"Влада хоче зробити тупе кіно, в якому нам відведена роль масовки"

Маємо утримати країну від обвалу в білорусько-російський тоталітаризм, – каже журналіст Роман ЧАЙКА

2022 рік обнадіює чи навпаки?

– Хаос наростає. Рік буде важчий за 2021-й. Хотілося б, щоб не став трагічним стосовно внутрішньої суспільної ситуації. Якщо рвоне – буде не як 2014-го. Й Адольф Путін поводитиметься по-іншому, і народ наш – також. Може статися те, що любили більшовики, – бунт холодильників, батарей і шлунків. Оцього боюся. Система максимально йде в рознос.

Які виклики стоятимуть 2022-го для України?

– Перший – втримати країну в теперішніх кордонах. У нас цілі регіони контролює Росія або п'ята колона. "Вата" там становить більшість, незалежно від того, скільки снарядів прилетіло в попередні роки. Хіба що міна залетить у спальню – тоді у "вати" може бути просвітлення. Другий виклик – втримати лінію фронту. Окопна війна виснажлива. Але поступатися в ній не можна, щоб не отримати наступу Росії з усіх напрямків – із білоруського, російського, придністровського та кримського. Третій виклик – утримати систему від обвалу в білорусько-російський тоталітаризм. Влада мріє про цей сценарій. Хоче зробити тупе кіно, в якому нам відведена роль масовки. Раніше були зеківсько-мафіозною республікою, а тепер – офісно-кавеенівською. Коли обрали президентом двічі зека й віддали країну донецькій банді – це був наш перший рекорд з унікальності. Другий встановили 2019-го. Хоч він ніби у тренді світового популізму й постправди.

Я називаю українців сексуальною меншиною – їх у країні 8–10 мільйонів. Але треба, щоб ця меншина втримала країну, як 2014-го.

 

Що було головною тенденцією минулого року?

– Резонанс є суттю цієї системи. Кожен факап влада намагається загасити розголосом наступного зашквару. Коли прориває газогін і утворюється вогнева свічка, її пробують прибрати вибуховою хвилею. Не можу виділити одну подію – резонанс іде по висхідній. Можна лише підкреслити результат – втрачаємо підтримку геополітичних союзників. Якщо від нас відвернуться Литва й Польща – залишимося самі, як палець Гео Лероса перед мордою Зеленського (4 листопада 2021-го депутат Лерос під час виступу з трибуни парламенту, коли йому вимкнули мікрофон, показав у бік президента середній палець. – Країна). Ми непереконливі для світу у власному прагматизмі.

Найважливіше – не втратити європейської перспективи. За минулий рік ми цивілізаційно відкотилися до рівня 2013-го. Риба гниє з голови в турборежимі.

Наприкінці 2021-го стало відомо, що керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов живе у приватному будинку під Києвом із помічницею президента Марією Левченко та її чоловіком, ексзаступником міністра внутрішніх справ Олександром Гогілашвілі, який, імовірно, є громадянином Росії. Про що свідчить цей скандал?

– У суспільстві є великий запит на класову ненависть до тих, хто був при владі. Це більшовизм, помножений на глибоку закомплексованість. Коли після концертного туру по Донбасу я потрапив у Кривий Ріг, дуже захотів назад у Донецьк. Бо Кривий Ріг – чорна діра, хай пробачать мене місцеві патріоти. Уявіть, яка генерація вілкулів та інших потвор з'являється там. І ці закомплексовані дітиська після тупорилого серіальчика приходять до влади. Це не соціальний ліфт, а катапульта. Коли міністру внутрішніх справ дають заступника з російським паспортом і кримінальним провадженням у РФ, це неможливо виправдати. Держава, що створює систему самознищення, – помилка біології. Рефлекс самозбереження закладений в організмі з народження. Ми маємо це колективне єство, але в тих, хто ним керує, цього інстинкту нема.

