Парламентські вибори показали: "біло-блакитна" влада створює мережу негласного, "м'якого" агентурного контролю над громадсько-політичною сферою – в кожній організації, мікрорайоні чи дворі. Це нова, недооцінена загроза, протистояти якій зможе лише громадянське суспільство.
Вибори 2004-го і 2010-го років сформували в масовій свідомості стереотипні уявлення про людей, на яких спирається влада Віктора Януковича. Це брутальний голомозий "спортсмен", закомплексований міліціонер у формі, агресивна товста начальниця ЖЕКу, мітинговий бомж з символікою ПР. Такі типажі не зникли, але на виборах-2012 поряд з ними з'явився інший, значно небезпечніший різновид: всюдисущий, вмотивований секретний агент-провокатор.
Працюючи в проектах із прозорості виборів, ми зіткнулися з десятками прикладів обережного, "м'якого" спротиву в різних регіонах та ситуаціях. Маленький чоловік неймовірно старався відвести групу моніторингу від акції "регіоналів" у Дніпропетровську: діставав смішні посвідчення, тікав від камери, імітував серцевий напад. Але не опустився до насильства, прямих погроз, незаконних дій. З'ясувалося, це відставний "опер"-ветеран на зарплаті в кандидата від влади. На дільниці, де очікувались фальсифікації, незалежного спостерігача "атакували" не братки чи "Беркут", а жінки. Так само витонченим способом. Секретар комісії почала нав'язливо, але талановито фліртувати. А спостерігачка лесбійського вигляду – натужно висміювати й провокувати на конфлікт. Жодна не представляла Партію регіонів чи владного кандидата. Щойно підрахунок голосів завершився перемогою ПР і без актів про порушення, обидві "акторки" різко забули про "ворога". На засіданні окружкому в Києві літня жінка майстерно відволікала журналіста від представників "проблемної" дільниці. "Тихушницю" виказала міліцейська рація, яка раптом закричала в кишені її супутника.
Всі ці люди занадто спокійні й упевнені, щоби допомагати владі з примусу чи через власні переконання. Не факт, що їх утримують безпосередньо держструктури. З технологією давно знайомі ті, хто займався виборами на Донбасі, наприклад, у Красному Лучі. Мережа стукачів та провокаторів там з часом доповнила "братву" з дев'яностих. Саме за допомогою цих сил "біло-блакитні" 15 років контролювали свій базовий регіон. У 1988-1992 рр. "рухівці" зустрічали сотні подібних випадків по всій Україні.
Добра новина в тому, що "сексоти" не вдадуться до прямого насильства й не підтримуватимуть владу, яка зловживатиме ним. Адже це знищить їхнє мікросередовище, їх робоче місце. Крім того, мережа агентів має бути справді розгалуженою й високооплачуваною. Її утримання може виснажити режим так само, як апарат КПРС-КДБ виснажив радянську економіку.
Погана новина: масовість сексотів може деморалізувати молодих, менш впевнених у собі людей. Технологія локального придушення "чужих", інакшемислячих працює краще, ніж контроль їх пересувань і зв'язків. Наштовхуючись на обережний опір в різних місцях, легко відчути себе "білою вороною" і втратити віру в справедливість. Адже наймолодше, "післямайданове" покоління активістів занадто звикло до демократичних умов і примітивних опонентів.
Є прості правила, виконання яких дозволить мінімізувати втрати від тиску мережі провокаторів. По-перше, активісти й правозахисники мають бути максимально прозорими в своїй діяльності й вимагати цього від інших. Творити й зміцнювати вільний простір – незалежне громадянське суспільство. Цьому сприяють сучасні інформаційні технології. В кожному дворі й колективі має бути свій "антиагент", який домагається публічності й законності щодня. В такому середовищі дії провокатора набагато помітніші. По-друге, виборену у відкритій боротьбі владу слід застосовувати. Сексот – це несамостійний психологічний тип, який поважає силу (не насильство) й послідовність навіть більше за гроші. Агенти "біло-блакитних" з'явилися не в 2002-му, коли "донецькі" почали смітити грошима, а в 2006-му – коли "помаранчеві" чомусь остаточно "пробачили" 2004-й.
2 
1
Коментарі
12