— Такого побачити його — це був страх, — каже Тамара Клих, мати політв'язня 43-річного Станіслава Клиха. — Брудний, нерозумний. Коліна гниють, ніхто їх не обробляє. Пролежні по всьому тілу.
Уперше за три роки мала триденне побачення з сином у Магнітогорську Челябінської області Росії. Добиралася три доби. Гроші зібрали волонтери.
Зараз Станіслав важить 70 кг при зрості 190 см.
— Коли їздила до Грозного, був сильний, добре виглядав. Рвався до бою, щоб довести, що не був у Чечні. Ще був адекватним, а тепер — ні. Зайшов такий маленький, спустошений. Ніби чумнуватий після психушки. Боліло серце і нирки. Написав заяву на обстеження. Привезли у психлікарню. Зробили три уколи, тіло задубіло. Що потім — не пам'ятає. Коли повернули, руки не працювали. Капельниці ставили, щоб відійшов. Не може себе обслужити. На лівій руці два пальці не діють, на правій — три. Не пам'ятає про доросле життя. Раніше багато читав, а зараз нічого не засвоюється.
Він у житті нікого не образив. Бійки — зась. До церкви ходив. У Грозному схиляли до ісламу співкамерники, били сильно, хрестик зірвали, Біблію порвали. Привезла новий. Він дуже хотів.
Верховний суд Чечні у травні 2016 року засудив українців Миколу Карп'юка та Станіслава Клиха "за вбивства російських військових у 1994–1995 роках". Мають відсидіти 22,5 і 20 років в колонії суворого режиму. Провини не визнали.
2 
1
Коментарі