У п'ятницю на столичному автовокзалі, розташованому на вул. Симона Петлюри неподалік Центрального залізничного вокзалу, багатолюдно.
- На Рівне! На Умань! – зазивають водії людей до маршруток.
- На вибори я йду. З рейса приїду – і проголосую, - говорить чоловік у бейсболці, що стоїть біля автобусів на рівненський напрямок. Представляється Василем, працює водієм. - За кого голосувати – вже придумав, але того не скажу – тайна! – посміхається. - Але сходити треба.
- Бо як ти не проголосуєш – проголосують за тебе! – вставляє фразу вусань, що стоїть поруч.
- Але кого не став – нічого не зміниш, - продовжує Василь. – Тут нєгра якогось треба - щоб із-за кордону був і з пльоткою. Бо ці наші українці не з того зроблені.
- Так, тут Піночета надо або Гітлера, - знову додає вусань. Не називається. – З нашим народом інакше не виходить.
Василь киває головою на знак згоди, говорить далі.
- За останні 20 років тільки все гірше і гірше стає. Заводів немає, роботи теж. Цей парламент надо розганять – щоб лобзиком кедри валили! Все за бугор за копійки продали – то це що, щира Україна? Щира Україна – це коли вона працює на себе. Так того нема. І вибори нічого не змінять - не буде тут нічого хорошего. Кінець світа – то буде саме краще! Зі своїми хлопцями говорив – вони теж не вірять, що щось зміниться, але проголосувати підуть.
- Вася, ну не пи...и зайвого! Давай вже людей догрузим та поїдем! - підходить чоловік з аркушем в руках.
- На Рівне! – вигукує Василь. Відходить.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Велика місія українців полягає в тому, щоб прийти на вибори"
По платформі вокзалу ходить чоловік з віником та совком, підмітає. Представляється Дмитром, 64 роки.
- Я сам з Нєжіна. Вже на пенсії, тут підробляю – сутки через троє. На вибори давно не ходжу, але в неділю піду, - говорить він, не припиняючи підмітати. - Школа (виборча дільниця - ред) рядом. І 28-го у мене день народження – то чого б не сходити? За кого – не знаю, як жінка проголосує – так і я. Я всегда держусь мненія жінки. А хто їй подобається – не вникав. Ми телевізор не включаєм. Я і не знаю, кого там вибирають.
- За рухівців буду голосувати – за "Свободу", тобто. Тому що я - націоналіст! – говорить 33-річний Сергій з Тернопільської області. Працює диспетчером – зазиває людей на маршрутки. Стоїть край платформи, їсть шаурму. - Принаймні, вони ще при владі не були. Хоч, звісно, всі партію в чомусь "бокопори". За Ющенком в 2004-му пішли – а толку? Вони корита не змогли з Юлькою розділити! Але зараз гірше стало – Янукович все під себе гребе. Помаранчеві крали, але і нам давали заробити. А тепер заробітки десь на третю частину точно впали. Ми раніше бандюкам "башлянули", і знали, що нас ніхто не троне. А зараз наче менти кришують – а ні х... не дають заробити! "Регіони" такі закони вводять, щоб людям не дати на ноги стати нормально.
Питаю, чи вірить він, що вибори здатні щось змінити.
- Думаю, знову будуть "регіони". Як в кварталі казав той, що Януковича грає: "Мені все рівно, за яку партію регіонів ви проголосуєте!". Реально, так і є. Але проголосую – сопротивлятися якось треба. Якщо руки опустити – прогресу в житті не буде. Хоч владою там вже все поділено.
- Не хочу на цю тему розмовляти. Нікого не боюсь – просто не готова голосувати, - говорить жінка у світло-зеленому пальто. Стоїть біля маршрутки на Полтаву, не називається. - На вибори не збираюсь, і вважаю, що від того ні гірше, ні краще нікому не стане. Мене зараз особисті питання більше хвилюють – сім'я і робота. Краще їми займуся, ніж ще думати, за кого проголосувати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Дніпропетровську до списку виборців записали 700 псевдобезпритульних
Край майданчика на лавці сидять два чоловіка та жінка з підбитим оком. По черзі п'ють портвейн "333" з картонного пакету – наливають в одноразовий стаканчик. Біля них стоїть поліетиленовий пакет, в якому видно упаковку кетчупу та сир-"косичку".
