Цього року 17 березня виповнилося 165 років з дня народження Федора Вовка (1847-1918), українського антрополога та етнолога. Він уперше науково довів фізичну, мовну, побутову та духовну спорідненість українців на всій українській етнічній території, незалежно від держави проживання.
Народився Вовк на Полтавщині, в селі Крячківка. Закінчив Ніжинську гімназію, потім навчався у Новоросійському та Київському університетах. Після їх закінчення досліджував етнографію в різних країнах Європи. Його захоплення еволюціонували від ботаніки та зоології до етнографії та культурології.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хведір Вовк міряв людські голови
Був знайомий з визначним українським соціалістом Михайлом Драгомановим, істориком Володимиром Антоновичем та іншими діячами "Київської громади". Він сам вступив до організації, організовував недільні школи та збирав етнографічний матеріал. 1874 року Вовк зробив свою доповідь про історію українського орнаменту, яка поклала початок українській орнаменталістиці. Після цього російська адміністрація звинуватила його у "мазепинстві". Адже справа йшла до Емського указу. Все українське забороняли.
Через переслідування 1879 року виїхав за кордон. Оселився в Парижі.
"Найбільше вплинуло на українську ментальність російське панування" - історик Андреас Каппелер
На диво, саме переслідування російської влади зробили з Вовка видатного науковця. У Парижі він почав серйозно вивчати антропологію. Видав кілька наукових праць.
1899 року Федір став дійсним членом неофіційної української Академії Наук - Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ). Багато працював над поєднанням славістичних досліджень українських та французьких вчених.
На початку 20 століття виїхав до Австро-Угорщини на дослідження українського населення Буковини, Галичини та Закарпаття. Запросив його тодішній голова НТШ професор Михайло Грушевський.
Наприкінці 1905-го російська влада дозволила Вовку повернутися до Росії. Федір оселився у Петербурзі. Тут він створив українознавчий центр і виховав наукову школу своїх послідовників. Викладав антропологію в Петербурзькому університеті. Згодом поїхав досліджувати палеолітичні пам'ятки на території України та збирати матеріали з антропології та етнографії українського народу.
Зібравши величезну кількість відомостей, перевіз матеріали до Петербурга. Але багато з результатів йому так і не вдалось оприлюднити через революцію в Росії.
Тоді ж науковець став доктором природничих наук Сорбонни. Йому дали почесні титули доктора Honoris causa Каннський та Петербурзький університети. 1916 року антрополог здобувся на найвищу нагороду Франції — Орден Почесного Легіону. Сімдесятирічного вченого його давній знайомий Михайло Грушевський запросив 1917 року до УНР. За його запрошенням Вовк вирішив остаточно переїхати на батьківщину. Помер за нез'ясованих обставин у білоруському місті Жлобин 30 червня 1918 року, дорогою до Києва. Офіційна версія смерті — ускладнення від нежитю.
Дмитро Дорошенко домігся приєднання Криму до України
Загальна спадщина Федора Вовка нараховує 628 праць. Їх видано здебільшого саме іноземними мовами в різних країнах світу.
Головними працями науковця вважають "Антропологічні особливості українського народу" та "Етнографічні особливості українського народу". Він видав їх за рік до більшовицького повстання. У передмові зазначав, що це лише перший крок.
В "Антропологічних особливостях українського народу" Вовк піддав нищівній критиці теорію спорідненості українців з росіянами та поляками. Всі його досліди свідчили про інше:
"Українці є досить одноманітне плем'я, темноволосе, темнооке, вищого за середній чи високого зросту, брахіцефальне, порівнююче високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівнюючи короткими верхніми та довшими нижніми кінцевостями. Сукупність цих ознак ми вважаєм можливим визнати українським антропологічним типом. Відхилення від цього етнічного типу, в нечисленній кількості осіб, можна спостерігати головно на скрайках території, заселеної українцями. Їх легко пояснити сусідніми етнічними впливами, а це виключає можливість припущень про ріжноманітний склад українського племени в його первісному і найдавнішому вигляді".
Науковець також визначив чітку спорідненість українців з іншими народами:
"Порівнюючи антропологічні особливості українців з такими самими особливостями инших слав'янських народів, ми бачимо, що українці безперечно найбільшу спорідненість виявляють з південними та західними (з винятком поляків) слав'янами. Їх слід зачисляти до так званої адріятичної або динарської раси, яку ми воліли б назвати слав'янською".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бандерівці були проти створення дивізії "Галичина"
Вовк принципово обстоював динарськість первісних слов'ян, але не заперечував можливість антропологічних домішок серед українців:
"Щодо південної групи, яка потім стала українською, то, підлягши в свою чергу впливам іранським і, можливо, почасти й тюркським, але зоставшись порівнюючи чистішою, вона переховала в собі більше слов'янських рис, ніж північні, споріднені з нею, групи".
Одержавши прижиттєве міжнародне визнання, в Україні Вовк досі маловідомий. Його праці не публікувались, а його погляди подавались в перекрученому трактуванні й піддавались нищівній критиці.
Адже Вовк довів антропологічну і кровну відмінність українців від росіян, що було не на руку радянській владі. З іншого боку, саме на працях Вовка базувався німецький антрополог Ганс Фрідріх Ґюнтер, називаючи українців динарцями та сміливим, войовничим народом, "цілком расово відмінним від поляків та росіян". Оскільки ідеї Ґюнтера взяли на озброєння нацисти у своїй расовій теорії, вся довоєнна антропологія визнавалася радянською владою шкідливою і расистською. Мало що змінилось і зараз.
3 
1
Коментарі
6