11 вересня на сторінках "Газети по-українськи" відома громадська діячка з Канади Марта Онуфрів виступила з різкою критикою на адресу України та її керівництва, змалювавши нинішню ситуацію в Україні у виключно чорних кольорах. Діапора, за словами пані Онуфрів, має намір створити кілька груп, які підготують висновки щодо ситуації в Україні і "навчать нас жити".
Кількома днями раніше Міністерство закордонних справ повідомило, що Канада залишається однією з держав, яка досі витримує чи не найжорсткіший візовий режим щодо України.
Канада не зробила жодних кроків назустріч Україні в питаннях спрощення візового режиму (не збільшила термін, на який видається віза, не зменшила перелік документів, необхідних для отримання візи) з 2005 року, коли в Україні було ухвалено політичне рішення про скасування в односторонньому порядку візового режиму для громадян Канади, - про це заявив директор Департаменту інформаційної політики Міністерства закордонних справ України Олег Волошин.
"Візи для українців так і залишається важко отримувати, величезні черги при тому, що майже 4 відсотки населення Канади складають етнічні українці", - сказав О.Волошин. Багато з них є емігрантами останньої хвилі, тобто мають найближчих рідних та близьких серед громадян України.
Дана позиція України, зокрема її дипломатичного відомства, яка фактично виставила вимогу до Канади лібералізувати візовий режим для громадян України, базується на серйозних аргументах.
Зокрема, в тому ж 2005 році, Україна скасувала візовий режим для громадян країн Євросоюзу, ввівши для них безкоштовне оформлення в'їзду у нашу державу. Незважаючи на досить непрості та "дражливі" теми у взаємовідносинах нинішньої української влади з керівництвом Європейського Союзу, в липні Україна та ЄС підписали угоду про спрощення візового режиму для громадян України.
Після вступу угоди в дію (повинна бути схвалена в кінці цього року) право на довгострокові, багаторазові і, головне, безкоштовні візи отримають члени громадських організацій, релігійних громад, представники професійних об'єднань, що беруть участь у міжнародних форумах, конференціях і програмах міжнародного обміну. "Якщо враховувати, що журналісти, студенти, підприємці вже мають таке право, то не буде перебільшенням стверджувати, що сьогодні державою створені максимально спрощені умови для поїздок в ЄС представникам найбільш соціально активних верств суспільства, головних промоутерів європеїзації нашої держави", - заявляють в МЗС.
Сусід Канади - Сполучені Штати Америки, а також Японія і Корея, прийняли рішення видавати 5-річні і 10-річні візи українцям. Латвія, Литва, Словаччина і Польща скасували плату за національні візи, а Кіпр запровадив електронні безкоштовні візи.
Наведених прикладів, які підтверджують відповідність тону МЗС України на адресу Канади, більш ніж достатньо.
Проте, більше ніж позиція уряду Канади в візовому питанні яка є несиметричною стосовно України, дивує позиція згаданих 4 відсотків українців Канади – україноканадців.
Канада — третя країна за числом етнічних українців (після власне України та Російської Федерації). Українська діаспора, за офіційними даними, — 9-та за чисельністю мовно-етнічна група в країні, налічує понад 1 млн. 200 тис. чоловік.
Незважаючи на це, україноканадці спромоглися лише одного разу прийняти активну участь в становленні української державності. Саме українська діаспора домоглася того, що Канада стала першою країною західного світу, яка визнала незалежність України.
По-перше: це було зумовлено тим, що саме українці відіграли значну роль в історії становлення Канади.
По-друге: етнічні українці мали (і зараз мають) значні важелі впливу на політику Канади. Зокрема, політичних висот досягли такі діячі, як Вільям Гавриляк, який тричі був обраний мером міста Едмонтон, чинний прем'єр-міністр Альберти Едвард Стельмах, депутат Національної Асамблеї (парламенту) Канади Борис Вжесневський, однин з лідерів Ліберальної партії Канади Жерар Кеннеді (українець по матері, який близький до української громади). Окремо слід відмітити, що найбільших успіхів серед українців Канади на політичній арені досяг Роман Гнатишин, який у 1990–1995 роках займав посаду генерал-губернатора Канади. Його ж батько — Іван Гнатишин був сенатором від Партії прогресивних консерваторів.
