Gazeta.ua запитала в українців, які роки незалежності України для них виявилися найскрутнішими і чому.
"Пам'ятаю 1994 рік. Я тоді працювала на хлібзаводі, - розповідає лучанка Ірина Данилова. – Зарплату не платили по 7-8 місяців. Пропонували брати продуктами. Забрала додому мішок вермішелі. Розпаковую, а там черв'яки. Купляли тоді тільки найнеобхідніше. На базар старалася не їздити, щоб не витратити зайвого. Літом було легше, бо добре вродили помідори і картопля. Через рік із чоловіком переїхали до батьків у село. Почали тримати свині".
За словами киянки Ольги Корнєвої, найважче було у перші роки незалежності.
"Було важко у 1993-1994 роках. Ні я, ні чоловік нічого не отримували. Був період, коли зарплат зовсім не платили, або нав'язували бартер, - згадує Ольга Корнєва. – У 1998 році дратувало, коли щодня виключали світло. Доводилося вставати з донькою о 6 ранку, щоб поробити уроки. У 2003 році ми вперше поїхали відпочивати на море. Доньці вже було 15 років. Через три роки чоловік отримав гарну роботу і купив нам путівку в Туреччину.
А у 2008-му знову пережили шок. Мали квартиру і машину в кредиті. Треба було віддавати доларами. Тут криза, я без роботи. Чоловіка начальство пожаліло. Замість нього скоротили холостяка".
У Львові найважчими називають 2014-2016 роки.
"Ніякі фінансові кризи не зрівняються з тим, що маємо зараз, - говорить Іван Бортник зі Львова. – Кошмаром став 2014 рік. На майдані розстріляли Небесну сотню. Потім війна на Донбасі. Таке враження, що ми застряли у 2014-му, коли усюди кров, змін і порятунку чекати нема від кого. Торік в АТО загинув мій однокласник і хороший друг. Цього року поховали колегу, який сім місяців був на війні. Застрелив снайпер. Важчих років я не пам'ятаю. Українців нічого не може зламати. Ні високі тарифи, ні безгрошів'я, ні брехливі політики. І війна не зламає. Переможемо. Тільки шкода, що хороших людей забирає".
Коментарі
4