"Перша ракета по Варшаві буде одночасно з ракетою по Москві з Франції, Німеччини, США" - Євген Дикий

Ми побачили те жахіття, яке сталося в Бучі, Бородянці, Ворзелі, Ірпені, Димерці тощо, коли ці території звільнилися від російської окупації. Коли ми звільнимо ті території, які потерпають дев'ятий рік, там так само все відкриється. Звичайно, через дев'ять років складніше вести слідство. Але за сучасних методів криміналістики і при тому, що більшість людей там як жили, так і живуть - це можна зробити. Досі інколи розслідують злочини Другої світової війни. Порівняно з цим, викрити злочини росіян на Донбасі і в Криму буде набагато легше.

Те, що ми побачили на Київщині - це крайність. Це максимальний ступінь звірячої жорсткості, який виявляли окупанти. Не на всіх звільнених територіях ситуація однакова. Я вчора день провів у гумконвої біля Іванкова, Димера і прилеглих сіл – там картина інша. Крім окупації росіяни здійснили окремі воєнні злочини - викрадали людей, у деяких випадках розстрілювали. Але кількість таких випадків неспівставна - бо там вони були поодиночі, а не масові. Людей викрадали по списках, тобто окупантів наводив місцевий зрадник. Розстрілів на вулицях, як кадри із розстрілом велосипедиста, в Іванкові та околицях не було. Там йдеться про десятки викрадень та вбивств саме за списками. Але навіть один такий розстріл - це воєнний злочин.

Багато залежало від конкретних частин та командирів. Десь це були поодинокі випадки, а десь - тотальна практика, яка подавалася як норма. На Донбасі також картина була різна. Порівнювати також треба за роками - картина влітку 2014-го, 2015-го і подальші роки - різна. Але практика незаконних затримань та викрадень поширена. Це все вимагає розслідування після деокупації.

Сподіваюся, що ні. "Ізоляція" – це концтабір, місця незаконного ув'язнення у невизнаних республіках чи терористичних формуваннях. З точки зору емоційного сприйняття це зовсім не те саме, що масова бійня. Саме фізичне знищення за короткий час сотень мирних мешканців, які вчинила регулярна армія всіма визнаної держави. З Бучею можна співставити Сребреницю у Югославії 1995 року (Сплановане масове вбивство боснійськими сербами близько 8 000 боснійських мусульман чоловічої статі віком від 12 до 77 років - Gazeta.ua). Вважалося, що таке в Європі після Сребрениці вже не можливо. Але це сталося. І таке вчинив постійний член Радбезу ООН, тому про жодних миротворців не може йтися. Але я думаю, що реакція світу буде дуже потужною.

Вже прозвучала назва Буча – її знає багато мільйонів людей. Ми зацікавлені в тому, щоб говорити про інші населені пункти. Щоб було зрозуміло, що йдеться про масові випадки, а не про те, що один командир батальйону з'їхав з глузду і наказав таке творити. Треба показати, що це була звичайна практика – не всіх, але багатьох частин регулярної армії Росії. До Бучі треба додати Ірпінь, Бородянку, Ворзель, Гостомель, Охтирку. Багато що ще спливе.

Росію вже напівзакрили. Вона у такому ступені ізоляції, який ніхто не міг уявити ще два місяці тому. Але шпарин ще багато. І після оприлюднення інформації про масові звірства частину зі шпарин позакривають.

І не тільки. Продовжують купувати нафту і газ. Ембарго ще не ввели. Світ реагує поступово. Насправді, це нам ці понад 40 днів видаються довгими як вічність, але не для світу. І при цьому та швидкість, з якою приймають рішення про санкції, безпрецедентна.

У підсумку цієї війни в Росії відбудуться потужні внутрішні зміни. Не буду загадувати, чи взагалі вона лишиться цілісної державою, чи розпадеться на низку нових. Але навіть якщо вона лишиться цілою, там має змінитися радикально політичний устрій, режим, влада. Однією з умов визнання нової влади та зняття санкцій має бути беззаперечна видача Росією до Міжнародного кримінального суду всіх своїх громадян, обвинувачених у злочинах. Нова влада після Путіна має по запиту запакувати всіх злочинців і видати. Як це було із сербами і хорватами після Югославської війни.

Цілком. Ключове, щоб світове співтовариство жорстко стояло на тому, що в Росії буде або така влада, або санкції триватимуть вічно і РФ не буде у глобальному світі.