Вагнергейт – наслідок цієї ж проблеми?

– Поки що не знаємо всіх деталей передавання інформації, не можемо стверджувати. Не певні, хто сидить біля Голобородька – агент чи корисний ідіот. Маємо історію в дусі нетфліксівського серіалу "Батьківщина". В афганському полоні знайшли американського сержанта Броуді, й усі сезони намагаються з'ясувати, він – терорист чи жертва бойовиків? Подібна історія була з Надією Савченко. Росія створила для нас картинку – дівчина матом криє Путіна. Зліпила героїню й використала для підривної діяльності під час її депутатства. Чи не те саме роблять з єрмаками й демченками (перший заступник секретаря Ради національної безпеки Руслан Демченко 2010 року наполягав на підписанні Харківських угод. – Країна) – ми не знаємо. Є факт зриву спецоперації. Внутрішній наслідок – брехня влади. Зовнішній – із цією державою не можна співпрацювати у спільних операціях. Як можна довіряти спецслужбам, які не ловлять шпигунів? На наших очах ледь не щодня із західних країн висилають російських дипломатів як шпигів. А в нас знімають відосики.

Що може призвести до масових протестів?

– Хто пройшов справжній Майдан у 2013–2014 роках, розуміють: вигнавши банду Януковича, отримали російську агресію. Москалі, як завжди, використали момент найбільшої слабкості, щоб загарбати землю. Люди зараз обережно дивляться на Майдан як на форму перезапуску влади. Бо з руйнацією всіх служб безпеки та путінською армадою по всьому периметру Майдан у стилі 2014-го закінчиться не у Криму, а в Рівному і Львові. Потреба оновлення парламенту та зміни президента зростає щогодини. Зараз маємо кризу на кризі. Це називається "ідеальний шторм". Можемо отримати протест жлобів, які є поза суспільством і громадянськими обов'язками. Для них Майдан буде виступом порожніх каструль і холодних батарей під гаслом "все поділить".

У соціальному плані Революція гідності була різна. Я бачив утриманок, які в кабріо­летах підвозили шини. І бомжів, які приносили пляшки для коктейлів Молотова. Були цінності, що об'єднували цих людей.

Зараз маємо нову генерацію в тіктоку, яка є більшими совком, ніж більшовики в часи Дзержинського. Тюнінговані Павлики Морозови з айфонами – це наша влада. Їхні предки завжди обирали сторону окупанта.

Влада боїться активної частини України, а голоси їй потрібні від совково-жлобських 73 відсотків. І вона розривається в риториці. А раптом напад Росії або новий Майдан – на кого спиратися? "Вата" ніколи нікого не захищала. В разі небезпеки проукраїнським громадянам доведеться захищати державу і притому – Зеленського та носіїв совка.

Часто доводиться чути, що люди вже не вимагають реформ, стомилися.

– Активних членів суспільства десь шість-вісім мільйонів. Вони не могли втомитися від реформ, хіба від боротьби з більшою бандою, що множить на нуль усі зусилля. Це втома Дон Кіхота. Знесилилися негромадяни. Але вони від усього втомлюються – від війни, якої не помічають, від податків, яких не платять, від заздрості до успішніших.

Активна частина розчарована, бо не може вийти на режим хоча б "50 на 50". Вона завжди в меншості. Це наклалося на світові тенденції – цифровізацію й деградацію. Що простіший доступ до інформації – то тупіший користувач. Радянські школярі, які вивчали історію України з передрукованих на цигарковому папері видань Грушевського, мали більше знань, ніж сьогоднішні випускники зі смартфонами.

Наслідок – всесвітня перемога простих рішень. У державах з інституціями й процедурами спрацьовує механізм захисту від дурнів. У Польщі зараз теж популізм і конституційна криза, але є вироблений польський спільний знаменник і гарантії безпеки – членство в Північноатлантичному альянсі та Євросоюзі. Отже, треба грати за правилами. Тому суспільство там може тримати колективну оборону проти ідіотизму. А ми не встигли нічого побудувати, як прийшли Павлики Морозови й усе поваляли.

