1. Мама, коли розкуркулили батька, вночі втікала з хутора. Брата на руках несла, а я ззаду йшов, за руку тримався. Батько в мене дуже релігійний був. Це він сказав: "Манічко, бери дітей і рятуйся, бо нас завтра будуть розкуркулювати. Повезуть усіх до Сибіру". Правдами-неправдами вона нарешті влаштувалася вчителькою. Я ще малий був, а татусь навчив мене молитви. Мріяв, що батюшкою буду. Мама поміняла нам із братом прізвища на своє дівоче. Її прапрапрадід - із Болгарії. Бо інакше ми і в школу не пішли б. Діти куркуля ж. А так моє прізвище Гарасюта, і батько - не Андрій, а Андронік.
2. Коли вчився в школі, то, було, під партою читаю книжку, вчительку слухаю. Іще якесь шило найду й штрикаю дівчину попереду. Пам'ятаю, як у четвертому класі піймав мене вчитель географії за вухо: "Покажи, яку дрянь читаєш!" А я якраз найшов у скрині "Анти-Дюрінг" Енгельса. Кажу: "Фрідріх Енгельс, "Анти-Дюрінг".
Учитель остовпів, бо він "що за гадость?", а тут Енгельс. Після того обходив десятою дорогою. З Енгельса запам'яталася тільки одна фраза: "Білі коти з голубими очима майже завжди бувають сліпі". І страшно пишався, що знаю "Анти-Дюрінга".
3. Стрибав із парашутом із 25-метрової вишки. Так боявся, що не міг підійти до краю. Інструктор усе на спині приладнав. А я все думаю: як же зробити, щоб легшим бути? Роззувся. Він: "Що ж ти, дурню, робиш?!" - "Нє, - кажу, - я ботінки з собою возьму". Дав мені коліном під задницю й спихнув. Не знаю, що там відкрилося. Знаю, що гепнув, як оладок. Головне - черевики зберіг.
4. Якось син Сергій говорить: "Тату, я зобов'язаний жениться". - "Що таке?" - запитую. - "Вчора з однією дівчиною цілувався". "Синочку, - кажу, - якби я женився на всіх дівчатах, яких цілував, знаєш, який у мене гарем був би?"
5. У горах став свідком потойбічного. Їхали сходом Казахстану, на кордоні з Китаєм. Уже сонце почало сідати. Ночували ми зазвичай у саї. Це глибока яруга, скелі по обидва боки заввишки кілометрів 4-5, а тут вузенька долинка. І гримить потік - льодовики тануть. Заїжджаємо в сай. Раптом на коні летить казах, який пас овець. "Не можна туди їхати! - каже. - Там живе зелена людина. Страшно, страшно. Можете загинути". Ми тільки посміялися. А там уздовж річки суцільно ростуть українські тополі. На галявині поставили стіл із ящиків, закип'ятили чай. Дивлюся: з-за скелі сходить Місяць, яскравий, повний. Хотів сказати товаришу, та той випередив мене: "Анатолій Андрійович, подивіться, який Місяць у вас за спиною". Повернувся - аж два над головою сходять. І така якась тиша настала. Позадирали голови - небо зірками всіяне. Раптом починає, як сувій, згортатися. Ми поніміли. Вже ні до вечері, ні до чого. Щось моторошно робиться. Сходиться, сходиться небо, зник Місяць у цьому сувої. Наш собачка почав скімлить і мокрий увесь став. Ми полягали в спальники й трусимося. Чуємо, як далеко-далеко починають падати тополі. І все ближче до нас: шарах, шарах! Потім наш столик - брязь! Такий жах... Вранці вилізли - тополі стоять на місці. Трава росою вкрита. Валяються стіл і консерви.
Московські геологи згодом казали: "А, знаємо. У нас теж таке було в тій ущелині". І ніхто не може пояснити.
6. Одного дня в Луцьку я зі сталініста в націоналіста перетворився. О п'ятій ранку прийшов на роботу. За кілька годин підійшов до вікна. А в приміщенні навпроти - там НКВД було - відкриваються з рипом ворота, металеві такі, як наш двоповерховий будинок. І звідти безкінечним потоком - діди, баби, молодиці, діти, - по вісім душ в ряд ллється жива ріка. По боках енкаведисти з багнетами, собаки. Дивився й згадував, як німці наших полонених вели. Так то чепуха проти цього - наче вся Волинь була зібрана. І на вокзал - до Сибіру.
7. Андрій Малишко дуже любив ловити рибу. Як приїжджав у Будинок творчості до Ірпіня - обов'язково зі спінінгом. Один поет Терень-Масенко рано лягав спати. Що Малишко придумав: пробрався до нього, зачепив блешню за ковдру й вивів із холу аж до вікна. Терень-Масенко ввійшов, роздягнувся догола, покорчив гримаси перед дзеркалом, ліг. Ковдру на себе суне й книжку якусь. А Малишко потихеньку починає крутити - ковдра повзе, повзе. Цей книжку поклав, смикнув ковдру до шиї - знову читає. Вдруге книжку вже відклав, лежить і тримає ковдру. Цей дужче потягнув. Терень як зірветься. Голяком. Ковдру відкинув - лізе під ліжко, дивиться. Узяв її, посіпав, знову накрився. Лежить. Малишко шух - і злетіла зовсім. Цей Масенко голий-голісінький вилітає в хол, де хлопці сидять: "Там! Там! Там щось!"
З Енгельса запам'ятав тільки одну фразу: "Білі коти з голубими очима майже завжди бувають сліпі"
8. Раз я зустрівся морда в морду з ведмедем - ледве не поцілувалися. Тянь-Шань, гора Шантурек. Хлопці хропуть у спальниках проти неба. Прокинувся десь о четвертій: думаю, зварю хороший компот. Узяв казанок, іду до ожини. З одного боку обрив і реве ріка. А тут ожина піджима. Іду й зриваю. Чую: з того боку щось шелестить. Мабуть, це паразит Рашид Валієв, узбек, прокинувся раніше мене й ожину рве. Давай його налякаю. Виткнувся, набрав повітря, глянув - стоїть ведмідь, рве ожину. Але я вже не міг стриматися. "Гав!" - на нього. Той як розвернеться, як ревоне щосили. Як закричу не своїм голосом. Ведмідь крутнувся й ходу. І я ходу. Моє щастя, що на молодого натрапив, а не на ведмедицю. Тоді б нічого не допомогло.
9. Один камінь врятував мені життя - халцедон. На Памірі якось бачу: вгорі в печері витикається. А над ним нависли брили каміння десятка зо два тонн. Думаю, дай-но його виб'ю. Заліз туди, починаю видовбувать. Раптом хоп - відламався. Вискакую на сонце подивитися на нього, і в цей час усі брили обвалюються. Ще секунда - і від мене мокрого місця не лишилося би. Він врятував тим, що одколовся.
10. Правнук Максимко, як до школи йшов, то одружуватися вже хотів. Сидить шкарбанча таке. Кажу йому: "Ти коли кінчаєш садік?" - "Через два роки". - "А в тебе дівчина є?" - "Є, дєдушка". - "Ну, добре. А що ж будеш робити з нею, як садік закінчиш?" - "Я, дєдушка, з нею одружуся", - відповідає. - "Де ж ви будете жити?" - "Отут буду жити із жінкою, - показує в мене в кабінеті. - "Так я ж вам, Максимку, заважатиму". - "А ми, дєдушка, з тебе зробимо мумію, і тихо-тихо лежатимеш". Отаке покоління росте.
2 
1
Коментарі