54-річна Галина Гаврилюк із міста Коростень Житомирської області позаторік вийшла на пенсію.
— Випхали, — говорить телефоном Галина Павлівна. — Директору треба було влаштувати племінницю, то відправив мене по вислузі років. Діти мої живуть у Києві, осталася сама. Думала, на пенсії буде багато свободного врємєні, з подружкою цілі дні проводитиму. Перший день сходила в гості, але поняла, що я їй не треба. Подружка зайнята внуками. Дуже стало погано від того. Пішла до річки, хотіла втопитися, але як згадала що в хаті не прибрано і грошей нема, передумала. Бо це ж на плечі дітей ляже. Повернулася додому, закрилася в квартирі, вимкнула телефон. Допізна дивилася телевізор, вставала близько 12.00. Їсти нічого не готувала, купувала пельмені чи напівфабрикати. Щоб згаяти час, перебирала спочатку всі речі, витирала пилюку, але потім це набридло. Настала повна апатія, сміття не виносила по місяцю. Намагалася читати книжки, теж набридло, постійно хотілося плакати. Коли діти приїхали, не впізнали. Я схудла, очі запали, коси некрашені, вся запухша, бо загострилася хронічна хвороба нирок через погану їжу. Донька тоді взяла відпустку і залишилася зі мною на місяць.
Діти намагалися знайомити мене з чоловіками, а я ще більше замикалася. Пробувала влаштуватися продавцем, скрізь казали, що стара. Почала ходити до психіатра, бо постійно думала про смерть. Тепер учуся жити по-новому.
Коментарі
1