- Какие выборы – мы бомжи, документов нет! – сміється 30-річний Юрій. - Если мне магарычдадут, на хорошо погулять – проголосовал бы. Только никто не предлагал.
- А я так скажу - треба брати сокиру – і всіх депутатів валить. У них часи по сорок тисяч баксів - не гривень! - а ми тут маємо ходити-бомжувати. Установку "Град" би поставив – і по Верховній Раді в'ї...ав би!– говорить Іван, 40-років.
28-річна Ніна просить цигарку.
- Не знаеш, на Майдане сейчас деньги платят, кто флагом махает? – питає. – За сотню я бы пошла – если там паспорт не надо.
Повз проходить 18-річний Олександр – студент першого курсу київського Інституту кримінально-виконавчої служби. Приїхав на навчання з Кировограда, котить за собою валізу.
- Я – людина нейтральна, нікого не підтримую, - говорить. - На вибори йти не хочу– нема за кого голосувать. А як мій голос використають – то один голос нічого не вирішує. Думаю, після виборів і далі буде "стабільність" - як на плакатах зараз пишуть, - посміхається.
Біля входу до залізничного вокзалу стоїть киянин 70-річний Дмитро Володимирович - пенсіонер, колишній віськовий лікар. Біля нього – дві сумки і обмотана ганчір'ям сокира.
- Я сейчас в село еду, но на выборы пойду. Хожу всегда. Голосувать буду за КПУ. Страну народу они может и не вернут, но за то, чтобы землю продавать, голосовать они не будут, - говорить. – І медицина, думаю, дешевша буде. На виборах голосував за Януковича, але вони говорять одне, роблять друге, виходить третє. Те, що вони ніби пенсію підняли – так то мізер, копійки. А промисловості, сільського господарства немає.
Підходить його дружина 71-річна Людмила Андрієвна – працююча пенсіонерка. Прислухається, що говорить чоловік, поправляє йому комірець.
- Я от купив набор свердл по металлу, - продовжує Дмитро Володимирович. - Читаю: "На замовлення якогось там харківського об'єднання". А зроблено в Китаї! Нема де у нас їх зробити? Є де! Але їм вигідніше так – бо вони відкати отримують. А якщо за сільске господарство зараз не взятися – не врятують нас ні комуністи, ні "азаровці", ні всі інші.
- Я врачом работаю – так вы напишите, какой мизер врачи получают. Только не пишите, где работаю, а то у Азарова в Одессе уже просили зарплаты медработникам добавить – так женщину сразу уволили, – долучається до розмови жінка. – До нас в лікарню американці приїжджали – досвід наш вивчати. Питають, скільки у мене зарплата. Я їм кажу – вони дивуються: "Це за день, за годину?". "Ні, - кажу, - за місяць". В мене зарплата – дві тисячі, і сімсот з них на податки відраховують. На вибори піду, щоб за себе проголосувати: просто перекреслю бюллетень, щоб ніхто не використав.
Підприємець з Закарпаття 43-річний Василь чекає на свій потяг в приміщенні вокзалу– у Київ приїхав на день у справах. Руки тримає в кишенях чорного плаща.
- Голосувати буду за Батьківщину – в цій владі я переспектив не бачу, - говорить. – Робочих місць так і немає, корупція тільки посилилася, тиснуть на людей, тиснуть на підприємців. Податки зросли. На вибори йти треба – вірю, що як люди підуть-проголосують, то щось зміниться. Якщо вже не бачиш, за кого голосувати – то хоч перекреслити все треба в бюлетні.
Ізабелла приїхала з Польші – вона представник неурядової польської організації. По роботі часто буває в Україні.
- У вас дуже складна ситуація, - говорить українською з легким акцентом. – А чи змінять щось ці вибори – це питання до українців. У мене тут багато знайомих – вони будуть голосувати за різні політичні сили. Але всі – за опозиційні. Знайомих, щоб за "регіони" голосували, у мене тут немає.
Більшість з опитаних або кажуть, що на вибори не підуть – бо нема за кого голосувати, або говорять "Не хочу про це говорити", як тільки чують слово "вибори".
3 
8759
Коментарі
15