Так. Їх не варто було і починати. Коли я в один і той самий день бачу новини, як наш президент відвідує Бучу і після цього підписує указ про формування делегації "для обговорення з Росією гарантій безпеки" – у мене таке враження, що це якесь роздвоєння свідомості. Як після того, що ти побачив у Бучі, можна сісти за стіл переговорів з Росією? Це не про людські емоції. Я саме про раціональні міркування – з країною, яка чинить таке, говорити про гарантії безпеки неможливо. Ми маємо справу з державою, яка не визнає жодного права. Вона не зробить виняток для підписання з нами угоди про гарантії безпеки. Це відверта дурниця. Росія нехтує будь-яким правом, а глава цієї держави – клієнт для психіатра. Від цього факту треба будувати політику. З Росією безглуздо домовлятися, бо є стовідсоткова гарантія, що нічого не дотримається, як тільки вони побачить можливість.

Реалістична поведінка з цією країною – утриматися поки від будь-яких переговорів, максимально знищувати її армію. І тільки з позиції воєнної перемоги підходити до переговорів по-суті: про умови їхньої капітуляції та про репарації.

Так не буде. Тому що ці країни не є обличчям світу. Пику Орбана ми вже і так бачили, вона кращою не стане. Франція та Німеччина вже усвідомили провину за те, що виростили з Путіна монстра. Тобто дозволили Путіну поступово стати тим, ким він є, і шантажувати світ. Це провина колективного Заходу, але першу скрипку грали Франція та Німеччина. Тому вони не припинять надавати нам підтримку.

Але це слабкі ланки. Є Велика Британія та США. До 23 лютого ці країни намагалися говорити з Путіним. Але після 24 лютого не ведуть жодні переговори – на будь-яких рівнях. І навіть не намагаються шукати такі контакти. На Путіні поставили хрест. Це абсолютна аналогія з Гітлером. З ним намагалися домовлятися, поступалися – але до 1 вересня 1939 року. Після цього вирішили, що він перейшов всі межі. Наступного разу з Німеччиною говорили вже у травні 1945-го року про умови капітуляції – із новим керівництвом. Це абсолютна аналогія з нинішньої Росією. Так зараз діють наші справжні союзники. Ми маємо триматися саме них, а не тих країн, як стали вимушено нас підтримувати.

 

Нове НАТО – це російські наративи, які, на превеликий жаль, транслює Банкова. Сподіваюся, просто по недосвідченості та наївності. Нам треба саме цей Альянс, а не якийсь новий. Він не ідеальний, але найкращий з того, що є у світі. НАТО – це оборонний союз, який захищає своїх членів. І вони зробили достатньо. Якщо Путін спробує напасти на країни Балтії чи Польщу, то побачить, що таке п'ята стаття. Тому що у всіх цих країнах вже розгорнули контингенти. Перша ракета по Варшаві буде одночасно з ракетою по Москві з Франції, Німеччини, США. Так працює оборонний союз.

Коли країни Балтії, Польща вступали до НАТО, ми в цей час обирали "червоного директора" Кучму і проводили так звану політику багатовекторності. Це ми не хотіли в НАТО, коли вікно можливостей було відкрите. Тепер ми платимо за це. Прямо посеред великої війни ніхто нас не прийме до Альянсу. Як тільки виграємо війну – ці двері відкриються. Так само як вже відкриваються двері ЄС. Ми ближче до вступу до НАТО, ніж будь-коли. Це реалістична перспектива, якщо ми самі від неї не відмовився під тиском Москви. Тому що вона хоче, щоб ми і надалі залишалися без захисту, щоб не могли створити ті бази, які зараз захищають Польщу та Литву. Щоб до нас не заходили західні контингенти. Тому Росія розгорнула пропагандистську операцію, що НАТО нас не хоче.

Стосовно ООН інша ситуація. Цю організацію створили за підсумками Другої світової війни. Вона вже давно віджила своє. Система ООН полягає в тому, що великі держави вирішують долю малих. Ситуація, коли один із засновників та постійний член Радбезу ООН раптом замість домовлятися починає творити, що захоче – не передбачена статутом. ООН робилася під те, щоб Штати та Союз могли домовитись про долю країн третього світу. Зараз ми говоримо про інший світ – кожна нація має право визначати сама свій шлях. Тому такий майданчик зараз не відповідає сучасним викликам. ООН потребує реформування. Київ міг би стати чудовим майданчиком для цього. Ми це заслужили.

