— 6 лютого була рада ректорів вузів. На зустріч прийшов губернатор Михайло Костюк. Ми попросили його переглянути ціни на харчування. Через мінімальну торговельну націнку наші їдальні збиткові, — каже директор студентського комбінату харчування Львівської політехніки Михайло Свистун.
— Сьогодні в середньому обід коштує від 12 до 15 гривень. Це надто низькі ціни, щоб мати змогу і кухарям зарплати нараховувати, і посуд закупляти. За рішенням голови облдержадміністрації 2009 року, ми не маємо права робити націнку більше ніж 30 відсотків. Якщо збільшити її хоча б ще на 10 відсотків, наші видатки якраз покриються. Студенту це не сильно вдарить по кишені. Платитиме на 2-3,5 гривень більше, залежно від меню.
У п'ятницю об 11.30 у просторому приміщенні на першому поверсі харчового блоку політехніки 30 осіб. Тут чисто і затишно. Стіни облицьовані гранітною світло-бежевою плиткою, по квадрату розставлені червоні столи.
— Сьогодні легше поїсти, деякі студенти ще вчора пороз'їжджалися, а в декого грошей на обіди не лишилося. А так переважно в довгих чергах стоїмо, — розповідає 19-річний Андрій Гнат. Оперся на високу дерев'яну буфетну стійку.
— Рухайтеся, ви що, не виспалися? — нервує касирка. — Картопля, філе, оладі з повидлом, кава, — рахує на калькуляторі. — З вас 10,64. І визначтеся, де сидите. А то навчилися бігати по залу, знайти вас нереально. Ідіть вже, через 5 хвилин принесем.
Четвертокурсниця Христина Саврук сидить за крайнім столом біля вікна. На таці рис з овочами, свиняча котлета, солянка і чай.
— Заплатила 12 із копійками, — говорить. — Де так зараз можна дешево поїсти? Та й смачно готують. Ціни мають підняти? Ну, нічого, все одно буду ходити. Єдиний недолік — оце стовпотворіння. Але, можливо, як піднімуть ціни, менше черг буде.
Христина навчається на факультеті прикладної математики. Отримує 890 грн стипендії.
— Майже щодня ходжу в їдальню. Можу дозволити собі все. Найдорожче тут, мабуть, квасоля по-домашньому — 12 гривень. Решту відкладаю. Вже купила ноутбук, тепер хочу фотоапарат. У гуртожитку вечеряю тим, що собі з дому привезла. Мама готує голубці, вареники, смажену рибу, запечене м'ясо. Гарнір і щось рідке варю сама. Голодувати ще не доводилося.
— Для мене поїсти в їдальні — то трохи жирно, — розказує 21-річний Євген Пукшин. Прийшов у буфет зігрітися чаєм. Дістає з кишені вафлі "Артек". — Підробляю промоутером, маю в місяць 1000 гривень. Ну і плюс стипендія. Але батьки грошей не дають, то мушу економити. За гуртожиток 100 гривень даю — халява. Але всі гроші йдуть на одяг, взуття, транспорт. Маю дівчину, то треба і в кафе її зводити. А так із харчів переважно — смажені яйця і картопля.
Студент-фізик 20-річний Олег ходить до їдальні щодня.
— Узагалі-то я любітєль піци, хот-догів. От і доївся, — сміється. — Тепер мушу брати собі тут щось рідке. Найбільше смакує гороховий суп. Порція всього 1,7 гривні. Беру дві, наїдаюся на півдня. Нагло буде з боку ректорату ціни піднімати. Універ і так жирує — он платників кожного року більше набирає. Прикладні лінгвісти за рік платять 8 тисяч. Ясно, у них бабла і на ресторан хватає. Але ж є студенти і з бідних сімей.
Неподалік політехнічного університету, вздовж вул. Степана Бандери і бічних провулків — із десяток піцерій, кафе і ресторанів.
— Студенти часто заходять. Але беруть пиво і якісь закуски до нього. Тратять 15-20 гривень. Повноцінні обіди рідко замовляють, вони в нас по 35-40 гривень, — розповідає працівниця піцерії "Нью-Йорк" 22-річна Ірина.
У Львівському національному університеті ім. Франка не планують підвищувати ціни.
— Ми збитків не маємо, бо ввели картковий розрахунок, — говорить директор їдалень 58-річна Світлана Бородіна. — Таким чином ведемо облік наших студентів. Чужих не годуємо. За останній рік маємо прибуток 47 тисяч гривень.
2 
1
Коментарі