Невдовзі після прийняття Верховною Радою законопроекту "Про засади державної мовної політики" Луганська обласна рада під головуванням Валерія Голенка провела мітинг на його підтримку.
Учасниками тисячного мітингу були представники Партії регіонів і Молодіжної організації ПР з усієї області, учні шкіл і вишів, працівники заводу "Маршал", директором якого є улюбленець Олександра Єфремова Сергій Горохов, і донські козаки, які, окрім державного статусу російської мови, вимагали ще запровадження митного союзу з Росією.
Запам'ятався емоційний та разом з тим до смішного надуманий виступ однієї вчительки, яка сказала, яка вона сьогодні безмірно щаслива, адже, нарешті, настав час, коли вона, етнічна росіянка, може без страху народжувати свою дитину й під час пологів кричати своєю рідною мовою, а її дитина перше слово зможе тепер сказати мовою своїх предків, а не мовою державною.
Запам'ятався виступ вчительки, яка сказала, яка вона безмірно щаслива, що нарешті вона, етнічна росіянка, може без страху народжувати свою дитину й під час пологів кричати своєю рідною мовою.
На цей захід мене особисто не запрошували. Ідучи в українській сорочці, я просто стала випадковим його свідком. Підійшла до одного хлопця, який тримав прапор Партії регіонів, і спокійно спитала, чи має, на його думку, в Україні право на існування українська мова? Він сказав, що на моє запитання відповідати не буде. Тут підбігли три активістки Партії регіонів і стали відганяти мене від того хлопця, вигукуючи, що я провокатор і націоналістка.
Тоді я вирішила підійти до головних розпорядників Мітингу зі штабу місцевого осередку ПР і записатися на виступ біля мікрофона. Звісно, говорила з ними я українською мовою, представилася як кандидат філологічних наук, доцент університету. Ті мені дали відкоша: "Мы бандеровцам слово не даём, идите себе на свой националистический митинг!" У відповідь я спитала: яка ж я бандерівка, якщо народилася в Донецьку, живу в Луганську, та й за віком я ніяк не могла служити в УПА? Але достатньо було моєї української мови та сорочки, щоби до мікрофона мене не підпустили.
Української мови та сорочки було достатньо, щоби до мікрофона мене не підпустили.
А я хотіла присутнім на мітингу захисникам російської мови розповісти про те, як нещодавно одна чиновниця Луганської облдержадміністрації вимагала від мене, щоб я говорила з нею виключно російською, бо вона, бач, не вивчала в школі українську, і при цьому зухвало сміялася з моєї мови. І нагадати про те, що сьогодні в Луганську, за офіційно наданою мені інформацією, немає жодної українськомовної школи, а окремі українські класи шляхом "оптимізації" перевели на російську мову навчання. І про те, що в кіосках обласного центру немає жодної газети, виданої державною мовою. А потім – спитати в учасників мітингу: а що ж буде тепер, після ухвалення закону, який вони так завзято підтримують?
Мої вишита сорочка й українська мова робили мене чужорідним тілом на цьому святі українофобії від Партії регіонів. Щось подібне я вже відчувала, коли під час помаранчевих подій, теж випадково, йшла центральною площею Луганська саме в той момент, коли там мітингували на підтримку "свого" кандидата звезені автобусами з усієї області працівники держбюджетної сфери. На мені був оранжевий шалик (подарунок львів'ян на знак подяки за правду про вибори-2004 на Луганщині, якою я поділилася з ними, виступаючи на революційній тоді площі Ринок), який явно дисонував із біло-блакитною атрибутикою регіоналів, і я майже фізично відчувала на собі ненависні погляди своїх земляків і чула на свою адресу ненормативну лексику. Один перехожий тоді зауважив: "Ви смілива жінка!" Осінь 2004-го, літо 2012-го… Дежавю!
А після того мітингу на підтримку російської мови відбулося позачергове засідання Луганської обласної ради, де майже одностайно було схвалено мовний законопроект Колесніченка-Ківалова. У своїй промові депутат-регіонал Родіон Мірошник (у минулому прес-секретар голови ЛОДА Олександра Єфремова і кандидата в президенти Віктора Януковича, пізніше – заступник голови ЛОДА з гуманітарних питань) сказав: мовляв, якщо ми навчаємо дітей українською мовою, то позбавляємо їх величезного обсягу знань, які можуть дати російська й англійська мова, і таким чином виховуємо "недорасу".
А голова обласної ради регіонал Валерій Голенко, коли журналісти звернулися до нього українською з проханням відповісти їм державною мовою, принципово відповідав російською. І пояснив: "Я говорю на языке своих избирателей".
Після цього стає більш-менш зрозумілим, з яким українським фашизмом бореться Валерій Миколайович Голенко – співголова Антифашистського форуму України. Схоже, що фашистами для нього є всі без винятку патріоти України, з їх не прийнятною для колишнього штатного комсомольця мовою.
2 
1
Коментарі
46