— На Наума шо не почнеш робити, то все удачно поробиш, бо все тобі на ум набіжить, — розповідає 72-річна Ганна Лебединська із села Петропавлівка Куп'янського району на Харківщині.
Старозавітного пророка Наума вшановують 14 грудня. Він жив у VІІ ст. до Різдва Христового у Галілеї. Мав дар передбачати майбутнє. В Україні Наума вшановували як покровителя науки й розуму.
— Переказують, шо це такий умний був пророк, шо він усе про всіх знав: і шо було давно-давно, і шо буде, і про вас, і про мене, про всіх чисто. Ну, тому йому молилися, шоб діти були умненькіє. Моляться і сьогодні батьки, у яких дітки погано вчаться або умствєнно відсталі. Раніше дак замовляли в церкві Науму молєбінь, ставляли за нього свічку і молилися: "Святий батюшка Наум, виведи синка на ум". Чому синка? А дак дівчат не вчили! У мене була дуже бабушка розумна, а безграмотна. Дак вона на свого батька обіжалася, бо вчив тільки синів і казав : "Хлопець — до науки, а дівка — до рогачів".
Колись із дня святого Наума розпочинали навчання в сільських дяківських школах. Доти вже закінчувалися сільськогосподарські роботи, у дітей з'являвся вільний час на науку, у батьків — можливість заплатити за неї. Платили дякові, який учив школярів, продуктами, дровами, свічками. Згодом у церковно-приходських школах навчальний рік розпочинали з індикту — церковного Нового року, який випадає на 1 вересня. Але старосвітських звичаїв до дня Наума дотримувалися й далі.
— Бабушка Харитина була з 1893 року, дак вона пам'ятала, як її брата "заучували" саме на Наума,— продовжує Ганна Лебединська. — За рік до того, як віддати його до науки в школу, на святого Наума запросили в гості хресного батька, хресну матір, "пупорізну бабу" (повитуху. — "ГПУ") і писаря з дяком. А перед тим купив йому батько буквар. Мати напекла пиріжків із капустою та грушами, наварила багато всього. Брат хотів зразу пиріжки їсти, йому не дали. Кажуть: "Ми тебе будимо заучувати". Потім баба засвітила лампаду і покадила. Писар узяв указку, яку батько зробив. Посідали за стіл. Дяк проказав раз букви, а за ним брат, потім батько хрещений, потім мати хрещена. Ну, мати хрещена не вміла, то за неї проказав наш батько. Тоді посідали обідати. Сіли, випили горілки півкварти. А як пили, то приказували: "Хай же ваш син буде розумний". А батько тоді вже й відповідав: "Дай Боже, шоб святий Наум вивів синка на ум".
В Україні на Наума в парафіяльних школах містечок і сіл справляли такий собі "день знань". Школярі цього дня несли до школи горщик пшоняної або гречаної каші, в'язку бубликів для вчителя, дарували йому подарунки. Після уроків спільно молилися святому Науму й сідали за урочистий обід.
Найдовше "заучування на Наума" протрималося серед ремісників. До початку ХХ ст. цього дня приймали учня в науку до майстра. По закінченні її влаштовували посвяту в професію — давали "визвілка з навчання". Після неї дозволяли працювати самостійно. Відбувалася вона на свято пророка Наума — день вважали сприятливим для початку нового життя й нової роботи. Того, в кого не виходило опанувати ремесла, називали "партачами" і дражнили:
— Партача й Наум не виведе на ум.
Серед музик побутувало вірування, що освячені в церкві на Наума нові інструменти служитимуть довго.
Найбільшим гріхом вважали крадіжку харчів у однокласників
"Без муки нема науки" — стверджує народне прислів'я. Бо здавна думали, що найдієвішим способом заохотити дітей до навчання є биття. Традиція тілесних покарань сягає часів, коли в людей іще не було вироблене мовлення, а спілкувалися за допомогою укусів, ляпасів, ударів. Цей "виховний" прийом у європейців, зокрема й українців, дожив до новіших часів. Щоб син назавжди запам'ятав, де його земля, батько його, підлітка, лупцював на межі. Цей межовий прочухан пам'ятали до смерті.
В "Уставі" Львівської братської школи від 1586 року зазначено: "А дидаскал (учитель. — "ГПУ"), взявши порученнноє єму дітище, маєт єго учити с промислом доброй науки, за непослушанство карати, не тирански, но учителски". За давніх часів в Україні учнів карали — "сікли розгами" — за лінощі, погане навчання й поведінку, "куріння табаки", за неохайність, лайку, бійку, втечу зі школи. Найбільшим гріхом вважали крадіжку речей і харчів у однокласників.
Різками карали зазвичай по суботах, тому й називали ці школярські екзекуції "субітками" — "суботниками". Били всіх школярів у класі: одних — за скоєне, інших — "задля напучування". Винятку не робили ані для дітей із заможних і родовитих сімей, ані для бідних, мужичих — усіх сікли однаково. Відбувалося це так. У суботу весь клас приходив до дяка. Школярі ставали у дві шеренги і низько кланялися. Перший учень у класі від імені всіх школярів проголошував:
— Мир ти, благий учителю наш!
— Треба бити вас! — відповідав дяк і заходився карати.
Посередині кімнати ставили ослін, викликали по черзі "панів школярів" і били різками по оголеному заду. Як довго і як сильно — залежало від провини. І приказували "Пам'ятай день суботній..." Це називали "нагадуванням".
"Субітки" української старосвітської школи відійшли після загальношкільної реформи 1786 року в Російській імперії. Тепер школи перетворилися, за словами Івана Нечуя-Левицького, на "царство різок і паль". Учнів могли карати вже не раз на тиждень, а й по кілька разів на день. За найменші провини били лінійкою по руках, крутили вуха, смикали за волосся, били по обличчю й голові, давали запотиличників, ставили на коліна на гречку й горох, залишали без їжі. А головним "виховним" засобом було биття різками, палицями або нагайкою.
Різки вистачало на 10 ударів
Різки — тонкі прутики, від трьох до 15, зв'язані мотузкою в пучок. Мали завдовжки півтора аршина (1 аршин — 71,12 см). Аби різка була гнучка, а удар нею — болючіший, її попередньо розпарювали в сольовому розчині — ропі. Вистачало різки, як правило, на 10 ударів. Потім міняли на нову.
Особливий авторитет серед школярів і "спудеїв" — студентів — мали ті, хто ставився до екзекуцій із "філософським спокоєм", як Хома Брут, київський спудей із повісті Миколи Гоголя "Вій".
Бурсаки покарання різками називали "скуштувати березової каші", "отримати на горіхи або на кабачок", "дати палі", "дати гарячих", "виписувати березовим пером". "Дати крупного гороху", "освятити воду в три батоги" мовою школярів означало відшмагати шкіряними канчуками. Покарання називали також "списати їжицю", "чухрати", "лупити шкуру", "духопелити".
2 
1
Коментарі
4