— За планом мали доїхати до фінішу 1 жовтня 2015 року. Але зупинилися на кордоні М'янми. Мусили довше залишатися в Індії — оформлювали спеціальний дозвіл на в'їзд, — розповідає 29-річна Ярина Квітка зі столичного гурту "Фолькнери". Разом із чоловіком Володимиром Муляром, 37-річним, 1 жовтня 2014-го виїхали з Києва на велосипедах до Австралії. 16 листопада прибули в місто Дарвін на півночі країни. Фінішувати планують у лютому в Сіднеї.
До Австралії подружжя прилетіло з острова Балі. 13 країн проїхали на велосипеді. Зокрема Туреччину, Іран, Індію, Таїланд, Індонезію.
— Найперше в Австралії вразила привітність місцевих, — говорить Володимир. — Ще в аеропорту до нас підходили люди: запитували, як справи, звідки ми, гомоніли, обнімали. Звідти поїхали в центр щось попоїсти. Дарвін — невеличке місто. Була неділя, страшна спека, люду мало. Довкола спокій та чистота. На одній із центральних вулиць натрапили на тайське кафе. Добряче наїлися і вирушили в супермаркет зробити закупи в дорогу. Пробули там з годину. На виході звідти нас спиняє хлопець і питає, чи то не ми обідали в тайському кафе. Каже, що дещо забули там, а нас ніхто не зміг наздогнати. Виявилось, я залишив свою торбинку з відеокамерою та диктофон.
А якось натрапили на дуже неприємного австралійця. Їхали у спеку, сонце виморювало, вода закінчувалась, затінку ніде не було. Коли дісталися населеного пункту, знайшли там лише дорогущий ресторан. Найдешевша страва — 14 австралійських доларів (238 грн. — "ГПУ"). Ми вийшли. На задньому дворі знайшли затінок. Вляглись під деревом, з'їли консервовану квасолю з хлібом і заснули. За якусь мить нас розбудив вигук. Розлючений австралієць стояв над нами і верещав, якого дідька ми вляглись на його території, коли нічого не замовляли. "Забирайте манатки і геть звідси!" — кричав.
Зараз Володимир та Ярина перебувають у місті Брисбен на узбережжі Тихого океану. Мешкають у домівці при українській греко-католицькій церкві.
— Потрапили в домашню атмосферу. Були на святкуванні тутешнього Дня українського радіо. Нарешті за довгий час наїлися вареників, — каже Ярина. — Тут є українці трьох хвиль еміграції. Представники першої хвилі зберігають і передають нащадкам рідну культуру і мову. Говорять, як моя бабуся. А їй — за 80.
Третя хвиля — переважно молодь, яка протягом останніх десяти років переїхала з України. Прибули сюди по робочій візі або ж на навчання. Багато лишилися. Отримати австралійське громадянство не легко, тому майже всі українці третьої хвилі еміграції залишаються громадянами України.
Мандрівники взяли на прожиття невеликі заощадження. Заробляють концертами в клубах та на вулиці.
— Австралія надзвичайно дорога, — додає Ярина Квітка. — У М'янмі за місяць витратили 130 доларів на двох. А тут — стільки ж за перші чотири дні.
Хліб у країні коштує близько 3,5 австралійських доларів, тобто 60 гривень. Дешевші макарони — до 10 гривень. Час від часу купуємо фрукти. Кілограм яблук коштує від 2 доларів, бананів — 3 (34 і 25 грн. — "ГПУ"). Але найнижча зарплата тут — 20 доларів за годину. За день на простій роботі заробляють від 100 до 350 доларів.
У більшості австралійців великі зарплати. Проте мають скромні оселі. У побуті задовольняються лише необхідним. Надають великого значення здоровому способу життя, подорожам, активному відпочинку з сім'єю. У родині буває до трьох машин. Обов'язково — по велосипеду, намети для походів, човни, катери. На роботу і по місту часто їздять на ровері. Навіть, якщо в гаражі стоїть "порш".
"Між населеними пунктами — жодної живої душі, крім кенгуру, папуг та крокодилів"
— В Австралії прекрасні умови для велосипедистів. Дороги якісні, — говорить Володимир Муляр. — Навіть у маленьких містечках є велодоріжки. У перший день у Брисбені проїхали ними через усе місто 25 кілометрів. На дорогах водії пропускають навіть там, де і не мали б. І завжди з доброзичливою усмішкою.
Тут неможливо заночувати в наметі будь-де, як в Україні. В Австралії багато фермерських земель. Їх обгороджують колючим дротом. Однак є багато кемпінгів, платних і безкоштовних. Зазвичай зупиняємось у безкоштовних. Інколи це просто галявина. А буває, що там є місце для барбекю, туалети, вода, затінок, столи, лавочки.
У північній частині людей дуже мало. Доводилося возити з собою літрів 15–20 води. Набирали її на заправках, у безкоштовних туалетах. Пропускали через фільтр.
Відстань між населеними пунктами — 40, 50 і більше кілометрів. Навколо — жодної живої душі, крім кенгуру, папуг та крокодилів. Температура повітря іноді сягала +44. Від сухого вітру постійно пересихало в носі і горлі. Часто люди на машинах зупинялися біля двох диваків на велосипедах, що вирішили перетнути напівпустелю в найспекотніший період року, і давали воду.
2 
1
Коментарі