Після визнання Канадою незалежності України україноканадці вирішили, що виконали свою місію перед землею своїх предків. Переважна більшість громадських організацій українців Канади, які були започатковані ще представниками першої та другої емігрантських хвиль, здебільшого зосередившись на питаннях збереження української мови та культури серед емігрантів, практично втратили інтерес до подій в Україні та навколо неї.
Відтоді про українську діаспору в Канаді згадували лише представники української культури та політики. Одні використовують етнічних українців у Канаді як джерело заробітку, інші – як інструмент для досягнення своїх політичних інтересів на міжнародній арені. Зокрема, Віктор Ющенко шукав у діаспори підтримки в питаннях визнання Голодомору геноцидом українського народу, представники нинішньої опозиції – під гаслом захисту української мови - допомоги в боротьбі з "ненависним режимом Віктора Януковича".
Саме в цьому ключі варто розглядати і заяву пані Онуфрів, яка щиро вважає (не без впливу своїх колег з Об'єднаної опозиції), що лише мовні питання є визначальними у оцінках внутрішньої політики держави. Наміри політиків, які так і не переросли у вищу якість - державників, та представників української еміграції зрозумілі: перші йдуть до влади, інші – готові захищати те, за чим ностальгують.
Нажаль, ніхто з представників української влади навіть не зробив спроби залучити українців Канади як потужну лобістську групу, яка би ефективно лобіювала інтереси України у Північній Америці та в країнах НАТО, Британської Співдружності тощо. Відповідь на питання, хто винен у тому, що за двадцять один рік незалежності Україна так і не вибудувала містки співпраці з емігрантськими організаціями, очевидна. Усі винні. З одного боку – всі, хто в той чи інший період часу був причетний до керівництва українською державою, з іншого - етнічні українці Канади.
Думаю, що канадські українці у своєму прагненні допомогти Україні повинні перейматися не внутрішніми проблемами держави, а саме захистом державних інтересів України на рівні уряду Канади. Той самий візовий режим між Канадою і Україною може бути послаблений, якщо українці з-за океану розроблять планомірну і широкомасштабну кампанію, застосовуючи всі наявні ресурси. Тоді можна буде вірити у щирість їх намірів.
Інакше всі спроби створення комітетів боротьби з етноцидами-лінгвоцидами, підтримка опозиції, критика української влади – ні що інше, як менторське бурчання: ми вам покажемо, ви самі не знаєте, як треба насправді, як воно має бути; ми – мудрі, ви – дурні, бо ми жиємо в у мовах демократії, а ви обрали собі донецького політика президентом.
Давайте, будемо реалістами. Панове, бажаєте допомогти – допомагайте. Бажаєте просто побурчати, як лиха свекруха, - краще так і скажіть. І ми у такому випадку будемо просто гордитися тим, що десь там, за океаном, у нас є родина – велика, мільйонна родина канадських українців. Будемо вішати їх портрети у музеях, будемо писати про них у підручниках. Але знатимемо: покладатися на них не можна у якихось важливих справах. Бо, на жаль, хоч вони і добре співають українських пісень, але не здатні навіть пролобіювати питання лібералізації візового режиму.
Від цього нікому не стане гірше. Французи ж не сприймають франкомовних мешканців Квебеку як засіб впливу на уряд Канади у вирішення важливих економічних питань? Вирішують всі питання на найвищому рівні, на рівні дипломатів на рівні професійних лобістських структур. А на статті квебекських лінгвістів про те, що справжня французька мова збереглася лише у Квебеку, а та мова, якою розмовляють у Франції – це новітнє утворення, просто не зважають.
Може, варто про це написати, пані Марто?
2 
8759
Коментарі
7