Україна між молотом і ковадлом

Аналіз подій останніх п'яти років, які відбуваються довкола України в зовнішньополітичній сфері, свідчить, що наша держава, без перебільшення, опинилася в епіцентрі подій, спрямованих на черговий перерозподіл сфер впливу в Європі між Німеччиною та Росією. Звісно, думку та побажання самої України ідейні "батьки" цього "дерибану" не враховували. Для України, згідно з їх планами, приготовлено роль розмінної монети, "жертвенного телятка", яке, можливо, усвідомлює, що його ведуть на поталу, проте, нічого не може з цим вдіяти.

Старт цієї кампанії дала Світова фінансова криза 2008 року. Саме криза призвела до того, що на тлі серйозних проблем в Єврозоні (Греція, Італія, Іспанія), Німеччині вдалося підтвердити свій статус локомотива європейської економіки та вийти з неї з найменшими втратами. Як наслідок, Європа отримала державу-гегемон – Німеччину. Роль гегемона розв'язала руки канцлеру Німеччини Анґелі Меркель, і вона розпочала активніше впливати на світові процеси та процеси у Європі.

Цікаво, що прийшовши до влади у 2006 році, уряд Анґели Меркель на міжнародній арені в більшій мірі був орієнтований на близькість з Вашингтоном, проте вже у 2008 році Німеччина проігнорувала позицію тодішнього Президента США Джорджа Буша і на радість Росії заблокувала приєднання України та Грузії (країн, орієнтованих у своїй політиці на США) до ПДЧ на Бухарестському саміті НАТО.

Саме ця подія стала своєрідним початком одразу декількох визначних віх: а) послаблення впливу Сполучених Штатів Америки на Європейський Союз; б) посилення тиску Німеччини на інших членів ЄС, з метою отримання контролю над ними (приклад - Греція); в) відкриття "другого фронту" - проти України, який мав на меті допомогти Росії повернути в сферу своїх інтересів республіки колишнього СРСР, в першу чергу Україну.

Українців більшою мірою цікавить остання віха. Основна хронологія подій – наступна:

1. Лютий 2009 року. "Довгострокова перспектива України залежить від побудови партнерських і стратегічних відносин із Росією" -, заявила в розмові з іноземними журналістами Анґела Меркель у Берліні. "Врешті-решт, Україна в довгостроковій перспективі багато в чому залежить від того, як нам вдасться побудувати наші партнерські і стратегічні відносини з Росією. Це повністю на користь України", - відзначила Меркель.

2. Серпень 2009 року. Тодішній президент Росії Дмитро Медведєва заявив про безперспективність відновлення нормальних відносин між Росією і Україною при діючому українському керівництві. "Я не бачу жодних перспектив відновлення нормальних відносин за нинішнього політичного керівництва", заявив пан Медвєдєв після зустрічі з пані Меркель у його чорноморській резиденції в Сочі. "Сподіваюся, нове керівництво України матиме багато можливостей значно покращити наші відносини... це наш головний зовнішньополітичний пріоритет". Реакцією пані Меркель було мовчання. Лідер найбільшої країни Європейського Союзу не запропонувала Україні підтримки як демократичному партнерові, ані захистила право її народу самостійно обирати своїх лідерів. У подальшому це було названо "мюнхенською змовою проти України" (відома британська газета "The Times").

"The Times" провела прямі паралелі між ситуацією, що склалася навколо України, із подіями 1938 року, коли західні держави, підписавши Мюнхенський договір, дали згоду на окупацію нацистською Німеччиною Судетської області Чехословаччини, що поклало початок подальшому захопленню і розчленовування німецькими військами цієї держави.

1. В тому ж серпні 2009 року, А.Меркель підтримала Д.Медведєва в одному із пунктів звинувачень на адресу колишнього президента України Віктора Ющенка – по переписуванню історії, в частині реабілітації дивізії СС "Галичина". Зокрема вона запевнила московського главу, що "Німеччина буде протидіяти героїзації нацизму і націонал-соціалізму в Україні".