Насамперед з нашими західними партнерами. З тими, хто проявив себе справжніми союзниками – США, Британією, Канадою, Польщею, Чехією, країнами Балтії. Треба виробити спільну позицію з ними і працювати над тим, щоб інші країни Заходу прийняли цю позицію. Третій етап – з консолідованою позицією України і Заходу формувати перелік умов, за яких Росія зможе повернутися у цивілізований світ. Настав час нам з американцями і британцями шукати відповідь на питання російського письменника Солженіцина: "Как нам обустроить Россию?"

З першого дня великої війни там тривають важкі бої. Вони тільки посиляться. Ворог втік з Київщини та Чернігівщини, закінчує виведення з Сумщини. Тобто вся Північ звільнена від окупації. Це наша перемога – показали ворогові, що ці напрямки абсолютно безперспективні. Але це не ситуація, коли ми їх всіх перебили. Вони вчасно зрозуміли, що взяти на цьому напрямі якесь велике місто перспективи немає. Тому вивели частини. Наразі їх перегрупують. Але ми потріпали їх так сильно, що вони потребують серйозного доповнення особового складу і техніки. День у день не можуть вступити у війну, але наразі призивають резервістів для того, щоб залатати дірки. Далі частини перекинуть на інші ділянки фронту.

Вони посилять наступ на Харків. З військової точки зору ми їм сильно вломили. Ситуація зі штурмом Харкова для орків була кращою, ніж у Києві. Бо у столиці не дали підійти так близько, щоб вони могли почати кошмарити артилерією. А в Харкові, на жаль, дали. Але спроби штурму міста закінчилися погано. Для росіян важливо взяти Харків, навіть якщо там будуть суцільні руїни. Бо це у їхній міфології "перша столиця України". Вони б дуже хотіли хоча б загнати місто у блокаду. Шанс у них з'явився, коли взяли Ізюм. Там місто дуже сильно пошкоджене, вони взяли по-суті руїни.

Після Харкова йде те, що раніше називали зоною ООС. Там дуже важкі бої, буквально за кожен міський квартал. Але тяжкі для обох сторон. У наших там дуже добре підготовлена лінія оборони. Але у ворога чисельна перевага і також він має панування в небі. В лоб прорвати нашу лінію оборони не вдалося. Достатньо сильно росіяни просунулися тільки на Луганщині – бо там менше міської агломерації, більше полів. Після Ізюма у них з'являється шанс на оточення нашого угруповання з півночі і півдня. Але для цього їм спершу треба взяти Маріуполь, вивільнити ті сили, які є там. Бо місто тримається героїчно. Люди там реально кіборги. Питання у доставці боєкомплекту. Дуже сподіваюся, що ми реалізуємо наш шанс на прорив цієї блокади. Поки тримається Маріуполь, він зв'язує на собі величезні сили ворога. Він також може стати тим напрямком, куди росіяни перекинуть вивільнені сили з півночі. Якщо Маріуполь впаде, тоді вони спробують оточувати наше угруповання зони ООС.

Там росіяни вже не в наступі. У Миколаївській області наші перейшли у дуже успішний контрнаступ. Росіян вже звідти виперли. Після цього можна порахувати, що у великій війні російські війська вдерлися на територію 10 областей, але з п'яти ми їх вигнали або вони самі вийшли.

Але тимчасово захопленою залишається Херсонаська обаласть та південна частина Запорізької. Наразі там вороги перейшли до оборони, у наступі наші. Але росіяни не згаяли, на жаль, цей місяць. Ситуація, як їм здали Херсон – це окрема історія, яку треба розібрати після перемоги. Треба буде задати низку незручних питань. Наразі ворог розбудовує оборонні позиції і найстрашніше – опановує території. Раніше російські війська стояли посеред українських містечок, де люди показували, що не раді окупантам. Наразі вже завезли велику кількість каральних сил, так звану Росгвардію, поліцейських, ФСБ-шників. І починають вводити свій контроль – систему блокпостів, комендантську годину, комендатури. Вони у співпраці із нашими зрадниками і колаборантами отримують списки наших активістів і вже пішли репресії, виловлювання українського активу, АТОшників. Там встановлюють жорсткий репресивний режим. Тим часом з боку Миколаївщини їхні війська готуються відбивати наступ нашої армії. На півдні ми у наступі, а не як в обороні на сході, але цей наступ йде важко. Ворог готується до запеклих боїв та зачищає свої тили.

