Після появи на Дніпропетровщині борду "Взнала, що внук голосував за "Регіони", переписала хату на кота" з'явилися сотні жартів на цю тему. Саме на кота жінка переписала помешкання, мабуть, невипадково. Ця тварина – улюблена у більшості українців
Василь ШКЛЯР, 61 років, письменник:
– Був у мене в селі Хлипнівка Черкаської області кіт Барсик. Я з ним на рибалку ходив ціле літо, він любив проконтролювати, як я ловлю, як чищу, як смажу рибу. У човен до мене не сідав, води боявся. Якось наловив я риби, вдома на подвір'ї почистив її і так залишив голови з кишками на траві. Думаю, коти з'їдять. Як і розраховував, серед ночі зібралися вони і давай нявчати. Але вранці вийшов, а рибні голови не тронуті лежать. Чого було стільки галасу розводити? Цілий день ніхто із дворових котів до риби навіть не підійшов. А ввечері я зрозумів, у чому справа. Мій Барсик їх всіх звідти виганяв. Бився до останнього, нападав, нявкав, спину вигинав, але на свою територію нікого не пустив. Подряпаний був, шерсть обідрана. Лікувати себе не дозволив – кудись пішов і цілий день не вертався.
Знайшов я його біля річки, де валеріана росте. Він там полікувався, сп'янів і заснув. Після того випадку вирішив його в Київ забрати. Стерилізувати було шкода, на вулицю не пускав – боявся, що заблудиться. Але Барсик таке в квартирі робив, що ремонт був би простішим виходом, ніж прибирання. Шпалери обдер, меблі попсував, штори пообривав. Я вирішив поступитися і пустив його надвір. За кілька днів він повернувся. Але через якийсь час знову став проситися. З тих пір більше його не бачив. Дуже сумував. Розклеїв по кварталу оголошення "Загубився кіт. Особливі прикмети: україномовний, ходить у жупані, вміє змінювати зовнішність. За повернення його додому винагорода гарантована". Оголошення роздрукував із фотографією, де Барсик був у дитячій вишиванці. Мені дзвонили, приносили схожих смугастих котів, але Барсика серед них не було.
Друзі сказали, що друкувати свої фотографії з котом, який щез, погана прикмета. А в мене вийшов роман "Елементал", де на обкладинці я із Барсиком на плечі. Довелося міняти обкладинку в подальших перевиданнях. Барсика вже сім років немає, а я не можу завести іншого кота, бо досі люблю його.
Їсть мурах і ловить голубів
Роман ВІНТОНІВ, 30 років, журналіст, Київ:
– Мого 3-річного кота звуть Айкот – iCot, бо я люблю Ґаджети Apple. Він нечистопородна турецька ангора. Замість собак підбирає кинуті цурпалки. Під час прогулянок їсть мурах. На балконі ловить голубів. Якось уранці розплющую очі й бачу, що в кімнаті повно пір'я, а Айкот тріпає голуба. Той забився в куток, махає крилами, намагається захиститися, бо літати вже не може. Кіт ударить – відійде, ще раз ударить – відійде. Так і замучив голуба.
Родичі подумали, що я напилася, і не приїхали
Валентина ПЕТРОВА, 27 років, продавець жіночого одягу в магазині, Рівне:
– Приїхала в гості до родичів, а в них є сіамський кіт Рицар. Заходжу в квартиру – він сидить при вході й гарчить, як собака. Юля каже: "Не бійся, то він так знайомиться". Ввечері родичі подалися на дачу, а я залишилася з котом удома. Лягла спати, двері закрила спеціально, щоб він не заходив. Чую серед ночі, як щось у двері спальні б'ється, прямо гупає з розгону. Я перелякалася в смерть. Зрозуміла, що коли пущу, – роздряпає мене. Почала телефонувати родичам, бо боялася відчинити двері. Ті подумали, що я напилася, і не приїхали. Кіт бився-бився у двері десь хвилин зо 30, а потім угомонився. Відтоді в мене алергія на котів.