2. 8 листопада 2011 року. Запущено першу гілку газопроводу "Північний потік" (угоду про будівництво якого було підписано на початку вересня 2005 року) дном Балтійського моря від російського Виборга до німецького Любміна. Із запуском газопроводу Україна втратила ексклюзивне становище країни-транзитера російського газу до Європи.

3. Квітень 2012 року. Меркель заявила, що припускає можливість бойкотування ігор чемпіонату Європи 2012 із футболу в Україні та "рекомендує німецьким міністрам утриматися від поїздок на матчі збірної країни "у Львів і Харків, якщо до початку чемпіонату (8 червня) "не буде звільнено з-під варти екс-прем'єра України Юлію Тимошенко".

Сказати, що це були болючі удари для України, - не сказати нічого. Вони завдали величезної шкоди національним інтересам нашої країни в економічному, політичному та іміджевому плані.Причому усі заяви, дії та бездіяльність канцлера Німеччини щодо нашої держави за дивним збігом обставин, більше вигідні Росії, ніж самій Німеччині і співпадали у часі (були виразним продовженням) з політикою тиску і шантажу Кремля щодо України.Німецькі високопосадовці, які знайомі із ситуацією в Україні, опосередковано, а представники великого бізнесу - напряму підтверджують цю тезу.

"Німеччина — другий за значенням партнер України в зовнішній торгівлі і головний закордонний інвестор вашої країни. Це свідчить про те, що, попри велику кількість проблем, німецькі фірми все ж таки знаходять можливість вести тут свою діяльність. Уже давно всі вивчили фразу "Україна має величезний потенціал", — підтверджує і посол ФРН Ганс-Юрген Гаймзьот. — Це справді так, і тому справи в країні ідуть, узагалі-то, більш-менш добре".

Товарообіг між Німеччиною та Україною становить 9 млрд. євро щорічно. При цьому на імпорт з Німеччини припадає близько 6 млрд. євро. Саме тому 23 квітня 2012 року шість найбільших концернів Німеччини підписали відкритого листа до Ангели Меркель з вимогою сприяти Україні в отриманні безвізового режиму, а також пришвидшити розгляд питання про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Нинішня позиція канцлера Німеччини щодо України, яка поєднала і намагання підтримати Росію у будівництві обхідних газопроводів, і бажання захистити Юлію Тимошенко, і обіцянки бойкотувати Євро-2012, пояснюється просто. По-перше, у випадку Тимошенко, остання є лише інструментом досягнення більш глобальної мети. Тимошенко не потрібна Меркель (про що свідчить відмова розмовляти з Євгенією Тимошенко), але екс-прем'єр потрібна як:

а) інструмент тиску на Януковича і інструмент дестабілізації ситуації в Україні;

б) аргумент щодо недопущення євроінтеграції України;

в) провідник (волею-неволею) російських інтересів в Україні, загорнутих у гарну обгортку "демократії". Не варто забувати, що у бутність Тимошенко прем'єр-міністром Німеччина не менш жорстко говорила "ні" Україні в її зовнішньополітичних намірах та прагненнях.

По-друге: Європа Брюссельська – та Європа, якою її задумували Робер Шуман, Конрад Аденауер, Шарль де Голль, Європа Маргарет Тетчер, Франсуа Міттерана, Гельмута Коля і Романо Проді, Європа як продукт поствоєнного миру та стабільності, перетворюється на щось інше. Європа Меркель, Саркозі, Кемерона, Баррозу – людей, що народилися після історичної промови Робера Шумана і після започаткування Європейського об'єднання вугілля і сталі – прообразу ЄС, ця Нова Європа стає відповіддю на виклики, які несе в собі економічна криза. Всяка криза призводить до посилення централізаторської політики і запровадження жорстких регуляторних методів. Основний тон в цих процесах відіграє Німеччина.

Отже, перед нами банальний поділ сфер впливу, аналогічний поділу зразка 1939 року – але тоді Європу ділили тоталітарні лідери зі зброєю в руках, зараз – умовно демократичні керівники демократичних держав, і замість зброї в їх руках – валюта і енергетичні ресурси.

