"Українців об'єднують перемоги. Маємо показувати світу здобутки й силу"

Треба приділяти багато уваги армії та культурі. Перша захистить фізично, а друга не дасть знищити ідентичність, за яку боремося, – каже експертка з комунікацій Любов Цибульська

Українська асоціація футболу перед Євро-2020 презентувала форму збірної з картою України, де був зображений окупований Крим. Росія намагалася змусити Спілку європейських футбольних асоціацій, УЄФА, заборонити її. Ідея з картою була вдала?

– Тема Криму – подразник для Росії. Усі ці роки вона намагається легітимізувати Крим як російський. Нам треба нагадувати, що міжнародне право вище за її пропаганду. Політичні меседжі суспільство важко сприймає, а оригінальні форми подання нашого "я" стають вдалими.

Росія хоче деморалізувати, втомити нас війною. Але ми готові боротися. Важливо відчувати гордість. Футбол – не тільки про ідентичність, а й про самоповагу. Кремль тут припустився комунікативної помилки. Але не міг інакше, бо ми зачепили "скрєпу". Анексія Криму – їхня найбільша хиба. Все, що РФ робить далі, – її продовження.

Які ще інструменти може використовувати Україна в інформаційній війні з РФ?

– Це гібридна війна, де всі інструменти стають у нагоді. Росіяни гостро реагують щоразу, коли йдеться не лише про кордони, а й культуру, музику, кулінарію – все, що становить нашу ідентичність. Це помітно і з історії з українським борщем (Google Росія і Федеральне агентство з туризму запустили на платформі Google Arts & Culture проєкт "Розкуси Росію", де опублікували список 10 російських страв. Серед них – український борщ. Згодом у компанії змінили назву проєкту на "10 страв, які вплинули на російську кухню". Наше Міністерство культури внесло борщ до списку нематеріальної культурної спадщини України. Київ подав заявку на включення страви до культурної спадщини ЮНЕСКО. – Країна).

Кілька місяців тому в Українському кризовому медіа-центрі опублікували статтю, як Росія привласнює кухні інших народів – української, білоруської, литовської, кавказьких країн. Текст був жартівливий. У відповідь нас знищували в російському сегменті твіттера, потім показували публікацію у програмі пропагандистки Ольги Скабєєвої. Вони не готові до деколонізації – це логічна реакція для шовіністичної країни.

Протидіяти дезінформації треба весь час. Цей ворог із нами вже кілька століть. І нікуди не дінеться. Добре, що український борщ винесли на світове обговорення. Була ілюзія, що про це у світі й так знали. Та не всі в курсі, де розташована Україна. Лише в останні роки почали розуміти, ми – не частина Росії.

 

Ми програємо інформаційну війну за кордоном чи навпаки?

– Залежить від майданчика, від країни. Наприклад, слово Росії залишається вагомим у Парламентській асамблеї Ради Європи. Санкції проти народного депутата Олексія Гончаренка у відповідь на скаргу російської делегації – чергове підтвердження (у квітні Олексій Гончаренко отримав два зауваження від голови ПАРЄ Гендріка Демса. Перше – за демонстрацію українського прапора, простреленого російськими кулями на Донбасі. Друге – під час запитання канцлеру Німеччини Анґелі Меркель назвав Путіна вбивцею. Досі не може виступати, працює в кулуарах і комітетах. – Країна). Пояснюється це тим, що Росія робить значні внески в бюджет Ради Європи.

У міжнародній сфері Україна успішно протидіє РФ. Є багато достойних голосів, які за нас борються. Це великою мірою заслуга Міністерства закордонних справ. Воно – одне з найефективніших в уряді.

Ще один важливий фронт – боротьба України в міжнародних арбітражах. Деяких речей треба добиватися роками. Не втомлюватися, не зневірюватися, а працювати. Коли є навіть незначний поступ, його варто підтримувати, а не таврувати.

Які наші слабкі сторони в цій боротьбі?

– Нам досі важко працювати з наративами про фашистів і ультраправих на міжнародній арені. Росія просуває тезу, що ми історично колабораціоністи. Робить це й щодо країн Балтії, Польщі. Після вибухів на складах боєприпасів – щодо Чехії (вибухи в селищі Врбетіце сталися 16 жовтня і 3 грудня 2014-го. Внаслідок першого загинули дві людини. Чехія звинувачує в підриві Росію. – Країна). Мовляв, країна співпрацювала з вермахтом. А на Заході все, що стосується фашизму, – чутлива тема, якої ніхто не толерує. Будь-які звинувачення сприймають як правду.

