23 травня на столичному Байковому цвинтарі поховали Катерину Адаменко, матір тренера національної збірної з футболу 59-річного Олега Блохіна. Вона померла зранку в понеділок від атеросклерозу. Прожила 93 роки.
О 14.00 на ділянку №33 кладовища під'їжджає чорний катафалк. Слідом — "мерседеси" й "ауді". Олег Блохін допомагає батькові 89-річному Володимирові Івановичу вийти із джипа.
— Вечером в воскресенье вместе смотрели телевизор, а утром ее не стало, — каже Володимир Іванович. У нього сиве волосся. — Викликав "швидку", але машина приїхала аж за годину. Накололи їй всяких препаратів, щось про лікування говорили. Але вже нічого не допомогло. Подзвонив ректору університету, де вона працювала, а він каже: "Не может быть. Такая женжина была боевая".
Шестеро чоловіків ставлять труну на дерев'яний стіл під зеленим тентом. Працівники кладовища розставляють пластикові стільці. Олег Блохін допомагає батькові сісти. Той хустинкою витирає сльози.
— Они вместе больше 70 лет прожили, — перемовляються дві жінки віком за 60 за кілька метрів. — Володя до Києва переїхав із голодного Ленінграда. Познайомився тут із Катериною. Якось вона його в гості запросила. Він спробував, як вона смачно готує, то зразу руку запропонував. Коли до неї не прийдеш, завжди мала в холодильнику щось для гостей. Годувати інших любила, а сама ніколи не переїдала. Завжди стрункою була, підтягнутою.
— Да и сейчас это видно, — каже друга. — Померла, а дивись, яка в неї осанка. В неї всі студентки мали рівні спини. Як тільки бачила когось зігнутим, наказувала: "Ану розправ плечі, втягни живіт. Ти жінка, а не якийсь мішок".
До труни підходить перша дружина Олега Блохіна — гімнастка 54-річна Ірина Дерюгіна. Їхня донька Ірина, 29 років, приїхала на похорони з чоловіком репером Ларсоном, 34 роки. Він обіймає її за талію, гладить по спині.
— С Екатериной Захаровной вместе работали три года, — розповідає колишній боксер 75-річний Анатолій Тендюк. — Вона викладала в КІСІ, а я був головою спортивного клубу. Якось влітку вона приїхала в тренувальний табір з Олегом. Пішов дощ, і всі розбіглися. Я сховався під навісом, де стояли столики для гри в теніс. Олег підійшов і каже: "Дядя, давайте с вами сыграем". Я в нього виграв — він побіг від мене в сльозах. Його мама зразу кинулася до мене: "Ты зачем ребенка обидел?". Я почав виправдовуватися. Тоді зрозумів, що Олег пішов характером у маму. Недавно подзвонив і кажу: "У меня нет будущего, потому что умер сын. Но остались ваши фотографии. Хочу их вам отдать". Вона мені говорить: "Оставь пока у себя. Вот лето придет, встретимся и решим, что с ними делать". Знав, що її чоловік хворіє, а от вона ніколи не жалілася.
З обох боків від могили стоять охоронці. Стежать, щоб ніхто не знімав похорон із-за кущів.
— Очень жаль, что мир покидают такие люди, — каже футболіст 58-річний Леонід Буряк. Він у чорному костюмі. Тримає букет червоних гвоздик. — Якби не Катерина Захарівна, я усе покинув би і повернувся додому, в Одесу. Дуже важко було жити далеко від рідних. Вона замінила мені матір.
Розпорядник похорону просить присутніх кинути в яму по три жмені землі. Володимир Іванович кидає і хапається за серце. До нього підбігає працівник клініки "Борис". Неподалік чергує їхня машина. Володимир Іванович відмахується, просить води. Пляшку з мінералкою йому подає Ірина Дерюгіна.
Катерина Адаменко була неодноразовою чемпіонкою Радянського Союзу та України з п'ятиборства, стрибків у довжину та бігу на 80 і 100 м з бар'єрами. 1952-го мала їхати на Олімпіаду, але через вагітність відмовилася.
— Катерина Захарівна викладала фізкультуру, коли я учився в будівельному інституті, — каже Степан Войтенко, декан факультету геоінформаційних систем Київського університету будівництва і архітектури. — Після виходу на пенсію продовжувала працювати. Залишила викладацьку роботу лише торік. Останнім часом була лаборантом на кафедрі фізичного виховання.
Поховали Катерину Адаменко біля письменника Олеся Ульяненка та нардепа-"бютівця" Володимира Полохала.
Старший cин Катерини Адаменко — Микола помер торік на 72-му році життя. Він був науковцем.
2 
1
Коментарі
6