиг передати і повернутися додому.

Від початку німецької окупації його родина жила, мов на пороховій бочці.

— Коли німці ввійшли до Львова, я довідався, що я не "арієць", — згадував Лем. — Мої предки були євреї. Раніше я нічого не знав ані про юдейську релігію, ані про єврейську культуру. Власне, нацистське законодавство й просвітило мене щодо того, яка кров тече в моїх жилах. Батьки зуміли підробити документи, й ми уникнули переселення до гетто. Фашисти тоді вбили всіх моїх близьких. Вони загинули у газових камерах концтабору Белжець.

Улітку 1944-го місто знову зайняли радянські війська. Станіслав повернувся до медичного інституту, де навчався до війни. А через два роки відбувався обмін населенням між новою "народною" Польщею та СРСР. Тоді Лемів, як і більшість поляків, що жили в Західній Україні, переселили зі Львова.

— Ми переїхали до Кракова, втративши під час війни все своє майно. У свої 70 із гаком років батько мусив працювати отоларингологом у лікарні. Ми жили в одній кімнаті, й татові не було за що обладнати власний лікарський кабінет.

Станіслав хотів був працювати зварником, та Самуїл Лем наполягав, аби син продовжив навчання. Урешті-решт вирішив довчитися на лікаря у Ягеллонському університеті. А щоб заробити грошей, почав писати фантастичні романи й оповідання для популярних журналів. Одержав сертифікат про закінчену медичну освіту. Але випускних іспитів вирішив не складати: боявся, що його відправлять на військову службу. Якийсь час працював асистентом у медичному дослідному інституті. Та згодом його захоплення письменництвом стало основною роботою.

1950-го на одній із медичних тусовок 29-річний Станіслав познайомився з юною студенткою Барбарою Лесняк. Вона вчилася в медичному інституті на рентгенолога й попервах не звертала на закоханого Лема жодної уваги.

— По трьох роках облоги вона таки згодилася вийти за мене. У нас тоді ще не було власного житла. Я мешкав у дешевій кімнатці, з укритими цвіллю стінами. Дружина жила зі своєю сестрою й писала дипломну роботу.

— Фантастика схожа на гігантське збільшувальне скло, в яке ми розглядаємо тенденції розвитку — соціальні, моральні, філософські, які бачимо у нашому сьогоденні, — казав Станіслав Лем про свої фантастичні романи. — Говорячи про майбутнє, про життя на далеких планетах, я розповідаю про проблеми своїх сучасників, нехай вони і вбрані у галактичний одяг.

Його твори мали успіх. Він почав непогано заробляти. Наприкінці 1950-х подружжя купило будиночок на південній околиці Кракова. Щороку їздили на місяць до розташованого неподалік гірського курорту Закопане, каталися на лижах. У червні письменник бував там, щоб урятуватися від сінної гарячки, від якої тоді ще не було ліків.

— Я залишався у будинку Товариства письменників й працював днями. Під час одного з таких марафонів написав "Соляріс" і ще кілька книжок.

Лем часто їздив із делегаціями польських письменників до Східної Німеччини, Чехії та Радянського Союзу. 1968-го в подружжя народився син Томаш.

— Він непогано ставиться до моїх романів, але, мабуть, поп-музику, рок-н-рол, "Бітлз", свій мотоцикл і автодвигуни любить трошки більше, — іронізував згодом батько.

Станіслав Лем прокидався зазвичай о п'ятій ранку. Рівно о шостій сідав за друкарську машинку й писав, не роблячи перерви на обід. Коли дуже стомлювався, виїжджав машиною на шосе Краків–Закопане і прямував до міста або в гори.

Радянський режисер Андрій Тарковський 1972-го екранізував роман Станіслава Лема "Соляріс".

— Я просидів у Москві шість тижнів, доки ми сперечалися про те, як робити фільм, — згадував автор. — Тарковський у стрічці хотів показати, що Космос дуже бридкий і неприємний, натомість на Землі прекрасно. А я писав і вважав навпаки. Він зняв не "Соляріс", а "Злочин і кару".

Зрештою Лем обізвав Тарковського дурнем і поїхав додому.

Коли генерал Войцех Ярузельський, який керував Польщею, наприкінці 1981-го через робітничі заворушення запровадив у країні воєнний стан, Станіслав Лем переїхав до Західного Берліна, а згодом до Відня. У творчості дедалі відходив від художньої літератури. Писав філософські есе й футурологічні праці. 1988-го повернувся до Польщі й зовсім закинув письменницьку діяльність.

— Я не бачу потреби створювати ще одну книжку лише для того, щоб заробити якнайбільше, — говорив.

В останні роки Станіслав Лем мучився через діабет. Страждав на меланхолію. Гостро критикував сучасну фантастику. Розчарувався не лише в літературі, а й у майбутньому людства. З осудом ставився до телебачення та інтернету. Пророкував близький кінець світу.

— Дивовижно, але інколи мені сниться, що я маю зовсім інше минуле, ніж насправді. Війни, розстрілів у снах я не бачу, — розказував на схилі літ. — Я зробив усе, що вважав найголовнішим, і перегорнув цю сторінку свого життя. Що попереду? Рай? Не знаю. Їх же кілька — християнський, ісламський, буддійський. Залишається визначитися, в якому напрямі рухатися.

×