У нас забирає багато зусиль відбивання атак і звинувачень. Постійно виправдовуємося. Ведемо не наступальну, а оборонну війну. А маємо проштовхувати свій порядок денний. Розробити такі наративи, залучити інші міністерства, щоб вони взяли їх у свої комунікації. Для цього важлива внутрішня підтримка суспільства.

Нещодавно Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки взяв участь у презентації дослідження про те, як пропаганду використовують для підривання демократичних цінностей та інституцій в Україні. Які з цього ваші висновки?

– 40 відсотків українців вірять, що Україна перебуває під прихованим зовнішнім управлінням Заходу. Що є куратори, кредитори та "прислужники Сороса". 39 процентів переконані, що Міжнародний валютний фонд хоче використовувати українські землі. 25 відсотків думають, що США розгорнули в Україні мережу біолабораторій. Поширена думка, що будь-яка міжнародна допомога насправді є пасткою.

Конспірологія дієва в багатьох країнах. Психологи пояснюють, що це пов'язано з безпекою. Люди почуваються захищеними, коли нібито володіють інформацією. Простіше думати, що все недобре навколо затіяв Сорос.

Нам треба пояснити суспільству, як реформи та міжнародна інтеграція посилять безпеку й рівень життя. Уряд повинен усунути першопричини конспірологічного мислення – підвищити свободи людей за ширшої присутності громадян у врядуванні, дати їм відчуття безпеки.

 

Однією з наших перемог в інформаційній війні називаєте утримання санкцій Заходу проти РФ упродовж семи років. Нещодавно США скасували обмеження щодо оператора "Північного потоку-2". А президент Франції Еммануель Макрон вкотре наголосив на неефективності економічного тиску на Росію. Втрачаємо позиції?

– Будівництво газогону шкодить не тільки нам і Польщі, а й усій Європі. Північноатлантичний альянс був відповіддю на Другу світову війну. Зрозуміли тоді, що краще існувати в системі колективної безпеки. Цим починають нехтувати. Щойно Росії вдасться цим проєктом роз'єднати Євросоюз, легше буде побороти кожну з його країн.

РФ має потужне лобі в Європі. Зокрема у Франції. Працює не лише через медіа, а й через політику та культуру. Намагається всіх переконати, що санкції не працюють. Якби справді не були ефективні, вона не витрачала би стільки зусиль, щоб донести цю тезу. Кілька років тому вигадали схему: на всіх конференціях і круглих столах у Європі була людина, яка казала, що цей механізм неробочий, а допомагає російським виробникам стимулювати внутрішній бізнес. Та економіка РФ після анексії Криму постійно слабшає. Менше витрачають на військово-промисловий комплекс. Дії санкцій в один момент не відчули всі росіяни, але добре зрозуміло олігархічне оточення Путіна.

71 відсоток українців вважає Росію агресором, свідчать березневі результати опитування групи "Рейтинг". 22 відсотки дотримуються протилежної думки. Останніх найбільше серед жителів Сходу. Про що свідчать ці дані?

– Хоч би скільки Росія вливала ресурсів, цей показник не збільшується. Приблизно однаковий упродовж останніх років – одна п'ята країни живе у пропагандистській бульбашці. Про це свідчить і рейтинг проросійських партій. Москва працює з місцевими елітами – органами безпеки й оборони, судами, політиками, активістами. Найбільше – на Сході та Півдні країни. Але і в інших регіонах теж. Центральна влада недооцінює ці ризики. Усвідомлює їх лише на виборах. Такі кандидати часто купують ключові посади на місцях. Застосовують адмінресурс на голосуванні. Єдиний спосіб протидіяти – розслідувати та викривати діяльність агентів впливу Кремля на всіх рівнях.

Раджу читати аналіз зламаної пошти радника Путіна Владислава Суркова – SurkovLeaks. Там чітко видно, як Москва працює з регіонами. Коли депутат Ілля Кива й "Опозиційна платформа – За життя" проводять акцію біля посольства США начебто з визволення України від зовнішнього управління, зрозуміло: це методичка з цих листів.

Сурков назвав засоби гібридної агресії Росії проти України. Це сила спецслужб, м'яка сила в культурі, науці, спорті, сила економічного та політичного впливу. Наскільки Москві вдається впливати на цих напрямках?