Спрогнозувати, чи довго протримається новітній німецько-російський пакт не наважиться ніхто. Проте, як свідчить історія, рано чи пізно все закінчується. Передумови для цього теж є. Вже зараз неозброєним оком видно, що Німеччина позбавилася комплексу переможеного в Другій Світовій війні, а тому миритися з відведеною їй роллю "вічно в усьому винного" не хоче. Вже тривалий час під час екскурсії по Бундестагу в Берліні екскурсоводи звертають увагу відвідувачів на окремі особливості фото підняття червоного прапора над будинком Рейхстагу. Зокрема на те, що на руці одного із радянський солдат нібито одягнуто одразу декілька годинників. На що це розраховано -очевидно і пояснень не потребує, усе просто: "Перед вами не переможці, а мародери!".

Чекати, що німецько-російські стосунки різко погіршаться за спроб Берліна дещо відкоригувати історію Другої Світової війни на свою користь, у найближчому майбутньому Україні не варто. Москва та Берлін ще не пройшли "точку неповернення" у реалізації спільного плану по перерозподілу Європи.

Очевидно, що в даних умовах Україні потрібна нова стратегія зовнішньої та внутрішньої політики, яка повною мірою враховувала б усі "плюси" та "мінуси" нинішнього становища України Разом з тим, для реалізації виходу з ситуації, у якій опинилася України, їй просто життєво необхідний впливовий союзник. На Європейському континенті адекватних опонентів Німеччині та Росії не має. Саме тому настає час знову повернути голову в напрямку США та їх союзників у Європі.

Союзниками США є Великобританія, Португалія (надто слабка економічно, аби впливати на ситуацію в ЄС), Ірландія та Литва. З початку Світової фінансової кризи традиційний союзник США у Європі Польща (міністр закордонних справ Радек Сікорський одружений на американці і деякий час мешкав у США) намагається вести подвійну гру. Прем'єр Дональд Туск відверто заграє із Німеччиною, а міністр закордонних справ Радек Сікорський заявив: "Я боюся німецької сили і німецьких впливів менше, ніж я починаю боятися німецької бездіяльності. Німеччино, ти стала незамінною країною Європи! І ти не повинна потерпіти поразку в своєму керівництві континентом!". Зважаючи на повільний дрейф Польщі в напрямку Берліна, Україна має шанс опинитися у числі країн-фаворитів Сполучених Штатів. Позитивні чинники для цього є. А саме:

1. США не проти відновити свій вплив на ЄС.

2. Зменшилося число прихильників політики США в ЄС. Чехія, яка була одним з найпослідовніших союзників США, все більше дистанціюється від своїх заокеанських покровителів – ситуація з розміщенням американських систем ПРО на території Чехії доволі показова.

3. Обрання президентом Франції Франсуа Олланда, яке призвело до похолодання у стосунках між Берліном та Парижем.

4. Україна на вимогу США відмовилася від високозбагаченого урану. В контексті передвиборної кампанії Барака Обами, одним із основних обіцянок на попередніх виборах якого було забезпечення ядерної безпеки в світі, це важливий козир і для України, і для Обами.

5. Наявність в України досвіду та можливості актуалізувати регіональні об'єднання типу ГУАМ.

Опинившись між молотом і ковадлом, Україні необхідно терміново знайти найбільш оптимальний для себе вихід із даної ситуації. Шукати того, хто винен у даній ситуації, - пуста трата часу. Винні всі, хто був причетний до керівництва державою протягом останніх двадцяти років. Винна політична і геополітична кон'юнктура, що склалася в світі. Україна як незалежна держава утворилася в період розпаду повоєнної системи відносин у світі та Європі. І продовження розпаду цієї системи загрожує Україні новими викликами та ризиками. Але – потрібно розвиватися і рухатися далі. Безвихідних ситуацій не має, бувають ситуації, жодний вихід із яких нам не подобається, як казав мудрий Станіслав Єжи Лєц.

×