Найнегативніший сценарій - якщо поведемося на спокусу закінчити війну абияк, але швидко. І підпишемо якусь гидоту, на кшталт того що запропонувала наша делегація у Стамбулі. Це катастрофічний сценарій.

Навіть він зараз у свіжих промовах трохи намагається наблизитися до реальності. Ні, закінчити війну за два тижні можна лише у той спосіб, який я вище озвучив. Але це ганебний гібридний мир. Який гарантує, що за якийсь час Росія відновить свої спроможності і проведе роботу над помилками. Тоді вона повернеться з новою війною, тільки за набагато гірших для нас умов. У такому випадку ми отримаємо перерву, але війна буде значно гірша. Якщо ми говоримо про війну до перемоги, тільки тоді зможемо отримати реальні гарантії безпеки на майбутнє. Але це не на пару тижнів, а на місяці. Хороша новина, що під санкціями у Росії немає сил на багаторічну війну такої інтенсивності як зараз.

 

Добре, що він це розуміє. Але я б трохи перефразував. Це гарантує, що орки полізуть знову. До ворожки не ходи. Питання – чи дадуть нам на підготовку два роки, чи повернуться набагато раніше.

Це питання наших міжнародних союзів та угод. Потрібен вступ до НАТО, а не незрозумілі гарантії та міфічні нові союзи. Єдиною дієвою системою, яка здатна захисти своїх членів, є НАТО. Тут потрібно докласти зусиль, щоб після переможної війни нас туди прийняли. Я вважаю, що це реально.

Другий момент – на яких умовах відпускати Росію на волю. Тут повертаємося до необхідності консолідованої позиції України та країн Заходу. Серед цих умов має бути повне ядерне роззброєння та безядерний статус. Абсолютний допуск міжнародних інспекторів для дотримання цього статусу. А також для перевірки відсутності хімічної та біологічної зброї. У мавпи треба забрати гранату. Це має включати також обмеження по чисельності армії Росії, встановити граничні межі по наявності наступальних видів озброєнь. Ми вже говорили про видачу воєнних злочинців. Треба ставити вимогу про денацифікацію. Тобто, про перегляд під контролем міжнародних експертів усіх їхніх навчальних та виховних програм. Замість нинішньої шовіністичної пропаганди – реальна історія про провину Росії перед цілою низкою народів. Опрацювання розуміння колективної провини. Все це чудово випробувано і довело ефективність на японцях та німцях після Другої світової війни. Ми бачимо нормальні здорові нації, які не перестали бути японцями та німцями. Але вони стали безпечними для сусідів. Таку роботу слід проробити у Росії. Тоді вона зможе повернутися до цивілізованого світу. Якщо це їх не влаштовує, хай далі сидять у глухій ізоляції як Північна Корея і докочуються до рівня, де вантажні автомобілі їздять на дровах.

Абсолютно логічне рішення для нього. Він більшу частину життя прожив із шаленим комплексом, який у нього виник при розвалі Радянського Союзу. У людини сенс життя – це зібрати назад СРСР або царську Росію. Він без цього не може нормально жити. У РФ у школах вчать по карті, яка називається "Россия и сопредельные страны". Там є спільний жирний кордон СРСР, та в його межах тоненькі кордони між країнами. Вони так виховують нові покоління. А Путіну болить, що він не контролює ці території. Поки живий, хоче зібрати їх. Тому і розпочав війну.

А ще його розслабили ми 2014 року, коли абсолютно без бою віддали Крим. Коли повоювали трохи за Донбас, але коли туди прийшли регулярні російська війська, не змогли щось серйозне їм протиставити. Трималися мужністю та героїзмом, але не організованістю та підготовкою. Путін чомусь не врахував, що ми вісім років вчились. Він думав, що буде як 2014-го – це перша помилка.

Путіна також дуже розслабив Захід – німці, французи, італійці тощо – які весь час не давали ввести справжніх санкцій. Санкційний тиск заважав Росії, але настільки. Путін був упевнений, що коли за тиждень-два повністю проковтне Україну, Захід лише визнає цей факт і введе символічні санкції. Він не чекав, що ми втримаємося і не дамо себе захопити. І що Захід серйозно включиться.

Звичайно ні. Це абсолютно зрозуміло всім, навіть французам і німцям. Якби вони повноцінно відреагували тоді, то цієї війни не сталося б. Також аналогія з Другою світовою – якби Гітлеру не дали безкарно проковтнути спочатку Австрію, а потім Чехословаччину, він не напав би на Польщу і не почалася б світова війна.