– Вона вважає себе сильнішою, ніж є насправді. Але не досягла цілей. Скільки років минуло, а ми тримаємо їхні війська там, де зупинили 2015-го. Світ не визнає Крим російським. Кремль витрачає великі кошти на гібридні війни. Коли інтенсивність воєнних дій спадає, Росія активніше просуває культурний вплив. Не буде фізичної небезпеки, залишаться кіркорови й моргенштерни – спрямовані на знищення нашої ідентичності, на просування тези про "один народ". Дедалі важче чинити спротив, але маємо зібрати всі сили. Якщо захоплять ідентичність, то й військ не треба.

Які довгострокові наслідки матиме закриття каналів Віктора Медведчука? Чи зможе президент усунути його вплив на українську політику?

– Це потужний крок у боротьбі з російською пропагандою. Бо це не медіа, а агенти російських спецслужб. Але очевидно, що не можемо лише забороняти. Російська пропаганда гнучка. Замінити російський контент можна тільки іншим культурним продуктом. Наприклад, наш український дубляж став якіснішим від російського.

Свого часу ми заборонили російські телеканали й соцмережі. Цього не зрозумів Захід. Та якби у Франції чи Німеччині агресор окупував частину території, залишив там 40 тисяч військ, транслював свої канали, викрадав приватні дані військових, геолокації та спрямовував туди вогонь, не говорили б, що закриття соцмереж – це питання свободи слова. Важливо пояснювати контекст. Канали Медведчука зневажали державність. Йшлося про самозбереження. Але до зменшення впливів російських агентів ще далеко. Є канали "Наш", "Інтер", проросійський блогер Шарій, є небезпечні телеграм-канали.

Як Росія використовує соціальні мережі для дезінформації?

– Фейсбук почав боротися з дезінформацією після втручання Росії в американські вибори 2016-го. Москва намагалася поляризувати американське суспільство через соцмережі. Однак, коли ми казали про розпалювання ворожнечі, ботів і тролів у 2014–2015 роках, американці не чули.

Перемогою став прецедент з ютюбом. Україна звернулася до компанії, й та заблокувала канали Медведчука, які перейшли туди після санкцій Ради нацбезпеки й оборони.

Великою перемогою стала співпраця фейсбуку з українськими фактчекерами StopFake і VoxCheck. Не можуть видаляти дезінформацію, але повідомляють соцмережі, що певне повідомлення брехливе чи маніпулятивне. Недавно фейсбук заблокував низку російських статей про начебто затримання "українських неонацистів" у Воронежі. Організація StopFake визначила, що ці "українські неонацисти" не мають нічого спільного з Україною.

Що Україна має сказати світу про себе насамперед?

– Показувати, що ми – сильні. Ніхто не хоче дружити зі слабаками. Маємо говорити про здобутки на державному, громадянському, особистому рівнях. За кордоном розказувати, чим пишаємося. Не приймати наративів про фашистів, легкодоступних жінок і громадянську війну.

Протидіємо найбільшій країні світу, яка вкладає шалені кошти в озброєння. Попри систематичне цілеспрямоване знищення української армії до 2013-го здійснили фантастичний стрибок. Повинні бути приклади успішних реформ. Децентралізація заохотила виявляти ініціативу. Є система державних закупівель Prozorro, електронне самоврядування, сільське господарство, IT-сфери. Маємо поступ у всіх галузях. Наші найбільші проблеми – це російські впливи й корупція. Треба приділяти багато уваги армії та культурі. Перша захистить фізично, а друга не дасть знищити ідентичність, за яку боремося.

Що об'єднує українців?

– Перемоги, якими можемо пишатися, – у спорті, культурі, мистецтві, музиці, моді. Українцям треба плекати образ переможця і воїна. Ми надто часто готові посипати голову попелом. Але скільки століть нас намагалися знищити, а ми вистояли. Ніколи не були настільки вільні, як зараз. У нас за плечима два успішних Майдани, багата історія та культура. Ми – європейська нація.

Чого ми досягли за 30 років?

– Під час революцій витягували себе з інформаційного, культурного спільного поля з Росією. Коли виберемося зі смертельних обіймів північного сусіда в усіх сферах – енергетичній, культурній, економічній, політичній, – заживемо краще. Усе деструктивне походить від окупації, в якій ми перебували стільки років.

×