Історик і художник Юрій Логвин торік 9 листопада випустив серію марок "Українські вітряки". Розповідає, що здавна в україні млини ставили на підвищеннях — щоб були досяжні для вітру. Робили млини на 4-12 крил.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мисливський птах міг коштувати цілого села
"Якщо традиційні хати в Україні дуже різко відрізняються одна від одної зовнішнім виглядом і матеріалами залежно від місцевості - на півночі з дерева, на півдні — з саману, то вітряки відрізнялися конструкцією: одні мали стовп, навколо якого крутилася вся машина і крила. Обертався лише верх із крилами, а сама конструкція стояла стаціонарно. В інших вітряках поверталося все: і крила, і сама конструкція".
Були вітряки громадські, були козацькі, були панські, були монастирські, - каже Юрій Логвин.
"Вітряки характерніші більше для Східної України і для півдня, де було мало джерел. Де було важко створити ставки і загатити. Дорожчі вітряки робили з якіснішого матеріалу. Бідний вітряк — критий соломою. Крила вітряка називалися махами. Вітряки були на 4. 6, 8 і 10 махів. Як правило вони стояли на кінці села, на белебені — підвищеному місці, яке продувається вітром. В долинах натомість стояли млини водяні. Під час колективізації першими постраждали водяні млини. Вони експлуатуються тільки в той час, коли не замерзає ставок. Мірошники були переважно заможні люди і дуже досвідчені. Млин - це гідротехнічна споруда. Треба було дивитися за рівнем води. 90 відсотків цих мірошників розкуркулили і деяких навіть розстріляли. А в совєтського колгоспника на те тями не було. То була голота. Все було за принципом: якщо Гітлер вибраковував євреїв, то тут вибраковували розумних і багатих".
Не дивлячись на голод, вітряки лишилися, але у степовій частині України їх майже всіх винищили під час ІІ Світової війни.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З'явилися поштові марки "Водяні млини України"
"Вітряки були добрими орієнтирами для ведення артилерійського бою. Коли по селу стріляли з гармати, орієнтувалися на вітряк, казали: стільки-то кутів праворуч чи ліворуч від вітряка. По-друге, на рівнинах Лівобережжя вони були дуже добрими спостережними пунктами. Бо підіймалися метрів на 8-12. На дерево не залізеш — тонкі гілки і не видно через листя. Тому під час війни і німці, і радянські били по цих вітряках. І багато згоріло".
3 
1
Коментарі