Довелося переписувати весь альбом
Олександр ПІПА, 46 років, музикант, один із засновників гурту "ВВ":
– У мене живе кіт Шарик породи "зі смітника". Підібрав його маленьким кошеням, а він виріс і став великим пухнастим котом. Назвав його на честь пса з фільму "Чотири танкісти й собака". У Шарика була дружина й багато дітей. Дружина вже померла, а нову не заводили, бо і він не молодий уже, 14 років. Кошенят роздавав людям.
Шарик – наглючий кіт. Того, хто йому не подобається, може помітити. Я записав із гуртом "Борщ" альбом "Падло". Довго збиралися, грали, аранжування робили. Приніс жорсткий диск додому, поклав на стільці. Шарику не сподобалося, і він на нього насцяв. Відновити інформацію було неможливо. Довелося переписувати весь альбом.
Троє чоловіків вчаділи. А ми банкет влаштували
Олена МУСІЄНКО, 48 років, продавець овочів, село Щасливе Цюрупинського району Херсонської області:
– Наш 8-річний Тімка врятував життя семи сім'ям. У нас у будинку вісім квартир. На першому поверсі троє чоловіків щось святкували і забули виключити газ. То була ніч, і я крізь сон чую, як наш кіт починає голосно нявкати. Потім став дряпати мені лице, кусати за вуха і навіть бити лапами по обличчю. Я прокинулась, а він шмиг до дверей і нявчить так, наче його ріжуть. Тут до мене доходить, що щось десь тліє, бо дихати вже нема чим. Я скоренько почала будити сусідів і викликати пожежників. Правда, ті троє чоловіків таки вчаділи. А ми Тімці банкет влаштували і досі купуємо по півкіло ковбаси на тиждень.
Марко до Люсі став забігати
Ірма ВІТОВСЬКА, 37 років, актриса:
– Маю двох котів: 12-річного Марка і 5-річну Лесю. Кицька – спокійна, домашня, нікого із чужих до себе не підпускає. А Марко – неформал і розбишака. Ми його із собою завжди на відпочинок брали, по світу в нього тепер багато кошенят.
Якось поїхали на Десну, в Літки. Орендували на базі відпочинку будиночок, хотіли відсвяткувати День Незалежності з шашликами, піснями й гучним підняттям прапора. Поки в річці купалися, гуляли, Марко пропав. І зникла кицька в людей із сусіднього будиночка. Їх не було більш як добу. Місцеві порадили пошукати біля будинку фітотерапевтів. Казали, вони трави збирають, які котам подобаються. Приходимо, а дім на сваях стоїть, невисоко, пролізти можна. Там коти зі всієї округи зібралися, нализалися валеріани й поп'яніли. Наші теж, як наркомани, лежать.
Марко з тих пір до кицьки Люсі почав забігати. За кілька місяців зателефонували мені ті люди й сказали, що народилося два Марка і одна Люся. Ми сміялися, що найкраще свято незалежності вдалося Марку – з випивкою і бабами.
У три роки Барин збожеволів
Наталя САВИЦЬКА, 34 роки, рієлтор, Київ:
– Спочатку мій перс Барин був милим кошенятком. Куди я – туди і він за мною ходив. Навіть із квартири не випускали його – боялися, що хтось вкраде чи образить, чи бліх набереться. У 3 роки Барин збожеволів. Почав боятися голосних звуків. Щось десь стукне – він аж підскакує і шерсть дибки стає. Із жахливим нявканням вибігає з кімнати і ховається під ліжко. А тоді напав на нашу бабусю. Вчепився в ногу, роздряпав і почав жадібно злизувати кров із підлоги.
Коли я заміж вийшла, він на мене напав. Так глибоко увіп'явся в руку, що місяць із пов'язкою ходила. Навіть писати не могла, бо пальці ручку не тримали. Тому як завагітніла – вирішили з чоловіком усипити кота. Але коли везли у ветеринарну клініку, так стало шкода, що відпустили.
4 
1
Коментарі