Треба набувати вміння думати. Це більше за освіту.

 

Чим буде другий термін Зеленського?

– Вони грають у другий термін – це очевидно. Звідси й намагання одержавити телевізор – зробити російськомовний канал "Дом" рупором своєї пропаганди. Це робиться для знищення опонентів і залякування активної частини суспільства. Влада щодня втрачає підтримку, тож чинитиме все більше "бєспрєдєла" для результату. Його можна буде досягнути тільки по-лукашенківському. Зеленський – уже чемпіон із порушень Конституції й законів, навіть Янукович менше їх ламав.

Кажуть, що Зеленський своїм президентством відіб'є в людей бажання бачити нові обличчя у владі.

– Навпаки – зберігається запит більшості на позасистемного. Для потенційного радянського виборця це буде, як "Комаровський у гостях у Гордона" ("Лікарю, ми лохи?" – запитав у педіатра під час інтерв'ю журналіст. "Ми лохи. Реальні. І я почуваюся винним", – відповів Комаровський. Назвав помилкою рішення публічно підтримати Зеленського на виборах 2019-го. – Країна). Але цей запит на позасистемність – ризикований. Означає, що можна й коня ввести в сенат або будь-якого Гордона зробити президентом.

Зеленський фактично оголосив війну олігарху Ахметову. Чому? Хто переможе? Ахметов створить нову партію?

– Уже це робить. Для Ахметова зліпити партію з пулу м'ясорубки Шустера – просто. Він відкладає яйця в п'ять-шість гнізд. Хоче переграти владу, яка загрожує його бізнесовій імперії. Вона вимагає бабки на "Велике будівництво" й садівни­цтво. І притому домагається від Ахметова партнерства. Влаштовує енергетичну кризу, а його ДТЕК має надати вугілля та врятувати державу. Чи захоче Ахметов ламати владу ціною держави? Не знаю. Акція "Гудок Ахметова" (у травні 2014-го на підтримку єдності України пропонував увімкнути гудки на підприємствах Донецька, а автомобілістам – сигналити. – Країна) була суперечлива. Навіть Коломойський спрацював мудріше – організував оборону в Дніпрі, захищаючи водночас і свою імперію, і Україну. Просто збіглися інтереси.

Соратники Зеленського вірять, що політика – те саме, що вони робили в "95-му кварталі". Їхній злочин у тому, що змусили багатьох повірити: політики такі ж тупі в житті, якими вони їх зображали на сцені. Жартували зі "злочинної влади", аж доки самі не стали нею.

Українізація триває чи на паузі?

– Ми не маємо українізації – лише певні законодавчі зміни, що давали україномовному контенту більше шансів дійти до українців. Книговидання, музичні квоти – допоміжні механізми. В цивілізованих ізраїльтян були мовні патрулі, що карали за порушення закону. Ми цього не маємо. Навіть у мовного омбудсмена нема законодавчого механізму, щоб покарати порушників.

Відповідальності не несуть ні канал Мураєва за російську пропаганду, ні Пінчука – за обхід мовних квот, ні "Дом" – за совковий контент. Є простий ефект: якщо відкриваєш кран – за годину маєш повну ванну. Пару років тому ми це зробили – тож маємо більше музичного, видавничого, ютюбівського контенту, кіно й театру. Зараз прямих можливостей перекрити крани нема, але відсутня й підтримка. Все йде за інерцією.

У кінематографі почалася діяльність, яка могла за 10 років вивести на кіновиробництво. Але вже два роки гальмують. Мовляв, нащо нам патріотичне кіно, треба знімати розважалку. Остаточно справи не зупинили, патріотичні фільми виходять, але не в тому обсязі, щоб змінити суспільство. Письменників, наприклад, зупинити не можуть.

×