"Треба пройти через революцію"

 

55-річний Олександр Мамалига на річницю перепоховання Тараса Шевченка приїхав на Чернечу гору в Канів Черкаської області. Слухав виступи прем'єра Миколи Азарова, спікера Володимира Литвина, радника президента Ганни Герман. Потім підбіг до мікрофона:

— Українці, перед вами виступали раби, підножки, грязь Москви! — прокричав рядки Шевченкового вірша. Мамалигу відштовхнули. Міліціонери записали його дані.

— Жінка злякалася, що квартиру заберуть, — сміється Олександр Дмитрович. — Знайшла найстрашніше.

Він працює тренером із греко-римської боротьби у спортклубі "Буревісник" при агроуніверситеті міста Біла Церква Київської області. Живе в однокімнатній квартирі 6-поверхівки. За склом шафи розвішані фотографії: діда, офіцера царської армії, та онука Антона. На стіні висить картина — Олександр Мамалига з оселедцем, сережкою у вусі й вишиванці. Нижче — виготовлена господарем шабля з алюмінію — для онука.

Що вас так обурило на Чернечій горі?

— Хотів попросити вибачення в Шевченка за людей, які блюзнірствували на його могилі. Почали урочистості московські попи, а закінчили виступом Ганни Герман, яка стала всіх повчати, перевершивши за цинізмом Вітренко. Литвин говорить про якусь совість. Це після того, як Верховна Рада і він прийняли закон про червоний прапор, під яким винищували мільйони українців. Те саме Азаров — довів до ручки своїми реформами. Мене аж розпирало подарувати йому лопату, яку він радив брати українцям і йти на городи.

Що ще в Україні робилося і робиться не так?

— Нічого не робиться так. Я родом із Кіровоградщини і слідкував, як Тимошенко там балотувалася в депутати. Павло Лазаренко хотів проштовхнути її по Бобринецькому району. Цей район завалили всім, виплатили зарплати. Округ купили. Приходили в колгоспи й пропонували солярку для посівної. На словах була домовленість, що коли Тимошенко стане депутатом, селянам ці борги простять. Тимошенко виграла, а тоді прийшли хлопці із загривками й вимагали платити за договорами. Забирали і тракторами, і урожаєм. Із тих пір у мене до Тимошенко особливе ставлення. Але те, що робиться зараз із правами людини — з нею і Луценком — виходить за рамки людського.

Де в цьому вина влади, а де опозиції, виборців?

— Головна вина — наша. Ми цю владу вибрали.

На побутовому рівні в нас ідуть дискусії — мовляв, погано, що прийшов Янукович. А я ставлюся до цього нормально. Ющенко і Тимошенко продовжували б собачитися. Навіть якщо б вона виграла, нічого кардинально не змінилося б. Тимошенко наскрізь фальшива. В українського народу складалася б ілюзія, що при Януковичу буде краще. А так всі побачили, хто є хто. Зараз Схід країни ще більшим матом криє цю владу, ніж ми. Незадоволені й податковими реформами, і скороченнями. Я теж без 5 хвилин можу бути безробітним. У нас в області три спортивних клуби. Їх ліквідовують і створюють спортивну школу.

За кого голосували на виборах?

— За Ющенка, хоч спочатку й не був його прихильником. Коли він почав робити українські кроки, стало зрозуміло, що він — перший український президент. Хоч і з недоліками. У другому турі не голосував.

Як змінюються настрої людей у вашому місті за останній рік?

— Цікавий приклад — наш університет. Коли прийшов ректор Анатолій Даниленко, почав працювати на студентів, усіх деканів переодяг у вишиванки. Ющенка запрошував. Був повністю "помаранчевим". А тепер він — голова міської організації "регіоналів". Усі наші викладачі — члени партії. Тільки я і ще один викладач не вступили.

Чи готові люди вийти на вулиці?

— Усі незадоволені комунальними тарифами, цінами. Але пенсіонерів важко підняти, інтелігенція розпорошена. Потрібен потужний детонатор, соціальний привід — масові звільнення, і щоб був лідер.

Які перспективи України?

— Після того, як були дискредитовані ідеї помаранчевої революції, люди акумулюватимуть гнів не менш як 10 років. Найголовніше в цей час зберігати незалежну державу. Треба, щоб наше покалічене покоління відійшло. А прийшло молоде, яке побачило Європу. Старші звикли: обрали владу, сіли, чекаємо благо. Моя ж дочка вже не чекає. Вчиться в аспірантурі консерваторії, отримує 800 гривень і старається на концертах підзаробити. Це — інша психологія. Тільки така людина може збудувати вільне суспільство. Я задоволений, що молоді люди не знають, хто такий Ленін. Сподіваюся, якщо не мої діти, то онуки житимуть у цивілізованому суспільстві. До того часу доведеться потерпіти, хтось не доживе.

Експерти прогнозують масові виступи на цю осінь. Це реально?

— Навряд буде така революція, як була. Кого ми можемо сьогодні уявити в особі опозиції? Лідерів не видно. Тимошенко позиціонує себе бійцем. А я бачу в ній слабку жінку, яка штучно робить себе сильною. Близько до неї стоїть Яценюк. Дивлюся на нього, як фахівець із греко-римської боротьби, і не бачу воїна, бійця. Є "Свобода". Якщо взяти Тягнибока, Бенюка — то нормальні люди. Якщо рядових "свободівців" — це не витримує критики. Приходить людина в партію і думає: якщо говорити "жиди погані, геть москалів", то цього достатньо для націоналіста.

Найвпливовішою силою сьогодні є журналісти. Вони доносять правдиву думку. Друга сила — моральні авторитети. Їх порозтягували кого куди. Третя — церква. Якщо ці три сили почнуть об'єднуватися, щось вийде.

Люди готові зі зброєю захищати свій бізнес?

— Ми — не воїни, більше від землі, звикли виживати. Інша справа, що збройний конфлікт можуть спровокувати, як зробили це у Львові на 9 Травня, як зроблять 22 червня.

Які сильні та слабкі сторони України?

— Сила у вмінні пристосуватися. У цьому і слабкість. Кажуть, що українці продажні. Я так не вважаю. Це мудрість наша.

Як зробити, щоб українці були заможними?

— Для цього треба пройти через революцію. Але вона має і зворотній бік: починають її ідеалісти, а закінчує сволота.

Вам вистачає на життя?

— Я звик жити по мінімуму. Нам із дружиною багато не треба.

Із кухні чути запах борщу та м'яса. Дружина Катерина Миколаївна запрошує обідати.

×