"Порівнювати треба з минулим. Тоді видно поступ"

Я – кочівник у часі та просторі.

За гороскопом я – Близнюки. Це передбачає поєднання двох особистостей. Коли музикантові набридає грати на гітарі, береться за роботу перекладача. І навпаки.

Музика – логічна емоція. Або емоційна логіка. Тонка вібрація, побудована на математичних законах, яка допомагає відчути Всесвіт. Її не може не існувати. Вібрації – основний закон природи. Тож у всьому живому й неживому є музика.

Вдалий переклад хочеться співати, як пісню.

Спогади про дитинство – одні з найприємніших. Народився й ріс у Кременці, гуляв горами, пас козу. Хоч останнє не подобалося.

Батьки часто переїжджали. Щоразу доводилося починати спочатку. В Кременці добре вчився, мене любили вчителі. В Дубні – навпаки.

 

Мабуть, у мені є циганська кров. Якщо довго сиджу на одному місці, починається депресія.

Батьки розлучилися, коли мені було 6. Пам'ятаю, як тато йшов, а я біг за ним на вулицю, плакав.

Мама любила тварин, підгодовувала. Вони за нею табунами ходили. Коли померла, до хати прилетіли пташки. Сіли на підвіконня, почали співати. Наче прощалися з нею.

Мене віддали на фортепіано. Бунтував, вимагав, щоб забрали з музичної. Увесь час грав нудні гами, арпеджіо. Тоді мене перевели на баян. Ще його роки чотири відмучив. Після того зненавидів музику. Якби тоді мені сказали, що стану музикантом, не повірив би.

Дід дослідив свій родовід на багато колін. Писав у щоденнику, що його предки могли одною рукою перерубати дуба.

Прапрапрадід дожив до 106 років. Вже й набридло йому. Раз підкликав онука, мого 5-річного діда, дістав з-під подушки заначку й попросив купити в корчмі четвертушку горілки. Випив її, склав руки на грудях, усміхнувся і відлетів у небеса.

Нецікаво жити зі знанням, коли помреш. Увесь час думатимеш лише про смерть.

Сумніваюся, що хтось щиро шкодує за совдепією. Сумують за дитинством і молодістю.

Брат давав слухати записи світових рок-н-рольних шлягерів. Я хотів розуміти, про що ж співають. Шкільних знань мови бракувало. Тому й вступив на англійську філологію.

У гуртожитку мешкав з Олегом Лишегою. Разом прогулювали пари з історії партії та історичного матеріалізму.

Кагебісти часто мали контакти зі студентами-філологами. До мене теж підходили. Питали про Лишегу. Розповів мамі. Вона: "Не дай Боже! Якщо зв'яжешся з ними – то вже на все життя". Став грати вар'ята. Говорив з ними російською, вдавав, що нічого не розумію.

Знав, що серед друзів є такі, які можуть закласти в будь-який момент. Але не почувався зрадженим. Розумів, у якому світі живемо.

Коли вперше затримали, геть про себе не думав. Просив лише за першу дружину Катерину. Вона була на останньому місяці вагітності. До честі кагебіста, який вів мою справу, її не рухали. Тож можу сказати, що серед них були й шляхетні.

Помираючи, людина скидає з себе лише земний одяг. Стає краплиною, яка зливається з всесвітнім океаном.

Іноді друзі, які вже покійні, приходять до мене у снах. З Лишегою випиваємо чарчину. Він сміється моцартіанським сміхом. Йому там добре й легко. Можливо, краще, ніж нам зараз.

Кожна релігія має в собі щось, що докупи з іншими релігіями дає зрозуміти повну картину світу. Це як дивитися на гору з різних сторін і мати за орієнтир щось інше – дерево, ріку чи луку. Для когось Бог – це дерево, для когось – ріка.

Всі у світі нарікають. Це легше, ніж відшукати світло.

Проблем у нас багато. Але їх ніколи й не буде менше. Треба віднайти баланс між ейфорією і трясовинням.

Порівнювати треба з минулим. Тоді видно поступ.

У 1970-х художник-гіпі Орест Яворський хвалився, що був у Києві й розмовляв там тільки українською. "Та ти шо! У Києві?" – дивувалися ми. У 1980-х у Львові не було жодного рок-гурту, який співав українською. А тоді з'явилася "Аптека", й це було неймовірно.

Війна на сході стала несподіваною лиш у своїй наглості. Те, що вовк нарешті скинув овечу шкуру, принесло полегшення.

Колись в Україні поставлять пам'ятник Путіну – людині, яка згуртувала націю та вберегла країну. Ніхто не зробив би цього краще за нього.

Найперше від війни втомлюються ті, хто сидить удома на печі. Там легко втомитися – піч гаряча, тисне в кістки. Був на передовій, там хлопці втоми не відчувають. Вірять у перемогу.

Не маємо не те що права на поразку, а навіть на думки про неї.

Те, що музиканти – ловеласи, на 87 відсотків правда. Концерти, адреналін, емоції, дівчата. Багатьом це туманить голову, про наслідки думають рідко. В молодості теж був таким. Але є і решта 13 відсотків – чемні рок-н-рольники. Став ним, коли подорослішав.

Уперше закохався у 8 років у старшу на рік дівчинку. Наснилася мені, перші полюції викликала. На лінійці помітив, що в неї панчохи спущені, неелегантсько так. Вмить усе минуло. Без трагедій, драм. Вона й не знала.

Якось ми з театром "Не журись!" полетіли на гастролі в Канаду. Після концерту мене вирішили познайомити з красивою дівчиною. Я одразу впізнав. Кажу: "Вона ж була на нашому концерті у Львові! Сиділа в другому ряду". Не міг не помітити її серед тисячі глядачів, бо була там найкраща.

Дружина молодша від мене на 18 років. Не сказав би, що відчуваю різницю. Чомусь ніколи не жартуємо про вік. Може, це й добре.

Завжди любив дівчат. Мабуть, за це й маю чотири доньки.

Двійняток зачали на День закоханих. Ще до народження придумали імена – Зірка й Квітка. Але як котру назвати, не знали. Коли народилася перша, її взяла на руки медсестра, яка мала квітки на халаті. Так усе й вирішилося.

Мотря мала народжувати, коли я закінчував перекладати Гаррі Поттера. Розумів: з'явиться малеча, провалю всі дедлайни. "Дітки, не поспішайте, ще трошки! Вам там так тепло, так добре. Почекайте ще", – говорив їм увесь час. Вони чемно послухалися. Народилися, щойно я закінчив.

Не почуваюся на свій вік. Питання тільки, чи це моя внутрішня дитина ще не встигла подорослішати, чи навпаки, на старості років я починаю дитиніти й маразміти.

Усе в житті змінюється. І люди теж. Бажано, щоб лише на краще.

Якщо дивитися на світ одним оком, він плаский. Чоловік і дружина – це два ока, які разом можуть побачити всю красу довкілля.

Востаннє бився на гастролях у Монголії. Зі "Смерічкою" виступали у військовій частині. Солдати вгостили авіаційним спиртом. Ми напилися й почали бійку. За пів години мирилися, цілувалися й обнімалися.

У молодості хотів бути мудріший. А коли помудрішав, волів би стати молодшим. Більше нічого й не міняв би.

Усі погані епізоди в житті закінчувалися добре. Якби мене не від­рахували з університету за три місяці до диплома, можливо, досі вчителював би в сільській школі. А так зайнявся музикою.

×